«Ми їхали допомогти і вижити»
Спогади ліквідатора аварії на ЧАЕС Віктора Вощенка з Ворожби
Є ІСТОРІЇ, які не потребують гучних слів - їх достатньо уважно слухати. Віктор Вощенко - один із тих, хто свого часу поїхав у Чорнобиль не з примусу, а з відчуття обов’язку. Минуло майже сорок років, але спогади про ті дні й досі живі - у деталях, відчуттях і мовчазних паузах між словами.
Віктор Іванович, який нині мешкає у Ворожбі, народився в селищі Терни на Недригайлів-щині. Здобув професію водія та газоелектрозварника, проходив строкову службу в армії. Певний час працював за спеціальністю у відділенні радгоспу Тернівського цукрового заводу.
Чорнобильська трагедія увійшла в його життя, коли йому було лише 26 років. У грудні 1986 року він став одним із сотень тисяч тих, хто вирушив боротися з невидимим ворогом - радіацією.
«Ми їхали з однією метою»
- Повернімося у квітень 1986-го. Чи пам’ятаєте свою першу думку, коли дізналися про аварію?
- Звісно. Тоді увесь світ здригнувся від цієї новини. Як і всі, був шокований. Згодом прийняв рішення взяти участь у ліквідації наслідків. Наша група приїхала 4 грудня 1986 року і була там два місяці - до 6 лютого.
- Коли ви їхали, що було найстрашніше: невідомість чи усвідомлення небезпеки?
- Ми їхали з однією метою - допомогти і вижити. На той час у мене вже було дві доньки, але я все-таки вирішив поїхати.
Побут і робота в зоні
- Яким ви побачили Чорно-биль?
- Було моторошно. Наш та-бір розташовувався в полі. Жи-ли в палатках: дві буржуйки на 30 чоловіків. Опалювали по змінах - як в армії. Так само працювали і відпочивали - в епіцентрі невидимої небезпеки.
Я служив на пункті спеціальної обробки (ПУСО). Ми вдягали захисні костюми ОЗК, респіратори й проводили очищення та знезараження техніки, що виїжджала від реактора. Було три лінії: вантажна, легкова та автобусна - усі проходили об-робку.
Покинутий світ
- Що найбільше врізалося в пам’ять?
- Не стільки руїни, як покинуті тварини. Пам’ятаю корову, яка блукала серед незжатого пшеничного поля. Очевидно, господарі не встигли її забрати. Вона навіть сама себе доїла - вим’я було переповнене молоком. Ми підгодовували її хлібом, поїли водою. Через два тижні її таки забрали.
Було багато собак - вони тулилися до людей, і ми завжди брали хліб, щоб їх підгодувати.
Ще запам’яталась величезна кількість ворон. Здавалося, радіація на них не діяла: вони літали всюди, навіть біля станції, нічого не боялися. А от кури, які теж залишилися без господарів, довго не вижива-
ли - блукали, а згодом гинули від радіації.
- Чи були там місцеві мешканці?
- Ні. На той час усіх уже евакуювали.
 |
|
|
 |
|
|
Ціна опромінення
- Що допомагало триматися психологічно?
- Підтримка товаришів. Там у мене з’явилося багато друзів. Але найбільше гнітила променева хвороба. Піднімалася ви-сока температура, з’являлися слабкість, нудота, головний біль. Дехто хворів по два тижні. У кожного це проявлялося по-різному.
Першим захворів командир роти. Я відчув симптоми вже після повернення додому - приблизно через тиждень.
Крок, що може коштувати життя
- Чи часто повертаєтеся до тих подій думками?
- Так. Там потрібно було бути максимально обережним. Хо-дити можна було лише визначеними маршрутами. Пам’ятаю, як ми з товаришем поїхали на станцію за мінеральною водою. По-бачили позначені кілочками до-ріжки. Нам пояснили: за ці межі заходити суворо заборонено. І не дарма. Розповідали випадок: один чоловік відійшов убік від маршруту - і назад уже не повернувся. Почалася сильна кровотеча, і за лічені хвилини він по-мер. Тоді ми зрозуміли: у Чор-нобилі навіть один необережний крок може коштувати життя.
Життя після Чорнобиля
- Чи відчували ви радіацію фізично?
- Наслідки - вже після повернення. Особливо в спе-ку: траплялися кровотечі з но-са. Зараз, на щастя, це минулося.
- Як ви реагували на запитання про ті події?
- Неохоче про це говорив. Головне - що всі з нашої групи повернулися живими. І досі спілкуюсь із двома товаришами з Недригайлова і з одним із Тернів. Зараз не часто їжджу на свою малу батьківщину, та коли там буваю, завжди з ним зустрічаємось. Але Чорнобиль і досі нагадує про себе хворобами.
Пам’ять і відповідальність
- Що має знати сучасне покоління про Чорнобиль?
- Треба більше говорити про це, проводити зустрічі
з ліквідаторами. У ліквідації брали участь сотні тисяч людей: пожежні, військові, медики, будівельники, науковці.
Найважче було тим, хто працював одразу після аварії. Вони виходили на дах реактора на лічені секунди - рівень радіації був смертельним. Скидали уламки графіту, щоб згодом накрити їх саркофагом.
Ця трагедія забрала тисячі життів. Це сторінка історії, яка не має права на забуття - як Друга світова війна, як АТО, як нинішня повномасштабна війна.
«Ми вдома»
- Як ви переживаєте нинішню війну? Чи плануєте виїжджати?
- Як і всі - чекаємо на перемогу. Виїжджати не плануємо. Нема куди. Багато хто повертається, бо важко жити далеко від дому. Поки є можливість - будемо тут. Ми вдома.
За матеріалами Сумської ОВА
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
44 дні біля вбивчого реактора
Володимир Гаманов: «Вважаю, що ми тоді зробили свою роботу відмінно»
СОРОК років тому, 26 квітня 1986 року сталася одна з найтрагічніших подій в історії України - Чорнобильська катастрофа.
Вибух на атомній електростанції змінив долі тисяч людей. Для багатьох це був не просто... 
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
