Соціум

«42 доби ми прожили в підвалі»...

Як на початку війни мешканці Веретенівки перенесли жахи ворожого прильоту

МІКРОРАЙОН Веретенівка в Сумах одним із перших постраждав від злочинних діянь російського агресора. Ввечері 26 лютого ворог обстріляв житловий масив, принісши в життя мирних руйнування та смерті. Одноповерховий будинок на чотири господаря від удару був розтрощений вщент, двоквартирний будинок - наполовину. Дісталося й п’ятиповерхівці поряд (вул. Веретенівська), де вибуховою хвилею повибивало скло у вікнах та на лоджіях, та гуртожитку коледжу СНАУ.

Мешканці багатоповерхівки й досі згадують жахи того лютневого прильоту, який, до речі, відтоді їх міцно згуртував. «До останнього відкидала думку, що може розпочатися війна, - розповідає мешканка п’ятиповер-хівки Людмила Григорівна. - Але сталося так, що ми її відчули вже з перших днів. У місто заходила важка техніка, було дуже неспокійно. Моторошно... Тож мешканці відразу подбали по безпечне укриття - ним став наш загальний підвал будинку. Там багато місця: у кожного є свій окремий підвал, хол та коридори, де ми поставили лави, стільці, столи... По тривозі - всі туди спускалися. Того вечора ми також по сигналу пішли до нашого сховища. Вже після відбою почали розходитися по домівках. Хтось із діток грався на майданчику, деякі сусіди ще спілкувалися в дворі. Ми стояли поруч із входом до підвалу. І тут зненацька близько 18.30 пролунав різкий звук - щось із неймовірною силою та швидкістю полетіло прямо в обличчя. Чоловіки швидко зорієн-тувалися: почали хапати нас і - до сховища. Я тільки пам’ятаю, як кричала: «Де моя Настя?!» Слава Богу, донька вже разом із іншими дітьми була в укритті. Як виявилося потім, влучило в чотириквартирну одноповерхівку, яка поряд...»

Сім’я Світлани після відбою не спішила покидати сховище багатоповерхівки, коли прилетіло - була у підвалі. Тож Світлана подумала, що їх будинку вже немає. «Ми взагалі під час вибуху знаходилися в підвалі, - згадує жінка. - Окрім чоловіка та доньки, тут сиділи ще й кіт із собакою. Коли після відбою тривоги усі почали виходити з укриття, я запропонувала чоловікові ще трішки посидіти. Із 24 лютого ми так робили кожного разу - після відбою про всяк випадок ще хвилин 20 чекали. Тільки перемістилися до свого підвалу, як почалося. Гучний вибух, паніка. Піднялася пилюка - усі біжать назад, кричать. Я подумала, що все...»

У квартирі Вікторії на той час було багато людей - чоловік, їхні троє діток, вагітна невістка з чоловіком та дитиною. Та ще дві собаки. «Ми всі на той час були вдома, - розповідає вона. - Коли стався вибух, я якраз ішла на кухню, середній син разом із племінником були в дитячій кімнаті. А ось найменший Мишуня, якому ще немає чотирьох рочків, був біля чоловіка - його весь час відганяли від підвіконня. І ось свист, яскравий спалах, потужний поштовх... Якась секунда - і чоловік накрив собою сина. Врятував! В кімнатах повилітали вікна, двері, зрушилися меблі. «Травмувалася» лод-жія. Всі вже повскакували до ванної - одна я стою як вкопана, не розумію, що відбувається. У квартирі враз стало холодно. Поспіхом почали одягатися та по черзі спускатися вниз. Згодом я піднялася в квартиру, забрала собак, аптечку. (Вони потім на кожну сирену реагували - відразу бігли до підвалу.) А хто в цей час був на вулиці - де стояли, попадали на землю. Слава Богу, ніхто із наших не загинув».

Разом закривали вікна

Після ворожого удару, як розповідають люди, із 49 квартир постраждали майже всі. Вже зранку людям надійшла допомога - привезли плівку, скотч, фанеру. Відразу відгукнулася депутат Світлана Липова, перший заступник міського голови Михайло Бондаренко. Усі мешканці згуртувалися - разом збирали скло, закривали вікна. На сьогодні майже всі розбиті склопакети змінили на нові. Єдине - лоджії мешканцям доведеться оновлювати своїм коштом. Адже державною програмою з відновлення скління лоджій не передбачено (тільки вікна та ремонт по-крівлі). «Ми розраховуємо на підтримку міського бюджету, - говорять люди. - Й готові зробити все самі - при можливій компенсації. Окрім того, під час вибуху на даху будинку зсунулися плити, які можуть запросто звалитися людям на голову. Бажано, щоб і покрівля також була приведена до ладу».

Як розповідають мешканці, після обстрілу вони майже не покидали укриття 42 доби. Практично жили у підвалі. Допомагали один одному - продуктами, їжею. Піднімалися до квартир хіба що за потреби (особливо ті, у кого повибивало вікна). Вийшли на 43-й день, коли вже потепліло й можна було ночувати в своїх помешканнях. Деякі після пережитого зверталися за допомогою до психологів. «Я вдячна всім, хто розважав мого Михайлика, - говорить Вікторія. - Він був найменшим із усіх дітей будинку. Всі гуртом із ним гралися, відволікали. Адже хлопчик боявся заходити до квартири, згадуючи вибух: «Мама, там бабах!» Всі прибирають у будинку, а він за мною як хвостик. Дуже вдячна людям. Ми стали одним великим цілим!»

Трагедія Веретенівки: вижили не всі...

Найстрашніше трапилося з одноповерховими будинками та їх мешканцями. Дім на чотири господаря, куди влучили орки, - повністю знищений. Там були не тільки значні руйнування, а й пожежа. На сьогодні місце розчищене від завалів. Пустка. Одноповерховий двоквартирний будинок постраждав наполовину. Мешканці обох будинків - хто де. Деяких після того нищівного обстрілу немає в живих... «Одну сім’ю - чоловіка та його доньку з чотирьохквартирного будинку - накрило завалами, так і згоріли заживо, - розповідають мешканці. - А ось іншій сім’ї, можна сказати, пощастило: вони приходили до нас у сховище, тож вціліли. Ще одних, на щастя, не було вдома. Молодий чоловік, який знаходився в квартирі, дивом залишився живим. Був дома в кухні чи ванній, забився в куток. Його засипало, проте він вибрався».

На напівзруйнованому дворі двоквартирного будинку зу-стрічаємо господарку пані Ніну, яка періодично сюди наві-дується. Сусід, частина будинку якого не так постраждала, живе вдома. Жінка проводить нас двором, де майже нічого не вціліло. «Ось тут був сарай, - розповідає Ніна Василівна. - Ось те, що лишилося від хати - все завалено, покрівля тече. Живу в сестри, а сюди - приходжу та наглядаю. А чоловіка немає...»

Про вибух пані Ніна згадує зі сльозами. До цього часу не може оговтатися. Їй і самій перепало - осколки від скла поранили тіло, про що на згадку лишилися шрами. «Я сиділа на кухні, пила чай, а чоловік вийшов із телефоном на ганок, - плаче жінка. - Я все його запрошувала повечеряти - тривога якраз закінчилася, тож кличу, щоб ішов. Може, знову доведеться спускатися до підвалу. Він сидить і не йде. І тут... Вибух. Полетіли вікна, здригнувся будинок, мене відкинуло, поранило. Вибираюсь на вулицю - не бачу Мішиної голови. Думаю, може чим накрився? А голову - розтрощило... Чоловіка поховали, а я три тижні лежала в лікарні. Може, якби він лишився в хаті, був би живий...»

* * *

Веретенівські діти, щоб відволіктися від війни, малювали в укритті малюнки - яскраві, мирні. Їхні твори прикрашають стіни сховища й зараз - як нагадування, що вони вистояли і що обов’язково в Україну прийде мир! Дарма, що підвал донині у «повній бойовій»: із заготовленими свічками, у декого - з матрацами та речами...

Ольга Петльована


п»ї
Читайте у цій рубриці

Сумщина: інструменти відновлення

СОТНІ житлових будинків, підприємств, доріг на Сумщині були зруйновані та понівечені росіянами. Із 51 громади області постраждали 25.

На 5 липня в області пошкоджено 2215 об’єктів, більше половини з них (1450) - приватний сектор, житлові будинки і майже 200 - багатоквартирні, 600... Читати статтю повністю

Спортивні новини

Сумські скороходи зайняли весь подіум

13-14 липня в Луцьку відбулися Всеукраїнські змагання з легкої атлетики, де прийняли участь майже 200 легкоатлетів із 16 регіонів України, у тому числі й 11 сумчан.

Спортивна ходьба, 10000 м у дівчат: Софія Криловецька була єдиною учасницею... Читати статтю повністю

Сонце для армії: яке воно?

НЕМОЖЛИВО зараз воювати, не маючи енер-гії для підзарядки телефонів, дронів, рацій, тепловізорів тощо. Вирішувати цю проблему допомагають зарядні станції «Сонце для армії», які працюють на сонячній енергії. Їх виготовляє київська команда волонтерів.

- А починалося все в квітні цього... Читати статтю повністю

Ще одне хоспісне відділення

ЛЮДИ, які страждають від важких, почасти невиліковних захворювань, потребують особливої уваги. Адже, коли лікування не дає позитивних результатів, хворий залишається один на один зі своїми страхами.

Такі пацієнти потребують не просто знеболення, а повноцінної допомоги в паліативному... Читати статтю повністю







Новини
Реклама
Новини
Новини
Будь в курсі!