«Швидка туди не їздить»…
Як надають медичну допомогу на прикордонні, куди не дістаються екстрені служби?
СУМЩИНА має більше 500 кілометрів кордону з росією. Тож тут вистачає громад, які живуть у постійній тривозі і де війна відчувається найбільше. Од-нак попри те, що на особливо небезпечних територіях триває примусова евакуація населення, там досі лишаються люди.
Немає будинку - живуть у підвалі. Зате не потрібно сплачувати оренду за чужі кутки. Без електрики, води, зв’язку, магазинів, але - вдома. Такої думки всі ці люди, і їх сотні. Як, наприклад, у Великописарівській громаді.
Чи є медицина «на нулі»?
Звісно, цілодобовий стрес та страх накладає свій негативний відбиток на здоров’я місцевих. Та звернутися за допомогою немає куди: вороги знищили се-лищний Центр первинної медико-санітарної допомоги в березні 2024-го, накривши Велику Писарівку керованими авіабомбами.
Установа переїхала до м. Ох-тирка. Колектив первинки живе й працює в місті, але ж у Великопи-сарівській громаді також мешкають люди, які мають конституційне право на отримання медичної допомоги. Як відбувається її на-дання, нам розповів директор ЦПМСД Євген Мовчан:
- Березневі події і знищення амбулаторії загальмували всю нашу діяльність. Але в Охтирці нам вдалося відновитися, і люди без медичної допомоги не залишилися. До Великописарівського ЦПМСД відносяться десять ме-дичних закладів - ФАПів у селах. Точна кількість мешканців у цих населених пунктах на даний мо-мент невідома, адже люди мігрують. Але, згідно з укладеними деклараціями, усього - 6300 осіб, з яких приблизно 3500 нині живуть на території Великописа-рівської громади, а решта - евакуйовані ВПО.
Допомога з коліс
Зараз до своїх пацієнтів працівники ЦПМСД дістаються з Охтирки на автівці.
- 19 вересня поточного року ми отримали «Рено» для амбулаторії Великописарівської громади, - каже директор Центру. - Автівка для медиків прикордоння - вкрай важлива річ. Швидка допомога, як і всі інші екстрені служби, доїжджають лише за 30 км від кордону, а далі не можна, бо там небезпечно через постійні обстріли. Далі їдемо лише ми. Разом із військовими вирішуємо це питання, бо залишати людей без допомоги не можна, тож доводиться ризикувати життям заради їх порятунку.
За його словами, почастішали випадки хвороб, спричинених нервовими потрясіннями та життям у постійному стресі і страху. Наприклад, серцево-судинні за-хворювання, психічні розлади, інсульти та інфаркти.
- Люди сидять на прикордонні до останнього, поки інсульт не схопить, - сумно констатує Євген Петрович. - З березня по жовтень було вже близько 17 випадків інсульту. Бо в цій жахливій обстановці, коли ворог гатить вдень і вночі безперестанку, ніякі нерви не витримають!
«Лєкарь, пєкарь і аптєкарь»…
Так каже про себе 40-річна мешканка Великої Писарівки Валентина Гученко, за якою в зону активних бойових дій їздив Євген Мовчан. У жінки стався серцевий напад, і її транспортували з-під обстрілів до безпечного місця.
Мама з двома дітьми, 6 та 18 років, до останнього не хотіла ки-дати рідну домівку. Евакуювали-ся лише тоді, коли працівники со-ціальної служби пригрозили ви-лучити доньку та сина з родини.
- Ми таке пережили, що хоч книгу пиши! - емоційно говорить Валентина. - Керована авіабомба влучила в наш будинок, нас евакуювали до Охтирки, поселили в дитсадочку, а через два тижні вивезли до Західної України. Але жити в місці компактного проживання для переселенців було неможливо. Згодом нас прихистили добрі люди - поселили в селі Охтирського району за комуналку. Дах тече, дров немає, зате хоч не стріляють!
Всидіти на місці жінка не може, постійно їздить до Великої Писарівки: наглядає за своєю розбитою квартирою, а також привозить звідти якісь речі та продукти. З весни до осені їздила обробляти город, зуміла ви-ростити овочів-фруктів. Щоразу потрапляла під обстріли. А кілька разів - і до лікарні.
- Якось, коли я знаходилася в квартирі, стався приліт, - згадує жінка. - Двері заклинило, вийти неможливо, тож я вистрибувала з балкону - прямо на землю, травмувалася.
А ще одного разу їхала велосипедом з мішками картоплі та гуманітарки, а за нею - ворожий дрон. «Страшно - жах! Поки він кружляв наді мною, я звернула за бугорчик і впала з велосипедом у яму. Вивернула руку, - розповідає про свої невеселі пригоди Валентина. - А ще якось ми з малою приїха-
ли до Великої Писарівки, були вдома, аж тут розпочалися обстріли. Я вибила двері в кімнаті і впала на дитину, закривши її своїм тілом. Але в результаті зламала собі коліно»...
Що ж стосується серця, яке в жінки почало боліти під час війни, то Валентина навіть цьому й не дивується: мовляв, їй стільки всього довелося пережити, що ніяке серце не витримає!
- Оце живу зараз на таблетках, - зізнається співрозмовниця. - Завжди з собою купа медикаментів, вода та щось їстівне. А то мало що! Медиків у Великій Писарівці немає, а з Охтирки поки приїдуть, ще треба дочекатися. От я тут сама собі і «лєкарь, і пєкарь, і аптєкарь»! Я взагалі за чотири місяці після березневих подій скинула 24 кг через нерви. Психіка була порушена, дивилася на розбиту хату, нічого не їла. Казала тоді: «Немає дому, немає й мене».
Осліплі, оглухлі, контужені
Мешканці Великої Писарівки Вікторії Кондратовій також до-водилося важко без первинки в зоні активних бойових дій. Вони з чоловіком вивезли своїх чотирьох дітей у безпечне місце, а самі залишилися вдома. Жінка трималася за роботу продавчині в місцевому магазині, який був єдиною торговельною точкою в селищі. А чоловік займався власним городом та господарством.
 |
|
|
 |
Постраждала амбулаторія |
|
|
|
Та навіть і цих стійких мешканців ворог вигнав з дому: на обійстя пари прилетіло п’ять дронів! Перші три атакували будинок вночі, коли подружжя спало. Почули вибух, вибігли надвір і до ранку намагалися власними си-лами загасити полум’я, яке не-щадно зжирало домівку і все нажите майно. Пожежники в «зо-ну смерті» не їздять, тож будинки ніхто не гасить. А зусиль одних господарів і сусідів замало: за-надто вже нерівні сили для бо-ротьби з вогняною стихією!
Віка з чоловіком перейшли жити до літньої кухні, почали облаштовувати її для зимівлі, як знову - прильоти. Стеля і стіни разом з дверима попадали прямо на подружжя. З-під завалів вилазили самі. На якомусь адреналіні дісталися автівкою до Тростя-нецької лікарні, адже чекати, коли з Охтирки приїдуть медики, нерозумно. В Тростянці в обох діагностували контузію. А чоловік через отримані травми тепер пересувається з палицею…
Творчість - альтернатива амбулаторії
41-річний Олексій Скоркін - один із небагатьох мешканців Великописарівської громади, який майже увесь час живе вдо-ма. До того ж не сам, а зі своїм стареньким батьком, якому під 80. Пенсіонер постійно сидить у хаті, а Олексій активнічає: прибирає вулиці селища, розгрібає завали після обстрілів та ракетних атак. Не дивно, що він першим відчув на собі наслідки ворожих бомбардувань.
- Кожний вибух - це справжній удар по психіці та взагалі здоров’ю, - каже Олексій. - Від переживань стрибає тиск, болить голова. А оскільки в селищі немає лікарів і бігти за допомогою нікуди, то я вже пристосувався до воєнних умов і знайшов спосіб самодопомоги. Займаюсь творчістю! Роз-мальовую яскравими фарбами розбомблені будівлі, прикрашаю їх різними речами, які тільки знайду. Створюю своєрідні осередки психологічного розвантаження. З мене земляки сміються, а я впевнений, що все роблю правильно. І обходжуся без лікарів, бо заняття творчістю - найкращі ліки від усіх хвороб!
«Ми - живучі!»
Валентина Ткаченко - фельдшер із 47-річним досвідом ро-боти. Вона нікуди з рідного села не виїжджала, тож його мешканці спокійні: будь-якої пори доби та року в них є до кого звернутися!
- Все наше населення - люди старшого віку, - розповідає жін-ка. - Мало того, що їх турбують звичні для пенсіонерів хвороби, так тут ще й війна! А це вже - щоденна нервова напруга, погіршення настрою, і, як наслідок, - високий тиск. Швидка сюди не їде, тому першу невідкладну допомогу ми надаємо самі. Лі-карка приїздить до нас у село один раз на тиждень. Та ми вже пристосувалися з односельцями, згуртувалися, один одного підтримуємо. Дуже важко й тяжко тут жити й працювати, але це - наш обов’язок. Тому й залишаємося вдома.
Під час спілкування на тому кінці зв’язку було чути гучні звуки вибухів. «Почалося, - прокоментувала фельдшерка. - Ми - живучі! Все буде добре!»
«Або помру, або виживу! Але - з цими людьми!»
Лікарю Пожнянської амбулаторії Анатолію Безкоровайному - 65. І він також відмовився від евакуації, бо вважає своїм обов’язком лікувати односельців.
- Я тут на 0,75 ставки, це як прибавка до пенсії, тож жити можна, - каже чоловік. - Моє основне завдання - вижити з односельцями, з якими ми тут залишилися. Я або виживу разом з ними, або помру! Працювати за кілька кілометрів від кордону з ворогом страшно, але все одно потрібно виконувати свою роботу на совість.
Раніше після обстрілів людям ставало погано. Ми їх обіймали, заспокоювали, капали краплі, давали таблетки. А потім роздали всім покрокову інструкцію, як діяти в екстрених ситуаціях. На даний момент зі мною як лікарем підписано 420 декларацій з місцевими мешканцями. Але я на-даю медичну допомогу і чужим декларантам, адже не можу інакше. Якщо силами місцевої амбулаторії допомогти не вдалося, вивозимо хворого до Добрян-ська, тобто до того місця, до якого доїжджає швидка. А звідти вже транспортуємо до Охтирки.
Зі слів співрозмовника, у роботі в червоній зоні - свої складнощі і своя відповідальність. Всі давно зробили свій вибір: хто хотів, той виїхав у безпечні місця. А той, хто залишився, готовий працювати попри всі складнощі та обставини…
Оксана Ковальова
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
дайджест тижня
Черговий ракетний удар по інфраструктурі Шосткинщини
3 грудня ворог завдав ракетного удару по інфраструктурі Шосткинської громади. Пора-нених та загиблих немає, але є пошкодження.
Як з’ясувалось пізніше, були зруйновані окремі об’єкти інфраструктури, пошкоджено 12 приватних будинків,... 
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
