Відчайдухи, на яких тримається життя

Історія парамедикині Ганни Фесенко, для якої небезпечні виклики - щоденна робота

ВОНА щоранку виходить із дому й не знає, яким буде її день. Але точно знає: комусь сьогодні потрібна допомога. 36-річна Ганна Фе-сенко - парамедикиня центральної станції Сумського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Вона виїжджає у «сіру зону» прикордоння Сумщини - туди, де майже ніколи не буває тихо, а кожен виклик уже означає небезпеку. Ганна - єдина жінка серед бригад Центру, які працюють на таких виїздах.

Вдома на неї чекають дві доньки - 15-річна Настя та маленька Кіра, яка народилася на самому початку повномасштабної війни. А ще - чоловік, який хоч і далеко від Сум, бо з перших днів великої війни служить на фронті, але завжди залишається поруч із нею в серці.

	Сумські відчайдухи

Попри тривогу рідних, нерозуміння, а подекуди й осуд незнайомих людей через її ризиковану роботу, Ганна щоразу вирушає на виклики. Бо для неї медицина - не випадковий вибір, а справа життя.

Бути там, де допомога потрібна швидко

Ми зустрілися з Анею - так її лагідно називають колеги - вранці, на початку чергової зміни. Роз-мовляли щиро, час від часу відволікалися, аби сховатися від надокучливого «шахеда», який кружляв над територією Центру.

Жінка - зібрана, спокійна й дуже проста в спілкуванні. Під час розмови посміхалася - коли говорила про доньок, колег чи прості життєві речі. Були й сльози, коли згадували щемливе. Про маму, якій вона власноруч 8-річною робила перев’язки після складної операції, бо щоразу возити її до лікарні було важко та незручно. «Шви довго гоїлися, матуся була дуже слабкою. Тож самотужки за нею доглядала вдома - робила як могла, як відчувала. Можливо, це й вплинуло на вибір моєї майбутньої професії», - згадує жінка.

У ці миті за образом сильної медикині проступала звичайна, тепла людина, якій справді не байдуже. «Головне - не думати зайвого про життя, про проблеми, про війну, а просто робити свою роботу», - говорить Ганна.

	За мить до виїзду

Її шлях у медицині розпочався давно - Лебединське медичне училище, майже десять років роботи фельдшером, завідування ФАПом у Великописарівській громаді у селі Широкий Берег, яке нині ворог спалив дотла. А дев’ять років потому вона прийшла працювати на швидку. «Мені завжди хотілося бути там, де допомога потрібна швидко. Це моє, - ділиться з нами Ганна. - Не знала, як правильно потрібно було перевестися на швидку, - то відразу пішла до директора Центру. Просто прийшла й попросилася на роботу. Він сказав: «Хочеш - то працюй!» Пройшла тримісячні курси спеціалізації - і назавжди прикипіла до екстренки серцем…»

Вибух у нічному клубі: перша важка зміна

У 2018 році під час стажування на швидкій, яке зазвичай триває два місяці, Ганна працювала в бригаді з другим фельдшером або лікарем. Та після лише пари тижнів їй довірили вже самостійну зміну. Її жінка й досі згадує з жахом.

Ближче до ранку до одного з нічних клубів міста зайшов чоловік у балаклаві. У вестибюлі він кинув гранату - в той момент у приміщенні перебували відвідувачі та персонал. Унаслідок вибуху постраждали вісім людей.

	Красива та відважна Ганна Фесенко

«Я вже перед завершенням зміни відвезла до лікарні жінку з Сумського району, - згадує Ганна. - Здавалося, спокійна була зміна. Рівна. І раптом надходить виклик на смартфон: вибух, опіки, по-страждалі. Одразу виїхало кілька бригад. Зараз для таких ситуацій є чіткий алгоритм дій - це вже досвід війни. Тоді ж усе було вперше. Паніка, крики, багато поранених, кров… Я надавала допомогу по-страждалим із проникаючими по-раненнями живота, доправляла їх до лікарні. А потім був ще один виклик - уже до того, кого спіймали служби…»

Насправді цей чоловік не потребував медичної допомоги - радше хотів відволікти увагу та потягнути час. Як припускає Ганна, він сподівався, що його також доправлять до лікарні. «Я не боялася з ним спілкуватися, - згадує жінка. - Хоча це був мій перший такий випадок. А вже згодом екстремальних ситуацій у роботі стало набагато більше».

Серед них - нічний виклик до наркозалежного. Сумчанин не по-відомив диспетчеру про свій стан, скаржився лише на сильний біль у животі. Та на порозі фельдшерку зустрів цілком бадьорий «хворий», який провів її до кімнати й раптово замкнув вхідні двері. «Розумію, що щось тут не так, - говорить медикиня. - Він зізнався, що «перебрав» наркотиків і йому потрібно, аби я просто побула поруч, поки він під дією. І тут почалося: його накриває, з’являється сильне збудження, він починає рухати меблі. Це гуртожиток, ніхто особливо не реагує. Мій телефон залишився в машині. Довелося його відволікати, розмовляти, навіть підлаштовуватися під його «перестановки» - аж поки я не дісталася до дверей і не вибігла. Після цього вже мала «тривожну» кнопку…»

Між материнством і війною

Під час ковідної пандемії Ганна продовжувала працювати фельдшером виїзної бригади - саме звідти й пішла в декретну відпустку. «Як заступаю на зміну, диспетчери мені кажуть: «Аню, скільки ти ще будеш їздити, вже переходь на кабінетну роботу!» А я відповідаю: якщо заберете мене з бригади - звільнюся! Ну не можу я сидіти на місці. Хлопці мене вагітною взували, допомагали підвестися - і ми вже летіли на виклик…»

1 березня 2022 року на світ з’явилася маленька Кіра. «Це боєць, - усміхається Ганна. - Вона народилася в найважчий час, але ніби вже з характером і силою всередині. Така самостійна, із задоволенням ходить в дитсадочок. У мене вдома міцний тил - старша донька, свекруха. Справляємося».

	Іван Петрович Коваль, медичний технік і надійна опора

Та насправді для жінки народження молодшої доньки стало переломним моментом, який співпав із війною. Дві полярні події, що назавжди змінили її життя - і водночас навчили триматися, коли все довкола руйнується. Сім’я мешкає в населеному пункті під Сумами, який на початку вторгнення об-стрілювався «Градами». «При-горну маленьку і не можу нею надихатися, - ледь стримує емоції жінка. - Було нестерпно, але я не можу і не хочу згадувати той клятий початок…»

Кірі було три місяці, коли чоловік Владислав пішов на війну. «Він збирався з першого дня, - згадує Ганна. - Я вмовила його побути трохи з нами, бо ситуація була тривожною та незрозумілою. Та вже коли ворога вигнали з Сум та області, чоловік не витерпів - пішов нас захищати. Нині служить на Донецькому напрямку».

Коли Кірі виповнилося два роки, Ганна Фесенко повернулася на роботу, ставши парамедиком.

По-іншому - неможливо!

Три місяці підготовки на базі Центру, відпрацювання програм BLS (Basic Life Support - базова підтримка життя) та ALS (Advanced Life Support - розширена підтримка життя), опанування роботи в санітарній авіації - усе це Ганні знадобилося на новому напрямку.

«Перший «шахед», на який я виїхала, - це був приліт по багатоповерхівці на вул. Герасима Кондратьєва у Сумах у березні 2024 року, - згадує жінка. - Тоді був зруйнований цілий під’їзд, загиблі, багато постраждалих. Людей діставали з-під завалів. Саме тоді я по-справжньому «понюхала пороху». Після - дала згоду працювати у медицині катастроф».

Ці бригади екстреної служби виїздять туди, де поруч небезпека, вибухи й люди, яким допомога потрібна просто зараз. Разом із Ганною в тандемі працює медичний технік Іван Петрович Коваль, який не лише впевнено керує броньованою «Тойотою», а й у критичні моменти стає для неї надійною опорою. «Коли нас перевчили на парамедиків, а водіїв - на медичних техніків, Іван Петрович не просто опанував нову роль - він є тим, на кого можна спертися в найкритичніший момент. Базова підтримка життєдіяльності, допомога в реанімації, робота з обладнанням - усе це він робить спокійно й упевнено. Принесе кисень, під’єднає систему, допоможе зня-ти кардіограму, буде поруч там, де найважче. Він і машину знає до найменшого гвинтика - і, здається, відчуває мене без слів», - говорить про колегу Ганна.

	Олександр Гаман, заступник начальника центральної станції

Ось уже понад рік ці двоє прямують туди, куди далеко не всі з колег наважуються поїхати, ризикуючи власним життям. Відчайду-хи? Диваки? Ні - люди, які просто не можуть інакше.

«Яка ти красива…» та відважна

Прикордоння, де й досі залишаються жити місцеві мешканці, - особлива зона ризику. Для тих, хто тримається рідної домівки, і для тих, хто поспішає на допомогу. Старенькі з тиском, прильоти, по-ранені - бригада рушає на будь-який виклик. Межа між безпекою і небезпекою тут часто стирається, зауважує Аня. Ніколи не знаєш, чи встигнеш доїхати до пацієнта без повторного обстрілу і чи повернешся назад тією ж дорогою. «Тримає адреналін - це не всім зрозуміло, - говорить жінка. - Але в такі моменти просто робиш свою роботу. Бо знаєш: там на тебе чекають».

Від оперативності бригад екс-треної служби залежить головне - врятувати людське життя. А інко-ли - одразу кілька. Буває, що й на-ших воїнів. Зокрема, одного разу, після влучання ворожого БПЛА, на порятунок бійців направили декілька бригад. «Хлопці були дуже тяжкі, - згадує Ганна. - «Порвані», з ампутаціями…»

На той момент у медиків ще не було броньованих автомобілів, тож на виклик вони виїхали звичайними машинами. Під обстрілами, без зв’язку, під постійною загрозою ударів. Спочатку була домовленість, що швидкі заберуть поранених на в’їзді до населеного пункту. Та будь-яка комунікація була втрачена, тож медики рушили на місце. Бригада Ганни - найпершою.

«Хлопці лежать в багажнику пікапу, накриті одним термопокривалом, - продовжує жінка. - Від-криваю, а там - «м’ясо». Я була першою на місці, тож одразу стала координатором. Почали під’їжджати наші бригади - і ми буквально на ходу сортували поранених. Ми з водієм Сергієм забираємо останніх - теж двох Сергіїв. В одного - важка травма нижньої третини гомілки та травматичне ушкодження кисті. Кінцівки по-шкоджені уламками та фактично подрібнені! В іншого - осколкові поранення. Все - летимо! Допо-мога вже в автомобілі. Обом відразу, по черзі, наскільки дозволяє ситуація. З одним із Сергіїв, у якого сплутана свідомість, постійно розмовляю, намагаюся втримати його в реальності. Він відкриває очі й раптом каже: «Яка ти красива!» Швидко доправили поранених до лікарні… Як повідомили пізніше хірурги - попри критичний стан пошкоджені кінцівки я все ж врятувала від ампутації».

Жити і діяти, ніби це ще один виклик

Цієї зими Ані та Івану Петровичу додалося клопоту через погоду: сніг і ожеледиця не завжди є друзями рятівників навіть у броньованому автомобілі з «чуйкою». «Їдемо в село на виклик, як завжди - у захисній амуніції, спускаємося згори дорогою - і раптом над нами «Ланцет», - продовжує медикиня. - Кричу: «Петровичу, гальмуємо!», бо пристрій уже показує, що треба тікати. А наша «Тойота» не зупиняється…» Зрештою вдалося загальмувати. Вискочили - біжимо, щоб сховатися. Падаємо у величезний сніговий замет біля колодязя, «щучкою». Я за звичкою ще й вискочила з робочою папкою - і впала на неї. Іван Петрович поруч, дістає з кишені насіння: «Будеш?» А в цю мить над нами все ще кружляє «Ланцет»…»

Навіть під звуки війни між цією міцною командою зберігається звичайна людська буденність, що тримає рівновагу. А ще - звичка жити й діяти, ніби це просто ще один виклик.

Іван Коваль, який на швидкій допомозі працює 17 років, говорить: Ганна смілива і відважна не на словах. Вона не демонструє це - вона так живе. «Із Анею працювати - одне задоволення, - додає медичний технік. - Вона досвідчена, розумна, швидко приймає рі-шення. Нещодавно під час виклику вдалося врятувати жінку з набряком легень. Населений пункт - у небезпечній зоні, тож всі маніпуляції, аби стабілізувати критичний стан, довелося робити на місці. У межах міста можна викликати лікарську допомогу. Але в прикордонні ти часто залишаєшся сам на сам, коли кожна хвилина - на вагу золота».

«Як виживемо з Петровичем - передзвонимо»

На жаль, автомобілі екстреної служби на Сумщині стають мішенями для ворожих дронів, які полюють за ними навіть під час виїздів на виклики.

Старший диспетчер оперативно-диспетчерської служби Любов Власенко пригадує, як намагалася зупинити парамедикиню під час можливої небезпеки.

	Серце медицини

«ТрО повідомило, що в тому напрямку летить «Молнія», - розповідає вона. - Я одразу набрала Аню і радила зупинитися та сховатися. А вона каже: «Вона вже над нами. Як виживемо з Петровичем - передзвонимо». Ось така у нас бойова команда, яка ніколи не відмовляє. Завжди тримаю за них кулачки».

Заступник начальника центральної станції Олександр Гаман зазначає, що під час війни екстрена служба перелаштувалася під реалії роботи в надскладних умовах: завдяки благодійникам отримано кілька броньованих автомобілів, які використовують для обслуговування викликів у «сірій зоні». Хоча, звісно, їх не вистачає. Також у розпорядженні бригад з’явилося спецобладнання для захисту під час повітряних тривог, що допомагає медикам працювати бодай трохи безпечніше. «Саме на одному з таких броньованих авто працює наша Аня, яка є прикладом для багатьох працівників. Че-рез постійні виїзди їй є чим поділитися, що порадити. Вона - наша гордість!» - говорить він.

За свою відданість справі Ганна Фесенко нагороджена почесною грамотою Ордену Святого Пан-телеймона «Серце медицини». І поки над дорогами кружляють ворожі дрони, а повітря здригається від вибухів, вона знову вирушає туди, де її чекають люди, для яких звук сирени швидкої посеред війни досі означає надію й шанс вижити.

Ірина Чирченко

Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:

💙Telegram

💛Facebook

п»ї

Туристичне страхування: надійний захист у подорожах за кордон

Туристичне страхування — це обов’язковий і водночас практичний фінансовий захист для тих, хто планує поїздку за межі України. Такий поліс приймається всіма візовими центрами, посольствами та консульствами, тому є важливою умовою...

На що звернути увагу під час вибору антиперспіранта

Антиперспірант часто вибирають не замислюючись, хоча різниця між засобами добре відчувається вже в перші дні. Для когось важливіший сильний захист, для когось — м"якша дія і відсутність різкого аромату. Тому краще не навмання вибирати антиперспірант...

Мобільне прибирання авто: переваги компактного пилососа

Чистий салон впливає не лише на зовнішнє враження, а й на комфорт під час щоденних поїздок. Швидко навести лад у машині без поїздок на мийку та прив’язки до розетки, що особливо зручно для регулярного догляду за салоном у дорозі або між справами, дає можливість автомобільний пилосос...

Маркетингова аналітика як інструмент керування результатами

Маркетингова аналітика дає бізнесу можливість бачити реальну картину взаємодії користувачів із сайтом, рекламою та контентом. Коли дані з різних каналів не поєднані, завжди складно зрозуміти, які дії призводять до звернень, а які не дають результату...

Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.

Ukr.net – новини провідних компаній