До пологового - під канонади і сирену

Як мешканка Краснопільщини народжувала під обстрілами в перший тиждень війни

АЛІНА (імена жінки та її дитини змінені за проханням героїні) живе в одному з сіл Краснопільської громади. На момент повномасштабного вторгнення жінка перебувала на 9му місяці вагітності - строк пологів був запланований на 22 лютого. Тобто вже навіть трохи переношувала малюка.

Та донечка не поспішала приходити у цей світ, сповнений невизначеності та невідомості, пов’язаних із війною. Майбутня мама ще й раділа: мовляв, нехай почекає, поки все скінчиться (на той момент більшість українців були впевнені, що ворога вдасться видворити з території нашої держави за лічені дні).

Проте в перший день весни, 1 березня, жінка відчула, що зовсім скоро побачить свою дитину: відійшли води. Так склалося, що народжувати Аля мала в Сумському обласному перинатальному центрі, до якого її транспортувала карета швидкої допомоги.

- Відчуваю, що мала вже проситься назовні, я народжую, а ми ще їдемо блокпостами, яких на шляху до Сум було багато! - згадує пережите Аліна. - Під канонади та завивання сирени швидка так летіла, а мені здавалося, що дорога не закінчиться ніколи...

Дівчинка Віка народилася таки не в кареті екстреної медичної допомоги, а в спеціально відведених для появи на світ нових людей умовах - у пологовій залі пологового будинку.

Народилася не для того, щоб одразу померти!

А за півтори години, приблизно о 22-й, оголосили про загрозу масованого обстрілу міста Суми. Персонал миттєво почав спускати до укриття всіх жінок та їх дітей. Аліна ж стала заручницею обставин: зазвичай породіллі не можна вставати дві години, адже вона ще після пологів дуже слабка. До того ж донечка народилася немаленькою - з вагою понад 4 кг, і Аліні - повністю виснаженій та знесиленій - встати і піти було просто нереально. Але й покинути новоспечену матусю було не можна. Тому з нею залишилася медсестра, а доньку спустили в бомбосховище. Ці двоє були єдиними на весь перинатальний центр, хто не сховався в укриття... Як пережила той страшний період мешканка Краснопільщини? Каже, що боялася не за себе, а за дитину: мовляв, не для того Віка народилася під обстрілами в оточенні ворога, щоб одразу ж померти!

Немовлята підземелля

Трохи оговтавшись після пологів, Аля таки дісталася до сховища, де на неї чекала донечка. Це вже було майже опівночі. Через обстріли міста перинатальний центр був знеструмлений. Те, що побачила в темряві під світло мобільного телефону Аліна, вражало: на матрацах, розкладених просто на підлозі, розміщувалося по 5-6 осіб. Більш знесилені та ослаблені - лежали, а ті, хто міг, сиділи. Всюди було чути здавлені стогони - жінки терпіли біль: хто - післяпологову та післяопераційну, хто - потуги та перейми.

Крапля води

Велика проблема була з питною водою, без неї - ніяк! Адже технічну пити та дитині кашку на ній готувати - вкрай небезпечно.

Про те, що в магазинах - порожні полиці і з них зникло все, навіть вода, Аліна навіть не здогадувалася. Тому, коли її чоловік не міг ніде знайти негазовану мінералку, Аля дуже здивувалася і не повірила йому.

Справжнім скарбом стали десять півлітрових пляшок водички, які вона розтягувала по ковточку, економлячи кожну краплинку!

Реанімація новонароджених

Але найважче було тим, чиї малюки потребували реанімаційних заходів і перебували під апаратами штучної вентиляції легень.

При кожній повітряній тривозі крихіток, більшість із яких - недоношені, а тому - маловагові та дуже слабкі і самі не здатні дихати, персонал спускав до підвалу в кувезах величезних розмірів, в яких підтримувалося життя дітей, що самі не здатні дихати.

Коли вимикалося світло, припинялася подача кисню, малюки опинялися під загрозою смерті. Це - дуже щемливе видовище.

- Взагалі, було дуже страшно: в бомбосховищі вручну качався кисень немовлятам. Пам’ятаю сумки реанімаційних наборів, крик та паніку мам, які боялися втратити своїх новонароджених синів та доньок через війну, - розповідає Аліна.

Волонтер - рятівник

Тільки вдома жінка нарешті змогла розслабитися та заспокоїтися, поринула в турботи навколо немовляти, розчинилася в материнстві. Аж раптом - хтось стукає у двері. На порозі - незнайомий юнак, зовсім хлопчик. Питає: «Це у вас новонароджене дитя?» Аліна стверджувально кивнула. І гість простягнув їй величезний пакунок памперсів. Виявляється,

він - волонтер! Десь дістав базу даних з адресами родин, в яких нещодавно народилися діти, і розвозив їм гуманітарну допомогу у вигляді памперсів. Через те, що доводилося курсувати селами та блокпостами, їздив не машиною, а велосипедом: так зручніше! Попри сніжний березень!

Про війну - з книжок

Зараз Віці - 1 рік і 1 місяць. Маленька принцеса, улюблениця мами й тата, росте здоровою та щасливою дитиною, радіє життю. Про те, що коїться в країні, - навіть і не здогадується. Аліна каже, що вони з чоловіком роблять усе можливе, аби їх донечка, почувши вибухи, не знала, що це таке! «Про війну Вікуся дізнається з історичних книжок, коли підросте!» - резюмувала свою розповідь мати.

Оксана Ковальова

Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:

💙Telegram

💛Facebook

"Народжені бути вільними"

У Сумського батальйону з&...