Історія питної справи в Сумах
Що відомо про місцевого горілчаного короля Прокопія Гриненка?
Любителям краєзнавства добре знайоме ім’я сумського ІІ гільдії купця Прокопія Семеновича Гриненка (1835-1910). Від заснованого ним горілчаного заводу веде свою історію сучасне ТОВ «Горобина». Будинок, у якому жила родина Гриненків, існує і понині. Тут, на вулиці Покровській, 2, розмістились експозиції Сумського обласного краєзнавчого музею.
Виробництво й продаж алкогольних напоїв – здавна справа прибуткова та перспективна. Довгий час цей рід занять перебував у руках держави та поміщиків. Однак уже в 1860-х роках – після скасування монополії на винокуріння – ним активно зайнялося заповзятливе купецтво.
Асортимент алкогольної продукції був різноманітним. Основний спиртовмісний напій того часу – хлібне вино – отримували шляхом перегонки зерна (жита, пшениці, ячменю) або картоплі, солоду, дріжджів і води. З появою технологій високої очистки спирту з’явилося столове вино, яке можна вважати прообразом сучасної горілки. Тодішня ж горілка була напоєм із добавками: під час дистиляції у перегінний куб клали ягоди та спеції (в описах ХІХ століття згадуються «водки виноградные и фруктовые»). До цього варто додати всілякі настоянки, наливки, різні види меду, пива, виноградного та плодово-ягідного вина, зокрема і продукцію з-за кордону.
Пліч-о-пліч із виробництвом ішов збут: хмільні напої продавалися на гуртових складах, у винних і ренськових льохах (магазинах, де торгують алкоголем навинос і закордонним питтям), трактирах, ресторанах, рестораціях, буфетах (при театрах, клубах, на всенародних гуляннях і залізничних станціях), горілчаних магазинах, шинках, корчмах і заїздах…
***
Перша виявлена нами згадка про горілчаний завод у Сумах датується 1875 роком. Однак жодних відомостей про нього (крім власне того, що він існував) немає. У наступному 1876 році таких заводів було вже два. Вони належали купцям Смірнову й Сушкіну та були, кажучи сучасною мовою, мікропідприємствами: на кожному з них працювало по три особи.
І все ж найвідомішим в «алкогольній» історії Сум залишається ім’я Прокопія Семеновича Гриненка. Втім, як не дивно, ми майже нічого про нього не знаємо. Не збереглися й фотографії – обличчя цього купця загубилося серед сотень облич інших містян.
Достеменно невідомо, коли саме Гриненко розпочав свою справу у Сумах. Сумський лікеро-горілчаний завод, що вважається наступником підприємства Гриненка, веде свій відлік від 12 липня 1897 року. Того дня Прокопій Семенович отримав патент на виробництво алкоголю на горілчаному заводі у власному будинку, заплативши за нього 122 карбованці 50 копійок (у ті часи – гроші чималі: наприклад, плата за роботу в полі – чи то посів, сінокіс чи збирання хліба – становила 50-70 копійок на день). Про це свідчить документ, що зберігається в Державному архіві Сумської області. Проте патенти на виробництво та продаж алкоголю потрібно було купувати щорічно. Отже і завод Гриненка міг існувати раніше 1897 року. Ця гіпотеза підтверджується низкою фактів.
Уже на початку 1880-х років Прокопій Гриненко був сумським ІІ гільдії купцем, брав участь у роботі ревізійної комісії Сумської повітової управи та входив до правління товариства взаємного кредиту Сумського земства. Тобто зажив не лише грошей, а й доброї слави серед громадськості. (Згодом становище Гриненка ще більше зміцнилося: протягом 14 років (1893-1907) він був гласним Сумської міської думи).
У 1887 році (тобто за 10 років до отримання того самого патенту!) Гриненко як «власник горілчаного заводу в м. Сумах» брав участь у Всеросійській сільськогосподарській виставці в Харкові. Там він представив свіжі плоди сливи «угорки», хлібне вино та зразки ягідних наливок: вишнівки, слив’янки, чорносмородинної, малинової та горобинової, по 14 карбованців за відро (1 відро &8776; 12,3 л). За результатами виставки Гриненко отримав бронзову медаль як другу нагороду у розряді наливок.
Фрукти для напоїв Гриненка поставлялися з трьох власних садів у Сумському та Богодухівському повітах Харківської губернії. Власним було і виробництво спирту: не пізніше 1886 року купець орендував Степанівську винокурню поміщиці Наталії Хрущової, а в 1898-1899 роках придбав Огибно-Колодізний винокуренний завод у Грайворонському повіті Курської губернії.
У 90-ті роки ХІХ століття горілчаний завод був у трійці найбільших підприємств міста (поряд із Сумськими машинобудівними майстернями та тютюновою фабрикою). Довідкові видання того часу фіксують розгалужену мережу «алкогольного бізнесу» Прокопія Гриненка. Крім заводів, до неї входили гуртові склади і ренськові льохи у Сумах і Путивлі, точки продажу спиртних напоїв при Степанівському заводі, у Сумах, Путивлі, Білопіллі й Ромнах.
Виробництво алкоголю було тісно пов’язане з хлібним ринком, то ж водночас Гриненко займався торгівлею зерном і борошном і був одним із директорів акціонерного товариства Боромлянського вальцевого парового млина.
Контора Прокопія Гриненка розташовувалась у його будинку, спорудженому в кінці ХІХ століття на розі Покровської площі та однойменної вулиці (за деякими даними, купець жив тут уже в 1896 році). Однак на ажурному козирку будівлі, що зберігся до наших днів, можна побачити дату «1901». Найімовірніше, вона вказує на час реконструкції дому.
У тому ж будинку працював магазин із продажу спиртних напоїв, крупчастого борошна (тобто білого пшеничного борошна кращого помелу), «хлібних» і «чорних» товарів. В останню категорію входили борошно (вроздріб), крупи, овес, насіння, сіль, конопляна, лляна та соняшникова олія, скипидар, сало, клей, дуги, голоблі, колеса, дьоготь, крейда, циновки тощо.
Сумський старожил Павло Нікітенко, який залишив для нащадків самвидавні замітки про побут дореволюційних Сум, писав про магазин Гриненка як найпопулярніший серед тих, що торгували оселедцем, таранькою та іншою їжею: «За вишуканістю колоніальних товарів, чорною ікрою та іншим тут не гналися, вважаючи, що й ікра риби, що водиться в українських ріках і на Дону, і смачніша, і дешевша». Однак ці спогади, найпевніше, відносяться до часу, коли Прокопій Семенович уже помер, і справами керував його син – Василь Гриненко.
Ще одна згадка про магазин Гриненка пов’язана з ім’ям відомої сумської вчительки Анастасії Костянтинівни Григор’євої. Про це у своїй книзі «Педагогічні Суми» пише Вадим Талденко. Працюючи у Покровській церковно-парафіяльній школі, Анастасія Костянтинівна організувала харчування дітей із бідних сімей. Для цього вона звернулася до місцевих підприємців, у т. ч. Гриненка, який погодився видавати дітям щотижня літр соняшникової олії. Невідомо, про якого Гриненка – Прокопія чи Василя – йдеться. Зрозуміло одне – до чужого лиха у цій родині байдужими не залишалися.
***
Друга половина ХІХ століття – час розквіту купецької благодійності та меценатства. Пожертвувати на богоугодну справу вважалося прямим обов’язком успішної людини – і в очах суспільства, і у моральній системі координат самих жертводавців. Не був винятком і Прокопій Гриненко. Відомо, що в 1880-ті – 90-ті роки він займав посаду попечителя Степанівського народного училища. Сумське повітове земство відзначало його «корисну діяльність…, що знайшла вираження як у матеріальних пожертвах, так і співчутливому й теплому ставленні до викладачів і учнів». Серед іншого Прокопій Семенович виділяв гроші на придбання книг, утримував своїм коштом викладача гімнастики, спонсорував поїздку одного з учителів на курси садівництва.
Ім’я Гриненка зустрічається серед попечителів Параскіївського притулку для дівчат-сиріт (1896 р.) і Сумської жіночої гімназії (1896-1898 рр.). Не менше 22 років Прокопій Семенович був одним із директорів Сумського повітового попечительного про тюрми комітету – разом із, мабуть, найвідомішими містянами: Іваном і Павлом Харитоненками, Дмитром і Миколою Сухановими, Миколою Скубенком, Миколою Лєщинським.
Проте внесок Гриненка у роботу цих установ залишається, по суті, нез’ясованим. Як нез’ясована доля і його головного дітища – Сумського горілчаного заводу, який на початку ХХ століття чомусь зник із сторінок торгово-промислових видань, хоча, очевидно, продовжував існувати (за деякими даними, у 1919 році завод був націоналізований і об’єднаний з народним винним складом). Нам вдалося віднайти згадки про два «заводи малоросійських наливок», що працювали в Сумах у 1904-1906 рр. Один із них належав якомусь Нарожному, інший – особі на прізвище Гринченко. Що це – друкарська помилка чи свідчення того, що завод Гриненка переживав не кращі часи? Ці питання, як і багато інших, все ще чекають на свого дослідника.
Віра Іванова – кандидат історичних наук, співробітник Сумського обласного краєзнавчого музею
На що звернути увагу під час вибору антиперспіранта
Антиперспірант часто вибирають не замислюючись, хоча різниця між засобами добре відчувається вже в перші дні. Для когось важливіший сильний захист, для когось — м"якша дія і відсутність різкого аромату. Тому краще не навмання вибирати антиперспірант...
Мобільне прибирання авто: переваги компактного пилососа
Чистий салон впливає не лише на зовнішнє враження, а й на комфорт під час щоденних поїздок. Швидко навести лад у машині без поїздок на мийку та прив’язки до розетки, що особливо зручно для регулярного догляду за салоном у дорозі або між справами, дає можливість автомобільний пилосос...
Маркетингова аналітика як інструмент керування результатами
Маркетингова аналітика дає бізнесу можливість бачити реальну картину взаємодії користувачів із сайтом, рекламою та контентом. Коли дані з різних каналів не поєднані, завжди складно зрозуміти, які дії призводять до звернень, а які не дають результату...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
