"Я довго встаю, та за день багацько зроблю!"
77-річна мешканка Охтирщини - про життя й улюблену справу, якій віддає всю себе вже десятиліття
МЕШКАНКА Хухри Раїса Баранник чверть століття пропрацювала в колгоспі і вже десятиліття співає в фольклорному ансамблі «Неспокійні серця».
Жінка народилася в далекому 1947 році в с. Хухра в багатодітній родині, де була вже шостою дитиною. Згодом у сім’ї з’явилися ще двоє малюків, тож дітей стало вісім.
- Був дуже голодний час, але я його не відчувала, бо мене мама вигодовувала своїм молоком, - згадує своє раннє дитинство пані Раїса. - А от старшим братам і сестрам довелося пережити важкий період.
Взагаліто, зі слів співрозмовниці, її родина - не з бідних. Дідусь мав крупорушку та машину, щоб молотити зерно. Окрім того, йому привозили пиво на зберігання в підвалі і за це платили гроші.
- У діда були виконані всі плани по встановлених нормах, а от зерна в нього не було, бо не сіяв. Та комуністи в це не вірили, вважали, що він просто не хоче ділитися з владою вирощеним врожаєм. Думали, що заховав зерно. І покарали - вивезли до Харкова на будівництво метро. Там він і помер: робітників під землею затопило водою. Тож наша бабуся залишилася сама. Люди її жаліли, бо дід усе життя гуляв, а вона страждала. І дітям теж було несолодко. Одного разу донька Фрося зустрілася біля церкви з дідовою коханкою та й штовхнула її. Дідусь тоді дуже образився на доньку і не забув їй того прикрого випадку. Через певний час він купив кілька швейних машинок «Зінгер» і роздав усім дітям, окрім Єфросинії. Так само вчинив і з худобою. Фросі не дісталося нічого: ані корови, ані будьчого з господарства...
 |
|
|
 |
|
|
Витоки
1953-1955 роки закарбувалися в пам’яті жінки як період приватного будівництва в селі.
- Всі люди робили собі халупки, щотижня топтали чи мазали чиюсь хату, - згадує вона. - Ми, діти, ще малі були, тому нас до роботи не долучали. Сиділи собі на латах (соснова палка на дерев’яному заборі) та слухали, як наші матусі топчуть, мажуть і співають.
Саме ці пісні через пів століття будуть співати на сценах Охтирщини, Сумщини, всієї України та навіть світу. Адже до репертуару «Неспокійних сердець» входить і те, що пам’ятають зі свого дитинства поважні вокалістки.
Дитина з багатодітної родини, Раїса скоріше хотіла вирости, щоб їй теж довіряли обов’язки, які виконували старші члени сім’ї. Наприклад, роботу на городі.
- Картоплю садили під плуга, і її потрібно було підносити у відрі жінкам, які розкладали по борозні, - каже пані Раїса. - То була важка робота, всі скаржилися на біль у стегнах, але я все одно мріяла саме про це розкладання! Чомусь вважалося, що до цієї важливої справи мені ще потрібно дорости, а от водити коня - якраз підходяща роль для дівчинкипідлітка! От веду я коня, а позаду брат іде з плугом і кричить: «Раю! В борозну!» А я не можу, бо кінь витягає мене з тієї борозни на поле, піднімає над землею і волочить!
Мрія садити картоплю так і залишилася нездійсненною: коли дівчина підросла до потрібного віку, на зміну коню вже прийшли трактори.
Була грішна...
А в 20 років Раїса вийшла заміж за простого сільського хлопця. Запевняє, що була дуже щасливою в шлюбі.
- Чоловік, хоч і випивав, але ніколи не лаявся і не бився, - ділиться секретами жіночого щастя наша героїня. - І я завжди була грішна, тобто - з грішми! Діти нам дісталися дуже важко, адже через резусфактор були великі проблеми і під час вагітності, і після народження. Доньці й сину переливали кров, через що я не могла їх годувати. Тому годувала молоком чужих немовлят. Володя, чоловік, був чудовим батьком, просто обожнював дітвору, приділяв малюкам увесь свій час! Оскільки я працювала, він дуже у всьому допомагав і турбувався про родину.
Раїса після школи вступила до Охтирського навчального закладу на тримісячні курси за спеціальністю «Технік штучного запліднення».
- Щоб корова завагітніла природним шляхом, потрібно значно більше зусиль, ніж при штучному, тому що в нас не вистачало биків на всіх корів, - каже вона.
Зі слів жінки, процедура штучного запліднення відбувалася таким чином: бика на спеціальній станції ставили до штучної вагіни, він виконував свою роботу, а сперму працівники збирали до ємності і додавали туди кілька свіжих курячих яєць. Потім цю рідину пінцетом і зоологічним шприцом вводили коровам.
Природним шляхом бик здатен запліднити за день двохтрьох корів. А якщо цю сперму зібрати, то вийде 170 гранул для штучного запліднення 85 корів, адже гранули підсаджуються двічі на добу.
|
|
|
 |
|
|
Дарма, що навчання на техніка тривало всього лише три місяці. Раїса пропрацювала на цій роботі 25 років і щороку складала іспити, під час яких перевіряли її знання: як заморожувати сперму? Як зберегти її активність? Як встигнути запліднити корову?
Тетянчині коси
Наша героїня була відповідальною працівницею ферми. Але ж, окрім роботи, в неї була ще й родина, яка потребувала добросовісного виконання материнських обов’язків.
Тож, коли донечка Тетянка підросла і пішла до першого класу, Рая змушена була перейти на іншу роботу - ходила на буряки в колгоспі.
- У донечки були довгі коси, а мені ніколи їх було заплітати, - пояснює вона. - На ферму вставала вдосвіта, бо о п’ятій ранку вже мала бути біля корів. Чоловік не міг впоратися з доньчиним волоссям, у нього ніяк не виходило, і дуже хвилювався через те, що дитина ходить до школи розтріпана. Казав, що дівчинка має гарно виглядати і бути акуратно заплетеною, тому мені потрібно змінити роботу, щоб була можливість вранці збирати Таню. От я й полола буряки п’ять років: з сьомої ранку до восьмої вечора. Поки донька підросла і вже сама робила собі зачіски.
А в 55 років Раїса Олександрівна овдовіла...
Хобі
Свою самотність співрозмовниця от уже десять років сублімує в творчість: співає в народному фольклорному ансамблі «Неспокійні серця». Каже, що дуже щаслива, бо є в неї улюблена справа, яка дає можливість реалізуватися.
- Коли я ще співала в шкільному хорі, то наша школа завжди займала перші місця, - розповідає жінка. - А потім найкращих співачок брали в дружки на весілля. Ото вже я наспівалася, бо мене всюди кликали! І коли три роки тому мій онук одружувався, я попросила в тамади мікрофон і як заспівала про каравай, всі аж застигли!
От і зараз пані Раїса тримається в цьому світі на своєму хобі - ансамблі. Каже, що був період, коли в сільських клубах не дозволяли виконувати українські пісні. А тепер настав час, коли, навпаки, все це добре сприймається, дістається з пам’яті і виноситься на сцену все те рідне та народне, що закарбувалося з дитинства.
До війни репетиції у сільському клубі відбувалися щотижня, а якщо готувалися до виступу, то двічі на тиждень, і вокалістки чекали цього моменту, адже вони там не лише готувалися до концертів, а й спілкувалися за чаюванням.
- Кожна несла з дому якусь страву на наші посиденьки за столом, - розповідає пані Раїса. - І так нам весело було! Хоч вдома - городи та господарство, але на ці зустрічі завжди знаходився час і сили! Поспіваємо, і все потім вдома так швидко робиться! Одного разу орали город, син допомагав. Мені треба на репетицію, а як же я кину роботу? Але син, знаючи, наскільки для мене це важливо, сказав, щоб усе кидала і їхала в клуб. Отак, і город виорали, і до концерту підготувалася!
Транспорт і стільці
Учасниці фольклорного колективу - поважні пані, і з кожним роком їх вік вимагає до себе все більш особливого ставлення.
- Село у нас велике, їздили на репетиції велосипедами. А потім керівництво виділило нам транспорт, бо в колективі жінки віком від 70 до 83 років, важко діставатися! Та й керівниця наша, Людмила Горностай, придумала, як полегшити нашу участь. Стоячи співати важко, тож вона запропонувала сидіти на стільцях. Вийшло дуже гарно!
Зі слів співрозмовниці, викладаються вони на своїх виступах на всі сто відсотків: співають без музики, а капела, а в деяких піснях - стукають качалками по жаровнях чи ложками по пляшках. А як же інакше, адже їхні концерти дивитиметься увесь світ (записи є в Інтернеті)! Та найголовніші шанувальники їх співацького таланту - це, звісно ж, місцеві жителі.
- Їдемо якось по селу на репетицію, а всі люди працюють на городах, - розповідає Раїса Олександрівна. - А о 17-й годині в клубі - повний зал глядачів: усі з городів прийшли на концерт!
Справжнім шлягером для односельців стала пісня про старість: «Старіємо, старіємо, та ні про що не жаліємо». Зал аплодував стоячи.
- Оце і є визнання! - з гордістю каже пані Раїса.
Сьогодення
77-річна Раїса Баранник мешкає в Хухрі зі своїм сином, якому 52. Він в усьому допомагає матусі, бере на себе найважчу роботу.
- У нас 42 сотки городу, - ділиться тонкощами ведення домашнього господарства героїня. - Засіяли картоплею, кукурудзою, кавунами, огірками, помідорами та іншими культурами. Землі не жалію, саджу не густо! Врожаю вистачає і собі, і сусідам, і солдатам!
Роки даються взнаки: Раїса Олександрівна пересувається з двома палицями. Син турботливо випереджає її намагання попрацювати на кінці городу: «Мамо, поки ти туди дійдеш, вже й робити немає коли!»
Що ж стосується репетицій, то жінка зізнається: «Та не до співів зараз. Он у селі вже дев’ять хлопців на війні загинуло»...
Ми щиро бажаємо героїні публікації і «Неспокійним серцям» дочекатися перемоги і з новими силами радувати земляків та увесь світ своїм співом!
Оксана Ковальова
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
