Богдан Ступка - без гриму
Геніальний актор про війну, бідність, любов, страхи та ролі та пророцтво, яке збулося
ВІН боявся війни ще з дитинства, передчував небезпеку, не любив улесливих дифірамбів і вважав себе лише провідником між мистецтвом і людьми. 27 серпня Богдану Ступці виповнилося б 85 років. Яким був легендарний актор за лаштунками сцени та поза камерами?
«У світі є багато акторів, які можуть робити те, чого я не можу. Ти просто провідник: те, що тобі дали батьки і Господь Бог, ти повинен віддати людям. Не спитися! Не скуритися! Оце й усе. В цьому мудрість».
Ці слова Богдан Ступка залишив у своєму щоденнику. Без пафосу, без бажання сподобатися комусь. Саме у щоденниках він міг дозволити собі бути абсолютно відвертим.
 |
|
|
 |
|
|
Легендарний актор не любив, коли його звеличували. Звання, премії, нагороди, посада художнього керівника Національного театру ім. Франка, ролі, які принесли всенародну славу, - усе це ніби залишалося десь осторонь.
«А ходити, задерши носа, - я вас благаю, кому це треба? Коли починають співати дифірамби, чудово відчуваю нещирість. Про себе більше знаю, ніж усі разом узяті. Брехня завжди приємна, а правда очі коле. Повіриш у цю брехню - починаєш сам себе обманювати…»
На публіці Ступка був відкритим і доброзичливим. Але колеги запам’ятали його дуже різним. Так, Назар Задніпровський стверджував, що характер у метра був непростим. Кого полюбить - обдарує до небес. Кого ні - міг довести до сліз.
«Справедливий - і несправедливий. Солодким не був ніколи. Су-ворий, часом жорстокий. Зі світу міг зжити, так. Геній. Їм прощається».
«Перші спогади дитинства жахливі - війна»
Коли у 1999 році на екрани вийшла кінокартина «Вогнем і мечем», виконавця головної ролі Богдана Ступку засипали запрошеннями на інтерв’ю. На одному з них журналістка звернулася до актора: «Як чудово бачити в ролі Богдана Хмельницького, козака, полковника, гетьмана, православного воїна, вас - людину, так схожу на нього!»
Богдан Сильвестрович розсміявся - як тільки він умів: насмішкувато, гостро - і парирував: «Я не православний, а греко-католик. По-друге, не козак. І за темпераментом не самурай, який шукає смерті честі».
Ось так. Конфліктністю він відрізнявся з дитинства і сам із цього приводу бідкався: «Маму цим за-смучував, потім лише порозумнішав».
При цьому Марія Григорівна вважала народження сина найкращим подарунком до свого дня народження: на світ він з’явився теж 27 серпня, тільки у 1941 році. «Народився я в містечку Куликів під Львовом, прожив там сім років, потім був Львів, - розповідав ак-тор. - Перші спогади дитинства жахливі - війна. Батько тримає ме-не на руках. У мене на голові «кашкет із дашком», і раптом - фій - і «дашок» полетів. Попала куля… Мені було три годочки».
А ще згадував, як горіла хата: «Ми з батьком доповзли до сусіднього дому, там у дворі стояла будка з солом’яною стріхою для кози. Заповз я туди, а німецький солдат вскочив на дах, і його нога провалилася звідти прямо мені в обличчя. Якби він відчув, що всередині хтось є, дав би автоматну чергу - і все… 1944 рік. Все пам’ятаю».
Чи не тому Ступка зізнавався все життя, що ненавидить війну, боїться стрілянини, зброї, крові? Отримавши квартиру в самому серці Києва - поруч із Театром Франка та урядовим кварталом, - уся родина раділа. Тільки Ступка-старший раптом пророкував: «А якщо війна? Ракета?»
Син Богдана Сильвестровича Остап згадає цю фразу на початку січня 2025-го, коли будинок неподалік уразить ворожий дрон. «Мама раділа: «О, як добре, Богдане, тобі близько на роботу, поруч магазини, ринок, адміністрація президента. А батько якось каже: «А якщо раптом війна і ракета?» Уявляєте? Він ніби щось відчував. І цей приліт на початку січня у квартиру, де загинуло подружжя вчених, - хіба не підтвердження цих слів? Мама живе за метрів триста від того будинку…» - розповів Остап Ступка.
«Та не закривайте ви його вдома самого! Він так виє!»
Мама Богдана мріяла про сцену і в молодості грала в самодіяльності, але зрештою присвятила себе ро-дині. Батько співав у хорі Львів-ського оперного театру та церковному хорі. Саме він прищепив синові любов до музики: у вихідні брав Богдана на вистави, і хлопець шалено захопився оперою.
«Настільки, що, приходячи до-дому, тут же починав співати, - згадував Ступка в архівному інтерв’ю, показаному в документальному проєкті телеканалу «Інтер» «Бог-дан Ступка. Забуте слово «смерть». - Співав потужно - сопрано, тенором, колоратурою… Су-сіди мучилися, говорили батькам: «Та не закривайте ви його вдома самого! Він так виє!»
Театр вабив Богдана дедалі сильніше, хоча батьки були проти.
«Я дуже сильно хотів у театр, батьки не хотіли, - згадував актор. - Особливо мама. Говорила: «Мені вистачить уже одного артиста, будеш усе життя бідувати. Треба мати професію, треба бути або інженером, або лікарем, або за-кінчити торгово-економічний…»
Для родини це було не просто питанням вибору професії. Батько заробляв 80 рублів - на ці гроші треба було утримувати сім’ю. Роз-кішшю було навіть звичайне морозиво: у паперовому стаканчику во-но коштувало дешевше, у вафельному - дорожче.
Богдан умів радіти простим речам. Економив гроші, щоб піти на «Броняшку», любив гарно вдягатися, був, як сам згадував, «бі-лобрисий, рубашка блищала». Танцював рок-н-рол і змагався з однокласниками. Любив огірки та краватки-метелики - згодом Ступ-ка збиратиме їх цілу колекцію.
Інженером він не став. Зате обрав шлях, до якого по-справжньому прагнула його душа. «Я впевнений: щоб людині дурниці в голову не лізли, її завжди треба завантажувати роботою так, аби вона мертвою додому приходила… Я - людина без слабкостей. Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Од-ним словом, сала не люблю, горілку не вживаю. Нудно навіть».
Першою роботою стала обсерваторія. Богдан дивився на зорі, заочно навчався на філологічному факультеті, підробляв конферансьє у джазовому ансамблі. Любив посидіти в кафе біля «Інтуриста», де за рубль можна було замовити каву з лікером.
Але доля, як кажуть, і за піччю знайде. Завдяки випадковій зустрічі зі знайомою вчителькою Ступка потрапив на проби до акторської студії при Львівському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької.
«Ох, тут я тобі і гопак, і рок-н-рол, і все, що хочеш. А потім етюд. Зробив етюд, і сльоза потекла…»
Так почався його шлях у театрі, який згодом зробить Богдана Ступку одним із найвідоміших ук-раїнських акторів.
«Мені б у кіно хоч у профіль знятися»
1 травня 1961 року Богдан Ступка закінчив акторську студію при Львівському театрі імені Марії Заньковецької. Майже 20 років він працював на сцені цього театру, перш ніж кіно подарувало йому роль, яка змінила все його життя. Це був Орест Дзвонар у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою». Ступці тоді було 29 років. Його кінодебют відбувся у 1970-му.
Як сильно Богдан Сильвест-рович мріяв про кіно, згодом розповідала його дружина Лариса. Її, талановиту балерину з «фігурою статуетки», Богдан називав своїм головним призом. Сам він вірив в удачу і жартував: «Крім працелюбності і таланту у актора має бути везіння. У мене воно було завжди!»
Лариса бачила чоловіка таким, яким його не знала публіка: «Як же він мріяв про кіно! Ми ж біднота були, батьки нас підгодовували, а у нас навіть холодильника не бу-ло. Для чого він? Їжі немає. Про-дукти в авосьці за вікном».
Грошей у молодої родини було небагато. Але навіть у ті непрості часи Богдан залишався уважним до людей. Лариса згадувала, як одного разу він зустрів на Хре-щатику хлопчика, який продавав газети. Запитав, чи хоче той їсти, повів його до ресторану і нагодував. «Я впевнена: цей хлопчик виріс і розповідає про це своїм нащадкам», - говорила вона.
Сам Ступка мрію про кіно формулював просто: «Мені б у кіно хоч у профіль знятися». Спочатку були невеликі епізоди. А потім прийшла телеграма від Юрія Іллєнка. Ре-жисер планував запросити львівського актора лише на епізодичну роль. Після проб Ступка не приховував вражень: «Навіть не знаю, що з цього вийде, але вимучили ґрунтовно».
У фільмі залишилися кадри його проб - Ступка лазить по го-рах, знімається під водоспадом. А потім сталося те, чого він навряд чи очікував: актора затвердили на головну роль Ореста. Спочатку цей образ мав зіграти Іван Ми-колайчук, але зрештою роль дісталася Ступці.
Цей фільм приніс оглушливу славу та визнання актору, який блискуче зумів відтворити складність людської натури. «Орест є втіленням страху, - говорив про свого героя Богдан Ступка. - Він боїться померти, боїться втратити кохану жінку, свою землю. Од-наче молодими глядачами початку 1970-х, повоєнними дітьми, він сприймався як сильний персонаж, як власне герой. Цим, мабуть, і приваблював у першу чергу».
Так одна з перших великих кіноробіт відкрила для Богдана Ступки нову сторінку. Після «Бі-лого птаха з чорною ознакою» його вже неможливо було сприймати лише як талановитого львівського театрального актора. Кіно отримало свого Ступку - актора, якого згодом знатиме й любитиме вся Україна.
«Це той фільм, який відкрив мені двері у світ кіно»
Так Богдан Ступка згодом скаже про «Білого птаха з чорною ознакою». І справді, роль Ореста Дзво-наря стала для нього доленосною.
Особливою людиною під час цих зйомок для Ступки був Іван Миколайчук. Актор згадував його майже як провидця: «Він же був для мене як Нострадамус. Сказав колись під час зйомок «Птаха»: зіграєш Ореста і загримиш на увесь Союз!»
Пророцтво справдилося. Після виходу фільму про Богдана Ступку заговорили далеко за межами Львова. Але сам актор ніколи не дозволяв собі вважати, що вже досяг вершини. «Ніколи не думаю про те, що я - на горі. Я завжди під горою. І весь час треба цю гору здобувати».
|
|
|
 |
|
|
Згодом його ім’я стало відомим далеко за межами України. Особ-ливою сторінкою творчої біографії Ступки стала роль Тев’є-молочника у виставі «Тев’є-Тевель» за творами Шолом-Алейхема. Прем’єра відбулася у грудні 1989 року на сцені Театру ім. Івана Франка. Під час гастролей театру у США виставу побачила Белл Кауфман - американська письменниця, онука Шолом-Алей-хема. Вона знала багатьох виконавців ролі Тев’є, але саме Ступку назвала найкращим Тев’є-молочником, якого їй доводилося бачити.
Сам актор до роботи ставився надзвичайно вимогливо. Навіть удома його професійна прискіпливість була помітною - часом від неї діставалося й синові Остапу.
У родині ж Богдан Сильвест-рович залишався просто чоловіком, батьком і дідусем. За сімейним столом збиралися дружина Лариса, син Остап, онуки, невістка. Тут вистачало місця і для жартів. Одне з них стосувалося не-звичного по батькові актора - Сильвестрович. Звідси й жартівливе «Сильвестр Сталлонович».
Мистецька ж палітра Богдана Ступки була надзвичайно широкою й непростою. За його кіноролями можна вивчати цілу епоху. Він перевтілювався в Івана Брю-ховецького у «Чорній раді», Івана Мазепу в «Молитві за гетьмана Мазепу», Богдана Хмельницького у «Вогнем і мечем», Тараса Бульбу в однойменному фільмі, Чингісха-на у «Таємниці Чингісхана» та ба-гатьох інших історичних постатей.
«Може, добре, що Богдан не бачить, що діється…»
Богдан Сильвестрович дуже любив матір і хотів піти з життя в один день із нею. Марії Григорівни не стало в ніч із 23 на 24 липня 2007 року. Богдан Ступка помер 22 липня 2012-го - у київській клініці «Феофанія», де проходив лікування.
Через три роки після смерті чоловіка Лариса Семенівна в розмові з Дмитром Гордоном, згадуючи війну, сказала: «Буває, сиджу і думаю: може, добре, що Богдан помер і не бачить того, що діється в країні. Війна, і все…»
Минуло 14 років від дня смерті Богдана Ступки, але його ім’я не стало лише сторінкою біографії. Його продовжують дивитися, цитувати, згадувати і порівнювати з ним інших акторів. А значить, він справді зробив те, про що колись написав у щоденнику: отримане від батьків і Бога - віддав людям.
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
