Від захисника збірної - до захисника країни
Як футбол та гумор допомагають легенді «Динамо» Владиславу Ващуку виживати на війні
ДЛЯ поціновувачів футболу та фанатів команди «Динамо» зайвий раз представляти Вадима Ващука не потрібно. Дев’я-тиразовий чемпіон України з футболу в складі київського «Динамо», володар Кубку і Суперкубку України, півфіналіст Ліги Чемпіонів, чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006 року в складі збірної України. За національну збірну України Вадим Ващук провів 63 гри!
Пропонуємо нашим читачам інтерв’ю із зіркою футболу. Ви дізнаєтеся про те, як чоловік пройшов шлях від легенди «Динамо» та захисника збірної до захисника країни (ексфутболіст служить в Нацгвардії). Також - про вибір, який змінив усе, евакуацію на початку пов-номасштабного вторгнення, про гумор на війні й плани на майбутнє.
Від зірки - до солдата
- Владиславе, у вас унікальний життєвий шлях - від національної збірної України до Націо-нальної гвардії. Як ви зараз себе ідентифікуєте?
- Можу сказати так: ресурси, які відпрацьовані роками у футболі, сьогодні працюють у На-ціональній гвардії. Ті навички й досвід, що я здобув на полі, за-раз я вкладаю у службу. По суті, те, ким я був у спорті, допомагає мені бути корисним тут.
- Наскільки важко було прийняти це рішення? Відомо, що на початку повномасштабного вторгнення ви опинилися з родиною в окупації. Як це вплинуло на ваше рішення йти у військо?
 |
|
|
 |
|
|
- Коли опинилися в окупації, було важко зрозуміти, що відбувається. Ми жили в Госто-мелі. Якось треба було збиратися й виходити, але не можна було - летіли гелікоптери, неподалік аеропорт. На третій день зникло світло, ситуація напружилась. Приїжджали люди, привозили продукти. Тоді ще мер Гостомеля Прилипко привіз допомогу… пізніше його вбили - це теж був шок.
Бачив, як росіяни ходили ву-лицями, хтось їх вів і говорив: «Тут живе футболіст». Було страшно за сім’ю. У сусідів хо-валося вісімнадцятеро людей - не в усіх є підвали. Пригадую, як дідусь вийшов і спитав: «Що ви тут робите?» На що почув: «Ми прийшли вас рятувати». Було відчуття, що світ перевернувся.
Я був з дітьми. Думав, де взя-ти їжу, бо її майже не було. Бо-явся снайперів, думав про пробиті шини і раптом усвідомив: треба щось робити. Виїхали… Брат зустрів, дісталися безпечно, а пізніше дізнався, що в наш будинок заїхали бронетранспортери й багато речей зникло. Я це відпустив і вирішив діяти.
- Тобто спочатку ви стали во-лонтером?
- Так. Після евакуації я організував благодійний матч в Уж-городі, збирав допомогу. Але одного дня мені подзвонив старий знайомий - полковник Все-волод Степанюк, колись командир роти, і запитав: «Чому ти ще не з нами?» Я подумав ніч і відповів «так». Ніяких довгих роздумів: я зрозумів, що хочу бути корисним тут. Мої діти не повинні пережити те, що ми пройшли, тому я обрав службу.
Одна ніч, що вирішила все
- Це було рішення, прийняте швидко - за одну ніч?
- Можна й так сказати. Було важко, але я мав чітку мотивацію: діти, безпека, прагнення допомогти. Пішов як простий солдат, без пафосу - робити те, що від мене вимагали.
- Вам, як відомій людині, ма-буть, було простіше виїхати з країни. Ви ніколи про це не думали?
- Чесно, я навіть не розглядав варіант життя за кордоном. Можливості були, це правда, але я не думав про втечу. Коли прийшла пропозиція - приїхав у підрозділ як звичайний солдат. У мене не було апетиту до ви-соких посад, я готовий був ро-бити все, що потрібно: санітар, евакуація, будь-яка робота.
- Який у вас позивний?
- Спочатку мене називали «Майстер», але цей позивний уже був зайнятий. Тоді жартома сказав «Халк» - мовляв, хто ря-тує світ? На шикуванні це звучало як «Маньяк, Халк і Айболит» - трохи смішно, але гумор рятує. Зараз, коли є паузи - граю в футбол, це знімає напругу; а коли треба - готуюсь до евакуацій.
- То ви стали волонтером, а потім - санітаром та евакуатором. Ваше завдання - супроводжувати поранених і стабілізувати їхній стан під час евакуації? Розкажіть про вашу роботу.
- Так, ми приймаємо поранених, стабілізуємо й передаємо в госпіталь.
- Ви мали якісь медичні навички?
- Ні. Навчався вже в паузах, у частині. Між евакуаціями вчився накладати турнікет, працювати з моніторами. Це важливо: під час руху швидкої бувають різні випадки - треба розуміти, що робити.
- На яких напрямках вам вдалося попрацювати? Де було найважче?
- Працював по всій лінії зіткнення. Багато їздили, штабів у мене не було. Найскладніше - коли береш людину на руки і бачиш, що вона синіє, а ти відповідаєш за неї. Добре, коли поруч професійні медики - вони рятують життя. Бували випадки, ко-ли пацієнт приходив до тями і жартував: «Якби це був інший випадок, я б у вас автограф узяв». Ми зберігаєм гумор - це допомагає.
- Ви раніше говорили, що Ло-бановський навчив зірковий склад «Динамо» переключатися. Це допомагає вам на війні?
- Колись Лобановський ка-зав: «П’ятнадцять хвилин - по-плач, попереживай, а потім ін-ша гра». Я навчився так само: відпрацював, сів у машину й пе-реключився. Це звичка, яка до-помагає зберегти психологічну стійкість. Багатьом людям тре-ба вчитися цього прийому.
Ієрархія, навчання та плани на майбутнє
- Ви - командний гравець. Але армія - це жорстка ієрархія. Як вам, як «зірці», в таких умовах?
- Тут інша система: немає значення, що ти легенда спорту. Тут ти солдат. Ієрархія - чітка, і всі місця на своїх позиціях. Мені не важко, бо я звик грати в команді. Потім мене навіть привітали з офіцерським званням - я лейтенант. Але прив’язка до титулів не головне: важлива спільна ро-бота для перемоги.
- Ви почали солдатом, але не зупинилися: пройшли командну школу Нацгвардії. Є амбіції всередині війська?
- Я навчався стандартам НАТО - зв’язку, аналізу оборони та атак. Війна змінилася - те, що працювало раніше, часто вже не працює. Тому навчання дуже важливе.
|
|
|
 |
|
|
- Чи відчуваєте ви внутрішню трансформацію? Наскільки Владислав Ващук початку 2022-го відрізняється від сьогоднішнього?
- Зараз це симбіоз. Якщо хо-чеш бути корисним - треба тран-сформуватися відповідно до ча-су. Як дитина, яка швидко опановує технології: якщо не ростеш - відстаєш. Треба робити маленькі кроки, без корони. Ад-же багато чого не знаєш, тож треба вчитись.
- Ви фаталіст чи вірите, що лю-дина сама вирішує власну долю?
- Хто пише на «скрижалях»? Ми самі творимо своє життя. Звісно, є вища сила, але часто ми самі вирішуємо шлях. Я вже третій рік у Нацгвардії - знаю, де і як можу бути корисним, їжджу лінією фронту, виконую завдання. Є впевненість, і її треба трансформувати в життя.
- Як ви оцінюєте стан українського футболу під час повномасштабного вторгнення? На-скільки серйозно ми відкотилися і як швидко можна надолужити втрати після настання миру?
- Ми далеко відкотилися, ад-же багато рутин і систем пору-шені. Але є хлопці, які грають у топ-чемпіонатах. Вони стали прикладом і притягують увагу до нашої держави. Вони допомагають, не дають Україні загубитися в інформаційному полі. Від-новлення - справа системна: по-трібні академії, клуби, інфра-структура й професіонали.
- Розкажіть про ваші рецепти життєстійкості - фізичної й ментальної.
- Я граю у футбол, коли є можливість. Це розвантажує і дає енергію. Навіть коротке тренування робить тебе ніби новою копійкою. Якщо ж приходять важкі думки, не треба вдаватися до алкоголю - це ли-ше посилює проблему. По-трібно працювати, тренувати голову так само, як тіло.
- Ви кілька разів говорили про «червону лінію» - потребу мати ціль і йти до неї. А яка ваша особиста ціль після війни? Чи залишитеся ви в лавах Нацгвардії, чи повернетесь у футбол, до тренерської роботи?
- Я багато знаю про війну та армію, але вже думаю про футбол. Хочу допомагати його відроджувати і розвивати. Коли настане мир, я хочу зайнятися розвитком футболу - робити його системним: більше академій, професіоналів на своїх місцях, прозорі правила, щоб не було домовленостей, які заважають людям жити й працювати. Хочу, щоб Україна була сильною не лише в обороні, а й у цивільному житті - у спорті, в економіці, у державності.
За матеріалами телеканалу «Інтер»
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
