«Горить-палає техніка ворожа!»

Симпатична білявка з розкішними віями та манікюром, мама двох синів, у лавах ЗСУ з 2017 року. Спочатку служила в медроті, потім у реактивній батареї, а далі - вже в самохідному дивізіоні. Коли поїхала вчитися на навідницю САУ - була єдиною дівчиною в навчальному дивізіоні в Немирові. 24 лютого вирушила на позиції, де почалася її війна. До Дня захисників та захисниць України ми зібрали цікаві факти з життя «Принцески 13».

Так, саме такий позивний має Таня. Як вона сама пояснює, так її назвала одна людина, а число 13 їй просто подобається. Наразі командир гармати має трьох підлеглих чоловіків (механіка-водія, зарядника і навідника), які виконують її команди. Проте, якщо потрібно, «Принцеска» підставить своє тендітне плече! «Я слухаю командира батареї по рації і в машині віддаю хлопцям команди, - розповідає дівчина. - Та коли що - допоможу обом! Заряднику - «допхати» снаряд або гільзу. Треба підтримка навіднику - без питань! Команда в нас дружна. На машині працюю з самого початку війни».

Коли почалося повномасштабне вторгнення, згадує Тетяна, їй о пів на п’яту ранку зателефонувала подруга, з якою вона разом служить. Передзвонила командирові - той говорить: так, почалося, тож на роботу. «Зібрала дітей, викликала таксі та відвезла їх до мами, - згадує захисниця. - До останнього не розуміла, що відбувається. Поїхала в штаб (там лишився комп’ютер, де я працювала з документами). Зібралися хлопці, дівчата. Заходить начальник штабу й говорить: нам треба ще один розрахунок. Дивиться на мене: «Поїдеш?» Я відразу: «Поїду!» Була в формі, в якій прийшла на роботу, та з дівчачою сумочкою, де був гребінець, якісь жіночі речі та ліхтарик. Коли я почула, як від нас на відстані 400 м працювали «Гради», зрозуміла - війна! Зібралися, чекали на команду, а коли почало темніти - наказали відійти. Думаю, якби ми лишилися в Конотопі, його ворог би просто розніс. Тому, мабуть, і було прийняте рішення про те, що слід трішки відступити.

А вже до визначеного місця ми їхали з дуже великою швидкістю, обганяючи танки.

Далі - розмістилися на позиціях. Перші три дні було дуже важко. Майже нічого не було їсти (підвозу як такого не було - адже на такі події ніхто не очікував). Неподалік була заправка - допомагали кавою, хот-догами. Також волонтери нас підтримували».

Як зазначає Тетяна, ніхто з її оточення не очікував, що до нас прийдуть москалі. «Я поїхала з Конотопу, де лишились мої діти, - говорить вона. - Навіть не знала, чи я туди ще повернусь. Це все було так швидко. Мама плаче, вітчим плаче, а дітвора не розуміє нічого... Так, мама просто пішла на роботу. Тобто все як треба. Вони чули в розмовах, що щось почалося, такі от були моменти. Мамі тяжко, я її розумію. У мене ще є старша сестра Оля. Із родичами з 24 лютого я постійно знаходжусь на зв’язку. Усі так зблизилися! Коли ми ще стояли під Конотопом - телефонує Оля, що в неї в городах ворожа техніка. Що робити? Дала інструкції. Прийдуть за пальним - насип у каністру цукру, попросять поїсти - розбий термометр та й нагодуй орків...»

У Конотопі, за словами Тетяни, вона не працювала (так називають військові свою роботу) - виконувала завдання під Черніговом, Ніжином. Було нескладно, тільки дуже холодно. «Бувало, що спали під відкритим небом, - згадує Таня. - Чого жалітися... Мамі відповідаю - все добре! Які умови - зранку кава на багатті, смажене сало, поснідали й поїхали. Працювали не тільки САУ, а й багато іншої техніки. На жаль, декого з хлопців вже немає з нами... Та розчулюватися ніколи. Волю в кулак - і бити ворога. Для підняття духу пісні співаємо в машині. Як ось - «Горить-палає техніка ворожа!». Перше запальне відео, де ми працюємо, було знято десь 25-26 лютого. Спочатку мамі його перекинула. Потім подружці. Потім стали інші просити. На що там дивитися - стріляю та й стріляю собі! Може, хто не вірив, де я. Відучилася в Немирові та й оченятами кліпаю в штабі, папери перекладаю. Ні, мене так ганяли! Я одна дівчинка була на весь дивізіон. Інструктор Вадим Крикун вимагав від мене навіть більше, ніж від хлопців. До бою - відбій! До бою - відбій! А вже потім, коли працювала на позиціях, не раз йому дякувала, що навчив. Я ось що скажу: українська жінка може робити все - якщо захоче!»

Про кількість власних ворожих трофеїв Таня не говорить. Лік не веде, особливо на гарячих напрямках. «Її батарея знищила понад 68 одиниць техніки, і це тільки в перший місяць війни, - говорить керівник штабного самохідного дивізіону Дмитро Яхненко. - Це підтверджені втрати, а скільки ще не підтверджених!»

Ось ще кілька бойових фактів із життя «Принцески»: 20 березня в складі екіпажу САУ 2С1 наносила вогневе ураження, під час якого було зупинено подальше просування ворожої колони та знищено вісім одиниць техніки в районі Дорогинки Чернігівської області. 28 березня в результаті вогневого ураження було знешкоджено один ворожий ЗРК С-300 в районі цього ж населеного пункту, а 29 березня - зупинене подальше просування ворожої колони та знищено 14 одиниць техніки в районі Великої Дороги на Чернігівщині. До речі, Тетяна Чубар нагороджена державними нагородами - медаллю «За військову службу Україні» та «Захисник Вітчизни».

Як зізналася Тетяна, у неї «алергія» на ворожі вертольоти. «Бо вони працювали по нам, - продовжує військова. - Одного разу «поливали» майже півтори години, а ми сиділи в малесеньких окопах, які в таких випадках не рятують. Слава Богу, минулося. Ситуації бувають різні - інколи ми сидимо в машині, а в деяких випадках - виходимо. Рація завжди на зв’язку - все виконуємо за командами. В тому числі й стаємо на позиції».

Згадує Таня й приємні моменти, коли через півтора місяця війни їхали по звільненій Чернігівщині. На дорогах - розбиті машини орків із награбованими «стіралками». Наша техніка з прапорами, люди зустрічають, плачуть... «Тоді я вперше за півтора місяця повернулася додому - нікому нічого не сказала, - продовжує захисниця. - Це був сюрприз. Заходжу в хату - двері не замкнені. Мабуть, чекали. Менший, якому чотири рочки, з мене взагалі не злазив. Коли їхала знову - не хотів відпускати маму. Провела зі своїми хлопчиками багато часу. Вони без мене навіть подорослішали, почали розуміти, що таке війна. Коли тривога - швидко в погріб! Мама там їм поклала перину, щоб було тепло...»

Як зізнається молода жінка, її війна також змусила подорослішати, багато чого переосмислити. «Хочу, щоб вже настала Перемога! Щоб я могла з дітьми поїхати в наш Крим, де живуть мої родичі, куди я часто змалечку їздила відпочивати. На Перемогу - пофарбую машину в рожеве. Мені поки що так і не дозволили це зробити. Не тільки всередині її прикрашу, а й зовні. Щоб усі знали, які ми - українці!» Серце «Принцески» донині вільне. Говорить, поки не на часі - спочатку закінчимо війну, а потім будемо щось думати...

А ще командир гармати Тетяна Миколаївна Чубар, яка зараз на Сході, збирає гроші на потреби своєї 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Виговського.

«Всіх небайдужих прошу допомогти нашим воїнам: 5375 4112 0245 8415 (Монобанк); 5168 7451 0930 2577 (ПриватБанк)».

Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:

💙Telegram

💛Facebook

«Будь трішки тихішою у своїх висловлюваннях»

ОЛЬГА Гончаренко з Сум, яка грала за білоруський хокейний клуб та брала участь у чемпіонаті Білорусі, повернулась до команди «Сумчанка». Як вона зустріла повномасштабне вторгнення Росії в Україну і які в неї плани на майбутнє?

За її словами, 24 лютого вона мала їхати до України....

«Це було ніби сафарі на нас»

ВАЖКЕ горнило війни не щадить ані досвідчених воїнів, ані військових лікарів, чия задача полягає не в умінні вправно володіти зброєю, а в наданні бійцям медичної допомоги. Важке поранення отримав і Артур Тоноян із Глухова.

Як розповів Артур Азатович Глухів.інфо, 9 жовтня разом...

«Після 24-го» - моє кохання»...

ВІДОМИЙ сумський пи-сьменник і журналіст Владислав Івченко по-відомив, що в Україні стартував передпродаж його книги про війну, написаної під час війни.

«Це була така моя терапія, виписати страхи, щоб не бацнутися, - каже автор. - У підсумку перечитав і полюбив ці тексти....