Чи пірнали в ополонку українці?
Виявляється, масові занурювання у воду фактично з"явилися у другій половині 1990-х - на початку 2000-х
ВИХІДНИМИ сумчани відсвяткували завершальне велике свято різдвяноноворічного циклу - Хрещення Господнє.
Це велике свято з нагоди хрещення Ісуса Христа в річці Йордан, яке ще називають Богоявленням. Проте серед українців найуживаніша назва - Водохреще.
Слово «Водохреще» на позначення календарної назви свята зафіксоване 1148 року в Літописі Руському: «У той же час Ростислав [Мстиславич] смоленський попросив дочку у Святослава в Ольговича за Романа, сина свого, до Смоленська. І виведено її з НовгородаСіверського в неділю по Водохрещах, місяця січня в дев’ятий день».
Згідно з християнською традицією, головна подія Водохреща - водосвяття на річці або озері. В етнографічних записах другої половини ХІХ століття згадується, що напередодні свята на водоймах вирізали ополонку у формі хреста. Також із льоду вирубували хрест. Часто його обливали буряковим квасом, і він ставав яскравочервоним. Іноді хрест обкладали ялинковими гілочками.
У цей день люди освячують воду, а дехто ще й наважується на купання у відкритих водоймах. Однак чи є така традиція українською? Волинський історик і письменник Олександр Середюк запевняє, що вона - відносно нова.
 |
|
|
 |
|
|
Коли з"явилася "мода" на пірнання в ополонку?
«Чи роздягались і пірнали у мороз в ополонки наші предкикозаки? Можу вас розчарувати. Ні! Пірнання в ополонку на свято Водохреща не є і ніколи раніше не було українською традицією. Наші предки ніколи в мороз не пірнали в ополонки, а тим паче не роздягалися в присутності священиків і не бруднили щойно освячену воду (яку після освячення набирали, щоб пити, а не купатись).
Про такий ритуал не згадується в жодних серйозних наукових дослідженнях і нема його в українських народних та релігійних традиціях. Така мода з’явилася у нас в 1990-ті роки і особливо в 2000-ні завдяки деяким політикам і ЗМІ, які нав’язали даний стереотип під виглядом «багатовікової народної традиції». В результаті «моржівство» стало підмінювати сенс і зміст великого християнського свята, перетворившись на якийсь безглуздий ритуал, більш схожий на язичництво, аніж на християнство.
Як насправді відзначали Водохреще козаки?
Є спогади старого запорожця Микити Коржа, автора усних оповідань та автобіографії, козацького довгожителя. У віці 105 років він був досить бадьорим і оптимістичним. Дуже добре пам’ятав старовину і вельми цікаво розповідав про неї. Його усні оповідання про побут запорожців записали архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський Гавриїл (1781-1858) та єпископ Саратовський і Царицинський Яків (1792-1850).
Так от, зі спогадів Микити Коржа, кожного нового року на свято Водохреща у цей день із самого ранку на Запорозькій Січі «всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія, збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли особливі розмальовані прапори, котрі тримали хорунжі, сидячи на гарячих, чудово прибраних конях. Після закінчення Божественної літургії з церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним парами йшли ієромонахи з євангеліями, іконами, у дорогому одязі; за духовенством злагоджено, рядами, з хоругвами та важкими гарматами ступали козаки; за козаками - маси простого люду, і всі разом йшли до Дніпра, на Йордан.
Тут усі ставали шеренгами й слухали службу Божу. Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А глядачів укривав густий дим, мов пітьма... Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розвіювався дим, настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знову стріляли, цього разу скільки кому заманеться».
До освяченої води ставилися з побожністю
У книзі Олекси Воропая «Звичаї нашого народу» ніде немає натяку на те, що українці, майстерно приготовляючи Йордан за кілька днів до Хрещення Господнього, поливаючи вирубаний з криги хрест буряковим квасом, готувалися до того, щоб неодмінно після великого водосвяття стрибнути в ополонку з крижаною водою. Чому? Відповідь проста: українці з великою побожністю і навіть зі страхом ставилися до великої агіасми (освяченої води) - як до святині.
Адже з річки чи ставка, вода в яких колись була кришталево чистою, всі намагалися набрати води у приготовлені і спеціально прикрашені посудини. Тому дико б виглядало таке видовище, коли люди після водосвяття побожно набирають воду, а тут хтось поруч викупується, «змиваючи свої гріхи» зануренням. За О. Воропаєм, у нашого народу існувало повір’я: як тількино священик занурить хреста у воду, з води біси вискакують і мерзнуть на хрещенських морозах доти, доки не прийде якась жінка прати брудну білизну.
Тому після Водохреща десь приблизно до одного тижня жодна побожна жінка не ходила до річок і ставків прати одяг, щоб уся нечисть, яка вискочила зі святої води, вимерзла. Можливо, це повір’я дещо радикальне та дивакувате, але воно засвідчує, наскільки шанобливо до освяченої води ставилися наші предки. Вони не розливали її повсюдно.
Отже, в давнину у наших пращурів не було водопровідних кранів у хатах, тому на Богоявлення святу воду після освячення набирали з ополонки, щоб пити потім цілий рік, а не бруднили її купаннями.
Козаки на Січі не знали такого звичаю, як занурення у воду на Водохреще всім своїм тілом. А у козаків здоров’я й міці було побільше нашого! Але навіть у них не виникало думки в мороз пірнати в ополонку без потреби. Тож шануймо справжні національні традиції! І не спотворюймо їх! Принаймні, якщо хтось хоче задля оздоровлення поморжувати, то це не обов’язково перетворювати на безглуздий шабаш у день великого християнського свята...
Йорданська вода зцілить
Щоправда, кандидат історичних наук Юрій Пуківський зазначає: купання у водоймах на Водохреще хоч і не було поширеним явищем, але свідчення низки українських народознавців доводять, що традиція купань на Водохреще таки існувала. Купання в ополонці фіксували науковці в різних історикоетнографічних районах України: на Волині та Поділлі, Середньому Подніпров’ї, Закарпатті та Буковині. Обряди різнилися залежно від конкретної локальної традиції.
Одним із перших про звичай купатися або вмиватися в ополонці згадував видатний український мовознавець, фольклорист та етнограф Олександр Потебня. За його свідченнями, подекуди в прорубах купали хворих дітей, вірячи, що йорданська вода зцілить їх.
Перший ректор Київського університету, відомий фольклорист Михайло Максимович занотував на Київщині в середині ХІХ століття, що на Йордан дівчата та молодиці вмивають лице в ополонці та втираються червоними крайками. На українськопольському пограниччі в околицях Перемишля наприкінці ХІХ століття серед українців також існувала традиція вмиватися водою з ополонки.
На східній межі української етнічної території (Вороніжчина), згідно із записами кінця ХІХ століття етнографа Митрофана Дикарева, по обіді на Водохреще дівчата ходили вмиватися на річку в тому місці, де вранці відбувалося освячення.
Народознавець Володимир Ястребов, описуючи звичаї та обряди Кіровоградщини, зазначив, що на Водохреще тричі занурювались в ополонку, щоб лікувати хвороби. Він звернув увагу на цікавий момент: так само купалися в ополонці парубки, які «водили козу», - тобто перебранці. У народних уявленнях козел уподібнювався до нечистого, а йорданської води, згідно з віруваннями, боялася вся нечиста сила...
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
У медичному інституті СумДУ відкрили аудиторіюмузей
Він не робив відміток про відвідуваність, але студенти пропускали його лекції лише за серйозних обставин, писав унікальні праці з патофізіології, а вільний час віддавав родині і футболу. Таким згадують колеги, рідні й колишні учні доктора меднаук, професора, ексзавідувача кафедри... 
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
