«Сонце сходить в кожному з нас!»
Відома сумська ілюстраторка презентувала нову виставку та відверто розповіла про свою творчість ЯКЩО на душі незатишно та хочеться додати святкового настрою - завітайте до міської галереї на вулиці Соборній - на традиційну різдвяну виставку відомої сумської художниці-ілюстраторки Ані Черненко!
Затишна експозиція «Світло серед зими» триватиме до 29 грудня. Теплі, чарівні, позитивні та надихаючі роботи - саме те, що треба, аби зануритися в атмосферу щастя. Поблукати та помилуватися. Подумати…
«Мої малюнки - вони про мене, моїх друзів, про всіх нас, - говорить Аня. - Вони про доброту, про кохання, про цілий світ, зібраний в обійми. Через них я намагаюсь обійняти кожного, хто так цього потребує, подарувати віру та надію! Чи можна перемогти націю, у якої в середині - Сонце? Ніколи! Сонце сходить в кожному із нас!»
Ось тому такими світлими виходять її янголятка (мініатюри авторки) та мають такий зворушливий погляд дівчатка та хлопчики на картинах. До речі, цим маленьким українцям, які не так давно з’явилися в роботах художниці, Аня ще не придумала імен. Та вони вже щиро «розмовляють» з нами про щастя, створюють різдвяну казку, підтримують, заспокоюють. Є в цих малюнках щось тепле та близьке, що здатне зробити наш світ трохи кращим, дати побачити світло серед зими!..
Намистинки щастя, які поруч
Із Анею Черненко ми спілкувалися в галереї, коли вже переглянули всю експозицію. Виявилося, «У нашому домі живе ЩАСТЯ» - одна з найулюбленіших робіт авторки, де так яскраво та витончено поєднався український колорит: у будинках, соняхах, вишиванках, домашній птиці, яку, сидячи поряд з хлопчиком, щедро годує маленька україночка. Краса!
 |
|
|
 |
|
|
«Я люблю цю роботу, із неї якраз розпочалася серія про маленьких україночку та українця, - розповідає художниця. - Вона взагалі про щастя, яке асоціюється з домом, сім’єю. При-ємними моментами, які поруч. Ми їх нанизуємо, як намистинки. Ця виставка про те, що в кожній такій намистинці - щастя та світло. Є зимові роботи - новорічні, до Святого Миколая, Різдва, літні, приміром, до яблуневого Спасу. Тематика різна…»
До речі, в галереї представлені копії робіт, листівки та магнітики, які можна придбати на згадку чи подарунок. А вже по завершенню виставки можна буде купити й оригінал, що сподобався.
«Не бійтеся нічого зіпсувати!»
Аня - корінна сумчанка, закінчила Сумську художню школу. Навчалася в Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті (зараз При-дніпровська академія будівництва та архітектури). За професією - архітектор, до початку війни працювала на підприємстві «Укрхімпроєкт».
Вона малює, скільки себе па-м’ятає. Змалечку із задоволенням «прикрашала» шпалери.
«Особливо гарно в мене виходило, коли стояла в кутку, - сміється Аня. - Звичайно, любила малювати, як усі діти, «творити» на газетах… Пам’ятаю свої новорічні розмальовки, які ми робили з дідусем, запах справжніх медових красок. Це коли я була ще зовсім маленькою. Коли підросла й вже ходила до звичайної школи, дуже прохала батьків віддати мене до нашої художки. І ось уже в п’ятому класі, коли діти склали до художньої школи іспити, тато поговорив з директором, аби мене прийняли. Мовляв, нехай спробує, трохи походить, а ви її тоді відрахуєте - бо малювати в доньки не дуже виходить. Тоді ніхто не бачив у мені серйозного творчого потенціалу. Я потрапила до класу, де були старші учні, які вже рік провчилися. Як мені було цікаво за ними спостерігати, вчитися! Тетяна Пушкар - моя вчителька та талановитий аквареліст - мене так захопила процесом. Без перебільшення - прищепила любов до малювання. Мені дуже подобався живопис!
Так мене ніхто й не відрахував аж до самого закінчення художки. Для мене це була не просто школа, а занурення в себе, таємний світ… Навіть коли я малювала натюрморт - все одно хотілося додати чогось свого. Один мазок робить такий суттєвий акцент! І зараз це використовую в своїх роботах. На майстер-класах, які я зараз проводжу, завжди кажу своїм дорослим учням: «Не бійтеся нічого зіпсувати, адже ляпка може бути не просто плямою, а визначальним ак-центом у композиції».
Творчість - від бабусі та мами
Взагалі, говорить Аня, вона зростала у творчій родині. Бабуся багато часу приділяла онуці - виготовляла з нею унікальні гербарії, навчила ши-ти, вишивати. До речі, в доробку художниці є вишиті прикраси-підвіски, які зроблять буденний одяг стильним та святковим. Враження, що ти вже одягнений у вишиванку!
«Бабуся навчила мене у всьому ба-чити прекрасне, - згадує Аня. - Не знаю, як це їй вдалося вкласти ще в дитячу душу. Мама теж у мене рукодільниця! Шкільні поробки виготовляли разом. А які в мене були новорічні костюми! Всі «зайчики» та «сніжинки», а я - яскрава «полуниця» в оксамитовому платті та атласних черевичках. Навіть не знаю, як матусі на той час вдавалося знаходити такі дефіцитні матеріали, аби виходили наряди для «подіуму». Коли батьки побачили мої роботи в художній школі - то зрозуміли, що це моє. Раділи та підтримували в усьому».
Вже навчаючись у дніпропетровському вузі, який має більш технічну спрямованість, Аня з захопленням відвідувала пленери з живопису. П’ята ранку, мольберт за плечима, природа - неймовірне натхнення, яке «конвертувалося» в захоплюючі роботи. Вони якраз стали експонатами першої виставки студентки-художниці та ще її двох друзів. Це були пейзажі з елементами архітектури.
|
|
|
 |
|
|
Як народилися янголи?
До Сум із Дніпра Аня повернулася вже втрьох - разом із чоловіком та маленьким синочком. Малювання через роботу відійшло на другий план. Хіба що в якості подарунка Аня презентувала свої роботи.
«Тоді я малювала так - для душі, більше, як то кажуть, в стіл, - згадує художниця. - Перша робота з янголом з’явилася, коли мій син уже вступив до дніпропетровського вузу (де навчалася й наша героїня. - І. Ч.). Як мама я дуже переймалася - як він там приживеться в чужому місті. Адже з часу мого навчання багато чого змінилося - гуртожиток, викладачі… Тож у знак підтримки слідом відправила йому намальоване маленьке янголятко. Такий собі оберіг - для сина та мами. Він ліг на папір - не задумуючись, на-малювала частинками душі…»
Трішки згодом Аня почала робити такі душевні подарунки на дні народження дітей своїх близьких подруг. Ці обереги й досі є охоронцями вже дорослих дітей. «Одна з дівчаток, Соня, вже вчиться в інституті, а й донині зберігає свого янгола, - говорить художниця. - Так стала малювати сюжети з янголятами - різними, тематичними, особистими. Насправді, ян-гол є у кожного: він тихенько вмостився на плечі та підказує, як бути. Ми звикли називати це внутрішнім голосом. А це він - наш янгол! Головне - його почути!»
Від п’яти робіт - до масштабних виставок
Коли Аня Черненко вперше у 2010 році завітала зі своїми янголятами до Сумської міської галереї, у неї було всього п’ять робіт. «Я зайшла до галереї та поцікавилася, чи можна виставити листівки ручної роботи, - згадує ілюстраторка. - Малюнки були невеликі, я зробила з них скани для листівок. Тоді Тамара Кубракова (на той час - директорка галереї. - І. Ч.) запропонувала мені одну стіну - до різдвяної виставки. Часу було небагато - я почала малювати. За тиждень впоралася, розмістили роботи - це були картинки-мініатюри в рамочках. Лише янголи. Всім так сподобалося! Мене почали впізнавати. Тож директорка галереї поставила завдання - наступного року під мою виставку віддадуть цілу залу!»
Вже на цій різдвяній виставці були не тільки зворушливі й симпатичні янголятка, а й живопис. Формат - різний, експозиція складалася з маленьких та великих картин. Далі - закрутилося… Нині на рахунку Ані Черненко понад 20 виставок та, мабуть, до тисячі янголів. Окрім галереї, виставки майстрині були презентовані в театрі, бібліотеках, будинку культури.
«Мене почали асоціювати з янголами, - ділиться з нами художниця. - Мені дуже хотілося їх олюднити, зробити індивідуальними - зі своїми думками та душею. Адже вони не сутності, а, насправді, - живі. Одні непосидючі, шкодливі, інші рішучі, чи навпаки - меланхолічні та замріяні. Але всі вони вірні охоронці! Тож за кожною людиною я почала бачити янгола, що відображала на папері. Якщо ця тема завжди в голові, то образи та деталі не лишаються непоміченими. Мої янголи можуть літати над містом, смакувати тістечком, вести дитину за руку, пригощати яблуками… Спілкуєшся з людиною і розумієш, який у неї янгол».
|
|
|
 |
Перший янгол художниці |
|
|
|
Милі та безпосередні янголи авторки прикрасили не одну першу шпальту дитячого журналу «Малятко» та «оселилися» на стінах коридорів та палат Сумської дитячої лікарні Святої Зінаїди (у 2017 році Аня Черненко стала учасницею благодійного проєкту «Кольоровий світ дитинства»).
Чи потрібно мистецтво у війну...
Це питання і роздум... «Я не можу відповісти за вас, але малювання витягує мене з відчаю та зневіри. «Ми знервовані і налякані, схвильовані і стурбовані, розчавлені і постарілі, розхристані і розгублені, виснажені і втомлені, безрадісні і похмурі. У розпачі і безвиході. Люди, які хочуть жити», - це не мої слова, - говорить Аня. - Але вони про кожного з нас і про мене особисто. Я не можу не малювати, бо я цим живу, цим дихаю і мене це рятує в дуже важкі часи. Дякую кожному за те, що боретеся, підтримуєте, воюєте, працюєте, навчаєтесь, донатите, тримаєтесь, кохаєте, смієтесь, малюєте, ЖИВЕТЕ. Ми набагато сильніші, ніж будь-хто уявляв. Ніщо і ніхто не в змозі відняти в нас це!»
Сім’я художниці з початком повномасштабного вторгнення вирішила залишитися в рідних Сумах. Аня розуміла, що такий вибір зробили багато містян і поряд є ті, кому потрібна підтримка. «Тоді багато інформації ми отримували з Інтернету, а соцмережі стали місцем спілкування, - згадує жінка. - Одного разу мені трапився щемливий вірш про війну - я зробила в Фейсбуці репост зі своїм малюнком. Не очікувала, що стільки людей відгукнеться. Були слова вдячності, підтримки, де навіть незнайомі люди просили викладати свої малюнки. Я побачила емоції! Зрозуміла, що це потрібно, почала публікувати свої картинки. Спочатку старі - «Ангел над Сумами» тощо. Коли виклала картинку з ангелом над альтанкою, де зробила допис на кшталт того, якщо всі виїдуть із Сум, то кому наше місто буде потрібно, то отримала величезну кількість відгуків. Після цього я зрозуміла, що потрібно малювати все - про Україну та українців. Так з’явилась ціла серія робіт, з віршами різних авторів. Техніку не змінила, проте з’явилися нові герої - дівчинка-україночка та хлопчик-українець».
Згодом у художниці додалося яс-кравих фарб, аби подарувати лю-дям надію. А ще - бажання малювати в листівочному жанрі, створюючи історії про дівчинку та хлопчика. За час війни Аня Черненко вже зробила чотири виставки. «Ця тема - безкінечна, - підсумовує мисткиня. - У мене багато різних сюжетних замальовок - скільки ще треба всього намалювати!»
Ірина Чирченко
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
