Польські перебіжчики в Сумах
Вони тікали в СРСР за кращим життям, але потрапили під маховик політичних репресій
ІСТОРІЯ радянського тоталітаризму нерозривно пов’язана з долями людей, які були незаконно засуджені за політичними мотивами. Про це треба знати, аби знову не втрапити в ту саму халепу.
 |
|
|
 |
|
|
Досліджуючи тему політичних репресій у Сумах під час Великого терору (1937-1938 рр.), я натрапила на низку справ «польських перебіжчиків». Це була категорія людей, які прибули до нашого міста з Польщі. Оскільки СРСР із середини 1930-х років, не дуже приховуючи цей факт, готувався до війни з Польщею, ці люди були визначені НКВС як потенційні вороги. Їх підозрювали у шпигунстві на користь Польщі та контрреволюційній діяльності. Вивчення справ, які наразі зберігаються в Державному архіві Сумської області (ДАСО) та архіві УСБУ в Сумській області, показало, що слідство велося дуже формально, фактично люди були призначені винними лише через те, що мали родинні зв’язки в Польщі. Я дослідила долі дванадцяти осіб, з яких етнічних поляків виявилося двоє, один чоловік був українцем, а решта - євреями. Десятеро працювали на суконній фабриці. Власне, цим і пояснювалася їхня поява в Сумах. На підприємстві, яке було засноване у 1914 році польським підприємцем єврейського походження Левом Чорнобильським, працювали багато фахівців ткацької справи з Польщі. До Сум вони перебиралися в пошуках кращої долі.
Шпигуни-диверсанти
У листопаді 1937 року Сумський міський відділок НКВС заарештував 44-річного Станіслава Левандовського, поляка, уродженця м. Жирардув (Польща). В Сумах він жив та працював на суконній фабриці з 1918 року. Через два місяці після арешту пан Станіслав зізнався, що багато років шпигує на користь Польщі… Більше того, він завербував інших співробітників фабрики і вони не тільки шпигували, а ще й готували диверсійні акти на фабриці та на залізничному транспорті.
Станіслав Левандовський: «У 1935 році за завданням польського консульства я провів з Калушинером, Пінтом і Валькевичем - окремо з кожним - розмови про майбутню війну СРСР із Польщею. І що у зв’язку з цим нам треба буде активно допомагати Польщі, для чого ми повинні будемо вивести з ладу суконну фабрику та, по можливості, руйнувати залізничний транспорт. Ніхто з них, тобто ні Калушинер, ні Пінт, ні Валькевич, цьому не заперечував. І таким чином я їх підготував для здійснення на випадок війни диверсійних актів, на що кожен дав свою згоду».
Овсій Калушинер (57 років), Яків Пінт (44 роки), Ричард Валькевич (54 роки) були заарештовані 25 грудня 1937 року. Слідство у справі групи польських диверсантів вели слідчі Сумського МВ НКВС Крисьєв та Михайлов. 27 грудня кожний із заарештованих був допитаний. Жодний не визнав своєї провини. На очних ставках з Левандовським, який наполягав на своїх показах, «співучасники» вперто спростовували його слова. По закінченні нетривалих слідчих дій, у відповідності до наказу НКВС СРСР № 00485 від 11.08.1937 «Про ліквідацію польських диверсійношпигунських груп та організацій ПОВ (Польської військової організації)», справи на чотирьох чоловіків були направлені на розгляд НКВС СРСР.
19 січня 1938 року спільним рішенням Наркому внутрішніх справ СРСР Єжова та прокурора СРСР Вишинського (позасудова «двійка») Левандовський, Валькевич, Калушинер та Пінт були визнані винними у шпигунськодиверсійній діяльності та засуджені до вищої міри покарання - розстрілу. Вирок був виконаний у Сумах 9 лютого 1938 року одночасно (в 11:45).
Процес реабілітації жертв політичних репресій сталінського режиму в СРСР проходив у два етапи. Наприкінці 1950-х це відбувалося після звернення до прокуратури рідних, починаючи з 1989 року остаточно реабілітували всіх інших - відповідно до Указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 16.01.1989 «Про додаткові заходи щодо відновлення справедливості щодо жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х та на початку 50-х років». Левандовський та Калушинер були реабілітовані у 1958 році після перевірки матеріалів справ на підставі звернення їх дружин, які до того часу не знали про долю своїх засуджених чоловіків. Валькевича та Пінта реабілітували у 1989 році. Жодний з чотирьох, відповідно до зібраних даних (зокрема перевірки картотеки польських шпигунів КДБ СРСР), не був винний у тих злочинах, в яких вони були звинувачені і через які страчені.
На заводі Фрунзе
Двоє польських перебіжчиків працювали на заводі ім. Фрунзе. Один був українцем, інший - євреєм. 25-річний Володимир Зінченко вдома був комсомольцем і через політичну сварку випадково вбив українського націоналіста. Від переслідування втік до СРСР. Влаштувався на завод ім. Фрунзе слюсарем, дуже скоро почав критикувати і умови праці, і те, як живуть працівники у гуртожитку: «Робітники живуть, як у свинарнику. У Польщі робітники живуть у значно кращих умовах». За антирадянську агітацію його заарештували у серпні 1937 року і засудили на 10 років ув’язнення у виправному таборі, де він помер у 1944 р.
31-річний Леонтій Індик теж у Польщі мав відношення до комуністичного руху, від переслідувань вирішив переїхати до СРСР. Мав вагітну дружину (дочка народилася за місяць до страти батька). Працював техніком на заводі ім. Фрунзе і теж був незадоволений умовами життя в СРСР. Свідок Горн показав: «Якось у 1935 році в мене вдома Індик, розмовляючи зі мною про життя робітників у СРСР, сказав мені, що робітники в Радянському Союзі живуть злиденно, дуже погано, і що всі заяви та описи в пресі про поліпшення життя робітників є обманом і нахабною брехнею». Індика заарештували в червні 1937-го. До антирадянських балачок додалося звинувачення в тому, що він попереджав своїх знайомих: НКВС змушує його до співпраці на предмет інформування про них. Леонтій був засуджений позасудовою «двійкою» Єжова та Вишинського у вересні 1937 року і розстріляний у Сумах 2 жовтня того ж року. Обидва робітники були реабілітовані: Зінченко - у 1958 році, а Індик - у 1959-му.
Особливістю цих двох справ було те, що вів їх слідчий Сумського НКВС Піотровський, який сам був заарештований восени 1937 року (бо був поляком і братом розстріляного співробітника київського УНКВС). Піотровський просидів у в’язниці 17 місяців, відхрестився від брата, довів відданість справі партії та Сталіна і був звільнений зпід варти, але без відновлення на роботі. У 1959 році під час перевірки справ Індика та Зінченко він, тоді директор сумської артілі інвалідів, розповів: «Індик та Зінченко як польські перебіжчики жили у Сумах, і на них були заведені справиформуляри. Їх заарештували за вказівкою управління НКВС Харківської області. На слідстві Індик та Зінченко заперечували свою приналежність до польських органів розвідки. Маю пояснити, що тоді була вказівка, щоб усіх польських перебіжчиків заарештувати, то заарештували всіх, хто приїхав із Польщі та перебував на території міста Суми. Чи належали Індик та Зінченко до польських розвідувальних органів, мені особисто невідомо, і даних у справахформулярах, що вони польські шпигуни, жодних не було».
Єврейські ткачі
Більшість польських перебіжчиків, які потрапили під маховик репресій, були євреями, які тікали з Польщі від безробіття та антисемітизму. Радянська пропаганда вміло розповсюджувала світом тезу про те, що в СРСР не існує ані безробіття, ані антисемітизму. В це повірили ткачі з Лодзя, Жирардува та інших традиційно ткацьких містечок та опинилися в Сумах. Хто з них міг уявити, що згодом вони стануть польськими шпигунами?
31-річний Шмуль Брескін у 1935 році нелегально перетнув радянськопольський кордон, працював на суконній фабриці у Сумах ткачем. За сумлінну працю отримав премію від керівництва фабрики та квартиру. З Польщі до нього приїхала дружина Ріва. Подружжя мало двох маленьких дочок. Його заарештували в серпні 1937-го. Свідки доповіли, що Брескін критикував норми виробітку на фабриці: «У Радянському Союзі такі плани, що здохнеш біля верстата, а план не виконаєш». Порівнював свою роботу в Польщі, мовляв, у Лодзі працював три дні на місяць, а жив значно краще, ніж гаруючи у Союзі.
Спільним рішенням наркома НКВС Єжова та прокурора СРСР Вишинського колишній втікач із Польщі, який повірив, що в СРСР будують державу пролетаріату, був засуджений на смерть. Вирок виконали 27 листопада 1937 року в Сумах. Дружина Ріва в 1941 році була засуджена за «держзраду» та отримала 10 років позбавлення волі з перебуванням у виправному таборі. Вона була реабілітована у 1956 році, роком пізніше був реабілітований її чоловік. У 1962 році Ріва Брескін отримала довідку про те, що її чоловік помер у 1942 році в таборі від запалення легень…
45-річний Шмуль Вайстух нелегально перебрався до СРСР у 1926 році. Працював на суконці ткачем. Кілька років був членом КП(б)У, але його виключили з лав. Мав дружину та четверо дітей. У серпні 1937 року його звинуватили в шпигунстві. Серед показів свідків трапився епізод, коли Вайстух у приватній бесіді шкодував, що привіз родину до СРСР: «Я домігся того, що моя дружина приїхала з Польщі до СРСР, а тепер шкодую про це. Тому що всі речі, які вона привезла, ми розпродали, а речі від хорошого життя не продаєш». У листопаді 1937 року рішенням «двійки» Вайстуха засудили до розстрілу. Вирок виконаний у Сумах 17 листопада того ж року. Реабілітація відбулася в 1989 році.
47-річний Генріх Варшавяк разом із дружиною та маленьким сином переїхав до СРСР у 1926 році. Отримав радянське громадянство, працював на суконній фабриці в Сумах, вступив до лав КП(б)У, але згодом був виключений. Його заарештували в серпні 1937 року, звинувативши в контрреволюційній діяльності. В єдиному протоколі є відповідь Варшавяка: «Наполягаю, що ніколи жодної контрреволюційної діяльності я не проводив і в цьому не визнаю себе винним». Проте він був засуджений «двійкою» до ув’язнення в концтаборі на 10 років. Звідти він не повернувся. Реабілітували його в 1958 році.
47-річний Шмерель Гарбер до Сум приїхав у 1914 році, був із тих перших працівників, яких привіз Чорнобильський. Починав ткачем, перед арештом у серпні 1937-го був табельником. Член КП(б)У, але виключений як «польський перебіжчик». Звинувачений у контрреволюційній діяльності, Шмерель до останнього не розумів, чому заарештований. У жовтні його засудили до 10 років перебування у виправному таборі, там він і помер у 1942 році. За рік до смерті, вже важко хворий на туберкульоз, Гарбер писав до органів: «Мені буде важко та боляче померти, усвідомлюючи, що я не реабілітований і що це може лягти плямою на моїх дітей. Я прошу мене звільнити, бо я не винний!» Його реабілітували в 1961 році.
41-річний Абрам Горн у Польщі підтримував комуністів, тікав до СРСР у 1931 році через переслідування поліцією. Згодом у Суми, де Горн працював ткачем на суконній фабриці, приїхала його дружина Іохвет, яка теж влаштувалася на фабрику. Подружжя було заарештоване в ніч 14 серпня 1937 року. Горн на допиті заявив: «У проведенні шпигунськорозвідувальної роботи на користь Польщі я винним себе не визнаю, оскільки цією діяльністю я ніколи не займався. Що ж до контрреволюційної пропаганди та вихваляння життя в Польщі, то визнаю себе винним у тому, що написав дружині в Польщу листа, в якому скаржився на погане життя в СРСР і особисті матеріальні умови і застерігав її проти виїзду до СРСР, і також у тому, що висловлював антирадянські настрої щодо хлібних черг».
Горн був засуджений до розстрілу, його розстріляли в Харкові 2 листопада 1937 року. Дружина отримала 10 років концтаборів за контрреволюційну діяльність. Після звільнення проживала в Казахстані. Чоловік був реабілітований у 1957 році. Дружина - на рік пізніше.
34-річний Сенай Сендовський у Польщі був картярем та гульвісою. Коли в 1937 році переїхав до Сум, то спочатку теж пив, гуляв, не працював. Скінчилися кошти - влаштувався на суконну фабрику ткачем. Встиг пропрацювати три місяці, та був заарештований у серпні 1937 року, звинувачений у контрреволюційній діяльності. Спочатку Сендовський заперечував провину, але згодом, коли його перевели до Харківського обласного УНКВС, визнав: «Визнаю себе винним у тому, що я справді в 1932 році був завербований агентом польської розвідки Моргеншталь і перекинутий до СРСР зі шпигунськими завданнями. За завданням Моргеншталя, я з 1932 по 1935 рік проводив шпигунську роботу на користь Польщі і припинив цю роботу через страх бути викритим як шпигун». Рішенням «двійки» засуджений до вищої міри покарання, розстріляний 15 грудня 1937 року, а реабілітували його в 1989-му.
Остання адреса
Проєкт вшанування пам’яті жертв сталінських політичних репресій під назвою «Остання адреса» існує в Сумах другий рік. Здійснюється збір, оприлюднення інформації про репресованих сум’ян та встановлення інформаційних табличок на фасадах будинків, де проживала людина, що зазнала репресій. Цього року встановили чотири таких таблички у середмісті. За ініціативи єврейської громади Сум планується також встановити таблички «польським перебіжчикам» - Брескіну, Вайстуху, Варшавяку, Індику, Горну, Пінту, Сендовському.
|
|
|
 |
|
|
Олена Приймач, підготовлено за матеріалами кримінальних справ, які зберігаються в ДАСО та архіві УСБУ в СО
P. S. Більше про долю репресованих сум’ян можна дізнатися в Історичному блозі Олени Приймач: https://olenasumy.wordpress.com
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
