"Я хочу бути просто мамою, а не вишибалою!"
Як живуть родини з дітьми, які вимушені були евакуюватися з небезпечних громад Сумщини
ДІТИ Великописарівської громади, батьки яких відмовляються від евакуації, будуть вилучатися з родин. Таке рішення прийняла Сумська ОВА. А що думають з цього приводу мешканці прикордоння?
Сумщина потерпає від інтенсивних ворожих атак, у зв’язку з чим у ряді прикордонних громад оголошена обов’язкова евакуація з примусовим вивезенням дітей віком від 0 до 18 років. А щодо двох громад (Великописарівської та СерединоБудської) - взагалі застосований спосіб вилучення дітей з родин, якщо мами з татами або інші законні представники відмовляються вивозити їх у більш безпечні місця, тим самим свідомо наражаючи на небезпеку російських обстрілів.
Як розповів нам начальник служби у справах дітей Сумської ОВА Юрій Каліновський, на даний момент із територій Сумщини, де оголошена примусова або обов’язкова евакуація, евакуйовано близько 6 тисяч дітей.
- У 5-кілометровій зоні ще залишаються діти, - коментує Юрій Васильович. - За нашими даними, їх понад 200. І ми змушені вжити всіх законних заходів, щоб вивезти їх звідти. В разі відмови законних представників дітей від переміщення ми залишаємо за собою право ухвалювати рішення про вилучення дитини з родини.
Слово матері
Як це нововведення працюватиме на практиці, побачимо. А поки що послухаємо місцеву мешканку, яка на власному досвіді переконалася, як важко під час війни прийняти правильне рішення.
Отже, багатодітна мама Вікторія Більська розповідає історію свого евакуаційного шляху:
- Для мене слова людина і воля - це синоніми. А добро, спричинене насильством, тхне злом. Наша родина вже достатньо поневірялася світом, починаючи з березня 2024 року: ми були і в Богодухові, і в Польщі, і потім зупинилися на Охтирці. Повернутися додому в Велику Писарівку ми не можемо, адже там дійсно страшно, до того ж будинок пошкоджений внаслідок російських обстрілів. Ще й обласна влада погрожує відбиранням дітей! Вже вісім місяців ми з трьома синами - старшокласниками, немов ті кочівники, блукаємо в пошуках притулку. І на власному досвіді переконалися, що в евакуації - кожен сам за себе. Знайшов прихисток - молодець. А не знайшов - твої проблеми.
Спочатку нас прихистили в дитячому садочку. На багатодітній мамі пропіарилися всі, хто тільки міг: до нас йшли та їхали різні благодійники та психологи, журналісти фотографували та знімали. Показали гарну картинку, і все. Прийом закінчено. За тиждень нас звідти попросили. Мовляв, йдіть тепер самі про себе піклуйтеся. Про те, що мені з трьома школярами немає куди подітися і немає за що жити, ніхто навіть слухати не хотів. Виселили, та й усе.
Лишилися ми самі. Я - самотня мама, безробітна. Троє неповнолітніх дітей, двоє з яких мають статус осіб із особливими потребами. Хлопці страждають на бронхіальну астму і за ними має бути цілодобовий нагляд, бо трапляються напади. Та чи це когось цікавить?
Поїхали до Польщі, побули там та й повернулися до Охтирки. Кинулася шукати житло - та де там! Місцеві жителі, користуючись безвихіддю переселенців із Великописарівської громади, підняли ціни до космічних. За однокімнатну чи двокімнатну квартиру просять 8-10 тисяч плюс комуналка.
В нашій орендованій квартирі немає пральної машинки, тож побутові умови ускладнені.
Яке воно - життя вчотирьох в одній кімнаті? Я сплю на маленькому затісному диванчику, а діти - на підлозі. Там же і навчаються: виходять онлайн на уроки та виконують домашні завдання. Бо у нас одинєдиний стіл, і той - на кухні. Завжди зайнятий, бо трьох хлопцівпідлітків потрібно годувати, і я постійно щось варю та готую.
 |
|
|
 |
|
|
В однокімнатних умовах ніде скласти речі, тож - не до порядку. Тут хоча б основне зробити! Та навіть це нереально.
Навчання онлайн - суцільне нервування. Всі троє школярів кожен зі своїм телефоном в одній кімнаті. Сидячи та лежачи на підлозі, бо більше немає де розкласти зошити і підручники. Камеру ніхто з дітей не вмикає, бо фоном - наш евакуаційний безлад.
Між синами - постійні сварки, бо дуже важко слухати вчительку, коли на одному «п’ятачку» займаються одразу всі троє, кожен на своєму уроці. Перекрикують один одного, кричать, деруться. Я бігаю з кухні розбороняти. Всі вчотирьох плачемо. Повна безвихідь. Ще й таргани та миші замучили: не можемо їх позбутися.
Спробувала звернутися до влади Охтирки, але працівники міськради сказали, що вони нічим не можуть нам допомогти.
От і виходить, що з дому нас виселили, а далі всі про нас забули. Попри те, що наша родина відноситься до соціально вразливої категорії, яка потребує першочергового надання різних видів допомоги, насправді все це лише на папері. Нікому до нас немає діла. Кинуті напризволяще. Щоб вижити, я повинна зубами вигризати всі свої права. Але все одно не завжди виходить.
Я ходила по Охтирці, немов покинута собака: шукала, де притулитися з трьома дітьми та де заробити копійчину на прожиття. А я хочу бути просто мамою, а не вишибалою. Ми кілька місяців не отримували виплати ВПО. Вразлива категорія, гроші нам нараховані, але на картку не йдуть! Довелося довго розбиратися, поки не виявили смішну дріб’язкову відмазку.
Пошуки роботи також безрезультатні. Працювати повний день я не маю можливості, адже потрібно бути завжди поруч із дітьми. Влаштуватися кудись на пів дня не виходить - нікому такі працівниці не потрібні. Варіанти віддаленої роботи трапляються, але в мене немає змоги: треба ноутбук і робоче місце вдома. Та це нереально собі забезпечити.
Знайшла місце продавчині в магазині з графіком роботи двічі на тиждень. Але оплата мізерна: 300 грн за робочий день. Тобто за житло охтирчани беруть за столичними або тиловими заробітками, а за роботу платять як у маленькому селі!
Пішла за допомогою до організації «Червоний Хрест» - дали якісь продукти та пепсіколу. Дякуємо і за це
Щоправда, гуманітаркою нас підтримують благодійники, тож не голодуємо. Але свого, домашнього городу не вистачає...
Життя крізь тугу
На момент написання матеріалу пані Вікторія займалася пошуком нового житла для своєї родини. Зізнається, що люди вже по п’ять разів попереїжджали. Бо орендовані квартири й будинки - то ціла проблема.
- Як тільки винаймачі наведуть лад у житловому приміщенні, власники одразу ж виставляють його на продаж, - ділиться з нами хитрою схемою оренди нерухомого майна Вікторія Більська. Та все ж таки сподівається знайти добросовісних людей і звити своє родинне гніздечко на зимовий період у добрих умовах.
Зі слів жінки, вони б залюбки повернулися додому до Великої Писарівки, але поки що немає куди повертатися. Будинок постраждав від ворожих обстрілів, жити в ньому неможливо. Потрібно ремонтувати дах. Жінка постійно про це думає, та як вирішити проблему - не знає. Осінні дощі, зливи та зимовий сніг, які потраплятимуть всередину будинку, повністю його знищать. Залатати дірки нічим і немає кому. Сама ж не полізе на дах, та й не вміє цього робити. До того ж вдома зараз вкрай небезпечно знаходитися. Отак і живе в евакуації, крізь тугу й думки про те, що з кожною хвилиною рідна домівка знищується війною.
|
|
|
 |
|
|
- Єдине, що заспокоює, так це те, що моїм дітям у Охтирці подобається, - каже співрозмовниця. - Все ж таки місто! Тут вони займаються футболом, ходять до спортивної зали. Завдяки цьому легше переживають домашні умови. Та найстрашніше, що вони звикають до цього і думають, що це нормально.
І все ж таки, зізнається Вікторія, що всі ці евакуаційні випробування не виправдовують себе, адже Охтирка - це теж далеко не тил. Тут також неспокійно і буває гучно, подовгу лунають моторошні повітряні тривоги, немає можливості повноцінно навчатися та розвиватися. Життя - в стресі й страху, та ще й за великі гроші...
Люди - пожежники
Вікторія навідується до Великої Писарівки, там живуть її батьки та бабуся. Хоч і небезпечно їздити в зону активних бойових дій, та все ж без цього - ніяк. Тягне додому.
- Минулого разу ходила, гуляла вулицею, аж раптом натрапила на частини снарядів, які валялися просто на дорозі, нерозірвані, - згадує жінка. - А сусідам дрон впав у палісадник і лежав там кілька днів.
Місцеві мешканці вже звикли до життя в умовах війни. Навчилися гасити пожежі, спричинені обстрілами чи КАБами. Моя мама бігала з відрами, лила на вогонь. Люди вже стали вимушеними пожежниками, бо що робити, як сюди МНСників не пускають? Не сидітимеш же спокійно, коли в сусіда хата горить!
Завершуючи наше спілкування, Вікторія Більська наголосила, що, попри всі складнощі та обставини, вона не впадає у відчай:
- Евакуація - важка річ. Фізичното виїдеш, а от психологічно - з’їдеш з глузду від усіх проблем, з якими стикаються мами з дітьми, які змушені всі питання вирішувати одноосібно, без підтримки і допомоги. Тож все - тільки з Божою поміччю.
Нікого не вилучили
На момент підготовки матеріалу ми поцікавилися в очільника служби у справах дітей Сумської ОВА Юрія Каліновського, як виконується ухвалене рішення щодо родин з прикордоння. У відповідь почули, що станом на 10 жовтня жодна дитина не була вилучена з родини.
Як стверджує Юрій Васильович, на території Великописарівської громади дітей немає: всі евакуйовані. Дане питання знаходиться під чітким контролем поліцейських та соціальних служб, тож поява мешканців віком від 0 до 18 років у зоні активних бойових дій ретельно перевіряється.
Оксана Ковальова
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Нічна атака на Глухів:
пошкоджено 20 будинків і багатоповерхівка
РОСІЙСЬКА армія в неділю, 13 жовтня, завдала авіаційного удару по місту Глухів. В результаті бомбардування було пошкоджено 20 приватних будинків, п’ятиповерхівка, 10 господарчих споруд, три гаражі та дві автівки. Без газопостачання... 
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
