"Універсальні солдати" з Крамчанки
Чим живе село на Тростянеччині, в якому немає і двохсот мешканців?
СЕЛО Крамчанка межує з Тарасівкою. Обидва населені пункти розбудувалися так, що одне плавно переходить у інше. Тож людина, яка тут уперше, навіть не зрозуміє, що це два різних села...
Раніше обидва відносилися до Великописарівського району, а тепер Крамчанка, яка знаходиться в 15 км від ворожого кордону, стала Тростянецької громади.
Люди
Основна вікова категорія крамчанців - пенсіонери, розповідає наша співрозмовниця Галина Щетініна. Є серед майже 200 мешканців і молодь, але роботи немає... Найстарша мешканка - Ольга Литвинова, яка народилася в 1927 році. Вона живе з молодшою сестрою та донькою. Приїхала до Крамчанки 15 років тому.
Найменшій жительці - півтора рочки, звуть дівчинку Поліна Сєрая. Є й трішки старша за неї Ангеліна Щетініна, якій 5 січня виповнилося чотири.
Як проходить дитинство хлопчиків та дівчаток? Єдине місце розваг - майданчик біля магазину, створений руками батьків. Якщо якась дитинка змерзла, її ведуть грітися до фельдшерськоакушерського пункту. Або - в клуб. Можна побігати й там. Улюблена гра дітлахів - хованки.
У селі десь два десятки дітей шкільного віку. П’ятеро з них навчаються в Тарасівці, решта - в Солдатському. Звісно ж, онлайн. Чим займаються діти поза дистанційкою? Що їх відволікає від гаджетів? Як розвиваються та розважаються? Адже взагалі всю сільську інфраструктуру складає клуб, в якому дві працівниці (Галина Щетініна та її помічниця), та ФАП із фельдшером і санітаром. Школи в Крамчанці немає вже 15 років.
 |
|
|
 |
|
|
Інтернет - виручалочка
Крамчанський клуб - це вже не сільський клуб, а об’єкт дозвіллєвої роботи. Тут - і бібліотека, і кінотеатр, і гуртки.
- Працюю в клубі 32 роки, з яких 25 - сама, - продовжує Галина Щетініна. - Було важко, тому просила в керівництва громади ще одну штатну одиницю. І ось нарешті Тростянецька громада виділила нам 0,5 ставки на помічницю. Кандидатура була лише одна - Любов Ганцева, яка раніше працювала прибиральницею та соцпрацівницею з обслуговування самотніх немічних громадян. Але вона добре співає й бере участь у всіх наших місцевих концертах! Люба веде в клубі два гуртки: сольного співу та декоративноужиткового мистецтва. Якщо для співу треба мати талант, то для гуртка достатньо телефону: там є будь-які поробки з покроковою інструкцією. До того ж дітей у нас небагато, тому навантаження невелике. Один раз на тиждень зробити з ними поробку та провести заняття зі співу - цілком справляється! Єдина складність - написання звітів, але з цим я допомагаю. Все, що робимо, викладаємо в Інтернет, щоб люди бачили нашу роботу.
Це раніше, коли я тільки починала працювати, було зовсім поіншому: щоб знайти якийсь зразок поробки, йшли до бібліотеки, готувалися годинами. 32 роки тому, коли в нашому селі було 400 жителів, а про Інтернет ще й не чули, для того, щоб вести гурток «Умілі ручки», я спеціально мешкала в місті, щоб мати можливість відвідувати курси, у тому числі й крою та шиття, кухарякондитера. Плюс читала купу журналів, шукала зразки, що та як робити. Найскладніше було знайти музику для якогось заходу - суцільна проблема! А зараз Інтернет - велика сила! Вся інформація у відкритому доступі!
Ентузіасти
Хто ж ходить до клубу? Наприклад, 55-річна вокальна ентузіастка Світлана Щетініна займається домашнім господарством та порає корову. Життєві сили черпає від хобі - співає в клубі. Із задоволенням бере участь у концертних програмах і дякує за таку можливість реалізувати свій талант! А ще у вільний час жінка плете шкарпетки воїнам ЗСУ.
Анатолій Постний - яскрава й багатогранна особистість. Чоловікові 63 роки, він був директором Солдатської школи, грав на різних музичних інструментах, співав пісень, приїздив до Крамчанки виступати. Своїми номерами художньої самодіяльності завжди рятував культурномистецькі заходи села. А ще в Анатолія Петровича було хобі - він керував місцевим хором. Зараз співає на церковному кліросі.
Безцінна помічниця Крамчанського клубу - і Людмила Калітіна. Де вона тільки не працювала: і соціальною робітницею, і кухаркою в шкільній їдальні, і нянею в дитсадку. А після перенесеної інфекційної хвороби отримала інвалідність, та від цього не стала менш активною та душевною людиною. Енергія б’є ключем: то шторку на вікно принесе, то клапоть тканини на поробки знайде!
|
|
|
 |
|
|
Є тут і місцеві знаменитості - Віктор Щетінін та Дмитро Калітін, адже вони удостоєні орденів як передовики виробництва в колгоспі. Дмитро Якович мешкає з тещею Єфросінією Пахомовою, якій уже 95 років. Старенька ще при силі, допомагає в хатніх справах. До речі, староста Тарасівського старостату Олександр Пахомов - її онук.
Берегині
- Коли я ще працювала в сільській бібліотеці, наша Великописарівська директорка Зінаїда Грабар дала завдання створити куточок народознавства, - згадує моменти професійної діяльності Галина. - Довелося ходити по хатах та просити у бабусечок предмети українського вжитку, які залишилися від пращурів. Господині все діставали, показували, але нічого не віддавали: мовляв, це сімейна реліквія, тому мають її берегти. Для них це був справжній скарб, який зрідка виймався з шухляд.
Предметом обов’язкового традиційного жіночого вбрання в старі часи були так звані поньови - плахти з фартушком. Весь полотняний одяг жінки шили та фарбували самі.
Отже й не дивно, що берегині свого роду, місцеві мешканки Крамчанки, не віддавали ці поньови Галині Щетініній! Проте пізніше, коли одна з господарок відійшла в засвіти, ці скарби перетворилися на непотріб: родич продав поньову, як і решту одягу, за безцінь. А всі інші речі, які так берегла бабуся з покоління в покоління, витяг з хати в купу посеред двору й підпалив...
Куточок-музей
Та все ж таки, попри всі складнощі, Галині разом з колегами вдалося назбирати деяких експонатів з народного вжитку та облаштувати локацію народо
знавства.
- У Тростянецькій громаді була мода на фотозони, - згадує моменти з культурного життя ввіреного закладу співрозмовниця. - Їх усі активно робили на свята. А в 2021 році під час святкування Дня села ми доклали зусиль, аби витягти і свій куточок на вулицю: лавку та сундук! Хоча це було непросто. Начебто вони і є в людей, але хазяї відмовляли нам: то важкий, то зламаний, то шкода дати.
Згодом куточок народознавства перетворився на музей. За кілька місяців Галина з командою однодумців зібрала понад 300 експонатів, які принесли місцеві мешканці з домівок: одяг, кочергу, глиняні глечики, різноманітне кухонне приладдя, ступу, прядку та інше.
Одну з лавок прикрасили вишивкою, яку вишила мама Галини. Так що мамине рукоділля увічнене завдяки донечці!
Спілкування і війна
Безумовно, зараз одна з проблем у людей - дефіцит спілкування, соціалізації. Людині потрібна людина. В Крамчанці, зазначає Галина Щетініна, від дефіциту спілкування рятує культура. Тому і йдуть місцеві жителі до клубу. Але ворог не дає спокійно збиратися, змушує розходитися по домівках.
- Коли починаються обстріли, ми вже по звуку і напрямку чуємо, що й куди летить, - каже Галина. - Розбігаємося по хатах, ріжемо стрічки вдома. Потім з них мешканці Солдатського плетуть сітки.
Тема воєнного сьогодення - важка. І спогади про ту страшну весну 2022-го рвуть душу. Співрозмовниця згадує, як власниця єдиного магазину виїхала на Захід України, залишивши крамчанців напризволяще. Староста Антоніна Вискребенцева проривалася під обстрілами по ліки та хліб. Привозила ці скарби до Солдатського, а звідти вже Надія Сєрая з чоловіком В’ячеславом доправляли їх у Крамчанку.
- Тростянець був окупованим, але староста якось намагалася забезпечувати населення всім необхідним, - каже Галина Щетініна. - Ми тоді ще тримали корову, молоко роздавали всім. Пам’ятаю, як одного разу зібрала п’ять банок сироватки, завантажила в мішки, повезла на сусідню вулицю. Аж бачу - летить літак. Думаю собі: навіщо я йому здалася з банками? Та й прямую собі далі. А потім сусідка розповіла, що хліб привезли нам востаннє, бо в Спірному млин розбомбили. Та нам все одно привезли і хліб, і гуманітарну допомогу (вареники, консерви, булочки, цукерки). Люди заглядають в ящики, а Надя плаче: «Це ж, мабуть, збирали солдатам, а роздають нам»...
Продавчиня
На особливу повагу, зі слів пані Галини, заслуговує Людмила Зігунова, яка торгує в місцевому магазині. Мешканці йдуть до неї не стільки за покупками, скільки за спілкуванням. Вона така оптимістка! Хоча й вдовиця вже вісім років, і самій їй дуже важко, але вона ще й з людьми ділиться своїм позитивом!
Ось такі вони, крамчанці - справжні універсальні солдати: самі собі і гуртківці, і музейники, і психологи, і розрадники!
|
|
|
 |
|
|
Оксана Ковальова
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
