Ці хлопці з Сум - залізні...
Художник Віталій Горбенко - про війну, людей, мотивацію і мистецтво
ВИСТАВКА «Боротьба крізь століття» сумського художника Віталія Горбенка з 16 по 28 липня проходила в Сумській міській галереї.
Вона складається з двох частин - робіт, присвячених боротьбі українського народу у VII сторіччі, і сьогоднішній війні, коли звичайні чоловіки знову взяли зброю до рук та стали на захист рідної землі. Деяких із них, на жаль, уже немає серед нас. Проте їхні образи назавжди залишаться на полотні і в пам’яті...
Про художника
Хто такий Віталій Горбенко? Народився він 1976 року в Сумах, в родині професійного художника та вчительки. В 1993-1996 роках навчався в Харківському державному художньому училищі, потім - у Харківській державній академії дизайну та мистецтв, яку закінчив у 2003 році. Художник працює в різних жанрах і техніках. Улюблена тема - історія України, її герої, видатні історичні постаті, перемоги та гіркі поразки. У 2016 році відбулась виставка робіт художника, присвячена боротьбі двох народів - польського та українського - проти спільних ворогів, яка проходила в посольстві Польщі в Києві. У 2018-му він представив свої роботи на виставці «Слава козацька» в Сумській міській галереї. Роботи на історичну тематику знаходяться і в приватних зібраннях України та Польщі, приватній колекції видатного актора Богдана Ступки.
24 лютого 2022 року перекреслило всі плани Віталія. З першого дня повномасштабного вторгнення державиагресорки він став до лав сумської тероборони (позивний «Художник»). Пізніше проходив службу в окремій механізованій роті 155 батальйону 117 бригади територіальної оборони.
 |
|
|
 |
|
|
Крім зброї, у нього завжди при собі був блокнот, олівець і ручка. Коли вдавалось, робив графічні малюнки з натури, швидкі та лаконічні портрети бойових побратимів. Ця виставка і стала творчим осмисленням двох років перебування художника в лавах ЗСУ.
Загублений блокнот
- Знаєте, з перших днів війни, коли ми знаходились на території кадетського корпусу, я почав робити швидкі начерки в своєму блокноті, - розповідає Віталій Горбенко. - Такому маленькому, в клітинку. Потім їх було ще декілька, один із цих блокнотів я загубив у травні 2023-го на Білопільщині. Є один важливий в логістичному плані населений пункт на кордоні, росіяни хотіли взяти його під свій контроль... Там була дуже непроста ситуація, ворог тиснув, атакував окремі позиції, постійно обстрілював з мінометів. Інколи завдавали удари з гелікоптерів. У той день нам дали п’ять хвилин, щоб зібрати речі та сісти в УАЗик, поки ворожі дрони не вирахували транспорт і не почали корегувати вогонь мінометів. Після того я й не знайшов блокнота з малюнками. Мабуть, залишився в бліндажі.
|
|
|
 |
|
|
У цьому блокноті були малюнки від самого початку війни, намальовані, як то кажуть, по гарячих слідах - ручкою з чорною гелевою або звичайною пастою. Інколи олівцем.
Там була одна сцена - дуже драматична. Це відбулось на початку березня 2022 року - росіяни завдали ракетного удару по території артяги. Одна ракета частково зруйнувала будівлю. На щастя, в ній нікого не було, а інша вдарила майже біля нас. Добре пам’ятаю цю мить... Був ранок. Раптом - свист, і наче моя голова вибухнула як граната... Крики, всюди розбите скло, вікна з боку удару разом з рамами вилетіли в коридори... Були травмовані, поранені склом, але важких не було. Плями крові на підлозі, всюди скло. Це просто диво... якісь 40 метрів - і все було би поіншому. «Мабуть, Господь таки на нашому боці», - подумав я тоді про себе.
|
|
|
 |
|
|
У перші дні війни артяга стала одним із головних центрів нашого спротиву. Відразу після ракетних ударів, тут, у підвалах на кшталт старовинних катакомб, зібралося багато людей. Всі очікували помсти росіян за ту колону, яку хлопці з 81 бригади ДШВ разом із сумською теробороною спалили біля КПП артучилища вночі 24 лютого.
Тероборонівці створили свій розвідувальний підрозділ, у них були маскувальні халати, свій транспорт. Ці хлопці вирішили поїхати під позиції росіян, розвідати, що і як і чого від ворога чекати. Вони вже виходили з підвалу, аж раптом якийсь дідусь сказав їм: «Хлопці, прочитайте коротку молитву, а вже потім їдьте. Так краще буде. Це недовго». Вони хором прочитали «Отче наш...». Ця сцена врізалася в мою пам’ять...
|
|
|
 |
|
|
Так шкода, що я загубив той блокнот. Ці суворі обличчя, химерні дивні тіні на стінах... Їхні очі... Вони наче ті християни на полотнах старих майстрів, перші, які повірили в Його слово, які збиралися дві тисячі років тому в таких самих катакомбах, щоправда, римських... Наступного дня я намалював з пам’яті цю сцену. Зараз я хочу зробити велику роботу і назвати її «Молитва».
Я робив і робив швидкі начерки, інколи це займало буквально якісь 10-15 хвилин. Важко малювати було в той період з натури, практично неможливо. Місто в оточенні ворога, а тут якийсь дивний підозрілий тип ходить зі зброєю і блокнотом і щось постійно малює чи пише... Хто це такий? Може, шпигун? Тому малюнків з натури в ті дні не робив, намагався просто запам’ятати ситуацію і вже потім намалювати її в блокноті.
|
|
|
 |
|
|
Не відкладай на завтра
- Я відслужив два роки. Коли повернувся додому, якийсь час нічого не малював, просто читав, слухав музику. Насолоджувався самотністю, для мене в армії відсутність самотності - це найважче. Ти не можеш побути на самоті. Поруч із тобою завжди люди - в бліндажі, в нарядах або на навчаннях. І так постійно. Це непросто.
За якийсь час я знову повернувся до своїх олівців, пензлів і зробив малюнок акварельними фарбами - про Сергія Шевченка (позивний «Малюк»). Він сам із села Грабовське, його будинок зруйнували. Він був один із найбільш досвідчених бійців нашої механізованої роти. Воював з 2014 року, пройшов дуже важкі бої. Якось ми сиділи за столом у сільській хаті. Були його друзі, теж АТОшники, різні люди зібралися. Сергій розповідав про деякі події.
|
|
|
 |
|
|
Я цю сцену намалював по пам’яті, коли вже звільнився. Як ми всі сидимо за великим столом, хтось палить, і слухаємо Сергія. Валера, теж ветеран Донбасу, смажить карасів, яких він наловив у ставку. Ми не знаємо, що попереду в кожного з нас. Але нам добре, і ми слухаємо Сергія.
Він дуже схожий вийшов на малюнку... Сергій знав, що я художник, але не бачив мої роботи. Я подумав: от він здивується, коли побачить цей малюнок у себе у вотсапі чи Фейсбуці! Все відкладав, не пересилав, потім на малюнку трохи змінював його обличчя, а потім... А потім я зайшов на сторінку Віталія Дубовика («Жолудя»), його близького товариша і теж ветерана Донбасу і побачив чорнобіле фото. На ньому - Сергій Шевченко та Саша Горенко,а внизу - свіча і напис «Вічна пам’ять вам, хлопці». Вони загинули під Лиманом... Я не встиг. Він так і не побачив цей малюнок...
Зовсім інша війна на Донбасі
На Сумщині теж гинуть хлопці - потрапляють у ворожі засідки, гинуть від обстрілів, про ці втрати не говорять... Але там, на Лимані, де зараз мої побрати
ми, - все зовсім інше.
|
|
|
 |
|
|
Це постійні ворожі штурми, на деяких ділянках відстань до ворога - 130 метрів, чутно навіть їхні голоси! Там інша війна. Такої війни, як там, на Лимані, мені побачити не довелося.
Мій товариш Сергій Яненко, з нашої роти, розповідав:
- Що таке Лиман? Спека, пацюки величезні і зелені мухи. Ці мухи всюди, їх хмари, тому що лежать ворожі трупи. ...«Шторм Зет» проти нас був, серед них навіть жінки, зечки. Це росіяматушка...
Жінки - не тільки снайпери, вони і в складі штурмових груп там йдуть у бій, гинуть. Всю ніч колись чув ці жіночі крики пораненої смертельно зечки, потім стогін... А потім замість них «музикантів» завезли - вагнерівців. З ними важче, воюють вони краще за «Шторм Зет». Ми одного разу ледве відбили штурм. Вони майже впритул підібралися. На наші фланги зайшли. Натягали БК, щоб вистачило... Але ми їх вчасно помітили. Багатьох знищили. А потім дрони прилетіли наші. Дрони нас дуже рятують... Без них набагато важче було б, і втрати були б інші. БК росіян весь день ще вибухали. Важкий бій був, їх багато було. Оце б намалювати, оце була б картина, але ніхто з нас, на жаль, крім тебе, малювати не вміє. Тож намалюй, Віталя, щоб пам’ятали... Або намалюй, як ми після цього бою повертаємося на базу. Щасливі, бо живі.
|
|
|
 |
|
|
Про мотивацію
Якось Сергій сказав мені:
- Про нашу роту на Лимані кажуть командири бригади ЗСУ, яка поруч: «Ці хлопці з Сум - залізні. Вони зубами за кожен метр тримаються. Шкода, що вони не в нашій бригаді». Це не дивно, у нас практично всі добровольці, багато хто - з перших днів війни. У нас немає випадкових людей.
|
|
|
 |
|
|
Герої виставки
- Портрет Сергія Яненка був на виставці, як і портрет нашого командира Віктора Голобородька. Він іде повз шеренгу бійців, у руці рація. Це він тоді на самому початку війни, коли був повний безлад, коли місто багато хто з високих і не дуже чинів кинув, знайшов людей, відремонтували техніку... Він багато зробив для роти.
Був портрет і «Бобра» - Олексія Панасенка. Перший раз я побачив його, коли він зі своїми бійцями приїхав на артягу, щоб відібрати хлопців для свого загону. У нього був великий, добре організований загін, десь пів сотні людей. В основному це були хлопці з сіл навколо Сум - Глибне, Верхня та Нижня Сироватка, Бобрик... Невисокого зросту, характерний орлиний ніс, швидкий погляд. Говорив «Бобер» тихо, але дуже чітко. Він відібрав досвідчених людей, з бойовим досвідом... Слава про них швидко ширилася. Їхні напади на росіян добре далися ворогу взнаки. Майже всі ці хлопці потім теж увійшли до складу нашої роти. Я намалював його на тлі грізного неба... Був бій під Бобриком весною 2022 року, він отримав поранення в голову, зберіг ту кулю, якось показував її мені.
|
|
|
 |
|
|
Також є портрет Антона Феденка, мого товариша з перших днів війни. Він потім перевівся в Третю Штурмову, був важко поранений, отримав нагороду «Золотий Хрест». А ще портрети моїх друзів - Ігоря Сухіненка, Володимира Панасенка («Фенікса»), Юрія Бурби, Віталія Тимченка - нашого командира взводу, інших побратимів.
Я мрію зробити нову, більш масштабну виставку, щоб її побачили мої товариші і друзі, близькі тих, кого вже немає, щоб ми пам’ятали про ціну, яку заплатили і платять ті, хто зараз там...
|
|
|
 |
|
|
Вікторія Ростоцька
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
