«Заради дітей я кинула все»
Чому успішна журналістка з Тростянця поміняла телестудію на важку працю за кордоном
УРОДЖЕНКА Тростянця Леся Шелест пішла з улюбленої журналістської професії на важ-ку фізично, некваліфіковану роботу за кордоном, рятуючи сина й доньку від війни.
У 2022-му їм вдалось вирватись до Львова, де мешкає одна з її сестер. А далі - перетнули кордон з Польщею і рушили до Нідерландів, де на них уже чекала старша сестра, яка працює там сімейною лікаркою.
Не до амбіцій
Леся Шелест знайома багатьом українцям завдяки своїй професії: вона - успішна журналістка. Народилася в Тростянці, але напередодні повномасштабного вторгнення працювала в Києві прессекретаркою столичного високопосадовця, а також піар-фахівчинею.
У Нідерландах, де жінка мешкає зараз, вона працює тяжко, але вважає, що це варто того, аби її син та донька спокійно спали, отримали хорошу освіту та право на життя без війни. Іллі - 17, він навчається в університеті в Амстердамі на спеціальності «ІТ та бізнес». Доньці Златі - 12, вона також вивчила нідерландську, знає англійську і найкраще в класі розуміє математику. За повноцінне дитинство та юність своїх дітей мама пожертвувала власними амбіціями. В цьому і полягає материнська мудрість і материнський подвиг.
- На що можу претендувати я та десятки тисяч таких же українок в Нідерландах без знання мови? Ну, хіба що на важку фізичну працю, - розповідає про початок свого тернистого шляху за кордоном Леся. - У більшості з українських переселенок - мінімальний рівень англійської, а в мене він - середній. Це рідкість, і саме це дуже мені допомогло, адже це суттєво збільшувало мої шанси на успішну адаптацію до нового середовища. На жаль, 90 відсотків українців працюють у Європі на некваліфікованих роботах - прибиральницями, пакувальницями або в сільському господарстві.
Груші і посуд в ресторані
Зі слів Лесі, новоприбулим жінкам пропонують ті робочі місця, які порожніють через те, що місцеві мешканки ніколи не підуть туди працювати. Жінка на власному досвіді переконалася в тому, що все, що дістається українкам, - дійсно найважче.
- Ми змушені пахати на виробництві, наприклад - пакувати у ящики фасований салат, руколу та моркву по дев’ять годин на день з оплатою до 14 євро за годину, - розповідає вона. - Для нідерландців це копійки, а для нас навіть дуже непогано. Моя перша робота була на великому підприємстві, де заготовляють зелень та овочі для супермаркетів. Там було дуже холодно і важко. Популярний тут і клінінг, тобто прибирання чужого житла, школи чи фірми. Приби-ральницею не працювала, але один місяць мила посуд в ресторані у містечку біля моря. Фі-зично - ще нічого, а от морально - людині з освітою і таким бекграундом - просто нестерпно. Зі мною працював Том - шеф-ку-хар. Розуміючи, як мені психологічно важко, порадив: «Ти подумай, можливо, це не твоє. Головне, щоб ти була щаслива». Більше у ресторан я не вийшла.
Коли сезон, можна заробити грошей на вирощуванні культур у теплицях, на полі або в саду. Цього літа я мала досвід роботи на фермі - зривала яблука та груші. Із переваг - робота під відкритим небом, а не в закритому цеху. Але мінуси - коли дощ, ми також працюємо. Бували дні, коли промокали до нитки. Нам видавали гумовий одяг, але сильна злива заливала в рукави й чоботи, тож часом зміну відбувала мокрою та змерзлою. Працювати на відкритому повітрі по десять з лишнім годин у таких умовах важко. Наші гумові рукавички вже за десять хвилин набирають води, тому ми до кінця зміни - а це десять годин - терпимо, місимо грязюку та заробляємо свої близько 800 євро за шестиденний робочий тиждень (це майже сорок тисяч гривнями). Ми з іншими українцями жартома називали ці умови рабськими, хоча насправді добре розуміли, що таких коштів у себе вдома не заробимо. До речі, є поляки, які вже більше десяти років приїздять на ферму на сезон зривати фрукти. Їм добре - членство країни в Євросоюзі дозволяє працювати і жити в будь-якій країні. Вірю, що невдовзі так зможуть і українці.
 |
|
|
 |
|
|
Українки розповідали, якщо працюєш у теплиці, то потрібно цілий день ходити довжелезними рядами між грядок та зривати квіти. Всередині - клімат тропічний, як має бути для південноамериканської рослини. До того ж жаркий - до 30°С і вологий. Перебувати по 8-9 годин - дуже важко. Як наслідки - проблеми зі здоров’ям: за пару місяців ходіння між рядами треба лікувати спину.
У однієї жінки через обробку хімікатами на ліліях так спухли руки, що вона не могла провернути ключ у дверях. Так, платять, за нашими мірками, непогано. Тому жінки, незважаючи на втому, проблеми зі здоров’ям і відсутність особистого життя, працюють на трьох роботах, забувають про себе і присвячують себе майбутньому дітей.
Крізь зливу вночі
Аби вижити з дітьми в чужій країні, Лесі довелося змінити низку професій, які після її журналістського досвіду сильно ви-бивали її з психоемоційної рівноваги через відчуття втрати власної гідності та значимості, до якого вона вже звикла за багаторічне професійне життя.
- Перший рік, звичайно, у мене не було автівки, хоча водити я вмію, маю права. На першу ро-боту в Нідерландах добиралася велосипедом. Жили ми тоді да-леко у сім‘ї нідерландців - доводилось вставати о 5-й годині ранку та крутити 20 кілометрів педалі. Восени тут часто дощі та шквальні вітри, в дорозі мене часто заставала негода. Це було дуже страшно. По маршруту бу-ла ділянка лісу, де зовсім темно. І мій велосипедний ліхтарик вів мене через темряву, а часто й туман. Я бачила крізь широкі вікна, як близько сьомої нідерландці пили ранкову каву, а я в цей час наближалась до місця роботи. То була не заздрість, а скоріше - співчуття до себе.
Тимчасове перезавантаження
Важко було усвідомлювати, що успішна столична журналістка має обслуговувати іноземців та бути «рабинею Ізаурою» на фермі. Тому, коли Лесі запропонували пройти конкурс на посаду директорки ТРК «Тростянець», вона повернулася в Україну. Щоправда, ненадовго.
- Я хотіла бути корисною рідному Тростянцю, - каже Леся Шелест. - Діти залишилися в Нідерландах з бабусею, а я вдома разом з командою знімала програми про військових, життя в деокупованому прифронтовому місті, яке знаходиться в 30 км від кордону з країною-агресоркою. Мені вдалося залучити значну суму на оновлення обладнання на студії, гранти на створення програм, оздоровити мікроклімат у ко-лективі. Це був хороший час, але я дуже сумувала за своїми дітьми і розуміла, що більше потрібна їм як мама, ніж Україні як медійниця. Тому через рік поїхала знову за кордон і намагаюся влаштуватися та реалізуватися на чужій землі.
Року роботи цілком вистачило для того, аби вона чітко розставила пріоритети і продовжила активно розвиватися в Нідерландах.
Попри виснажливу фізичну працю, 49-річна жінка знаходить у собі сили та бажання вчити нідерландську мову, займатися волонтерством і крокувати до поставленої мети. Ма-ючи багаторічний досвід в українській журналістиці, тут вона мріє працювати за фахом.
Леся Шелест є волонтеркою Українського клубу в м. Зандам. Бере участь у мітингах, виставках, майстерках. Виступає в якості волонтерки на різних заходах і півроку на добровільних засадах викладала українську мову, літературу та культуру українським дітям у школі «Вишиванка». Леся вважає своєю важливою місією зберегти національну культурну спадщину в серцях і душах маленьких українців, які знайшли прихисток від війни за кордоном.
Рік здобутків
- Минув рік, як я повернулася з України до Нідерландів, та мені вже є чим пишатися, - з гордістю розповідає наша героїня, перераховуючи власні досягнення та здобутки своїх дітей. - Я даю сину престижну дороговартісну освіту, яка тут коштує для українців 10 тисяч, а для місцевих - 2,5 тисячі. Через високу вартість ця освіта недоступна для більшості моїх земляків, які перебувають у Нідерландах. Тому справедливо вважаю своєю заслугою те, що я можу собі дозволити навчати сина за великі гроші. Хоча для цього мені доводиться і працювати багато - по 12 годин на добу.
Та попри робоче навантаження, я вступила на магістратуру до Львівського національного університету імені Франка і здобуваю другу вищу освіту. До прикладу, магістерську роботу хочу присвятити аналізу військової прози українських сучасних авторів. Я сумлінно пишу реферати, вивчаю аналітичні літературознавчі праці, готуюсь до лекцій по мовознавству та теорії літератури. На один із предметів задали створити статтю до української Вікіпедії. Я написала про загиблого захисника із Тростя-неччини - Євгенія Покотила. Вийшла фахова, професійна ро-бота. Отримала найвищий бал.
Для Лесі Шелест як досвідченої журналістки вкрай важливо ще й писати, тому вона вишукує для цього різні можливості.
- Коли опиняєшся на новому місці, ти втрачаєш свій соціальний капітал, а для людини, яка в старому житті була успішною, просто життєво необхідно бути значущою, - ділиться переживаннями Леся. - Тому я чіпляюся за будь-яку можливість проявити себе як журналістка. Це моя базова потреба! Це піднімає мене з рівня збирачки груш до свого журналістського статусу. Я вже зустрілася з редактором друкованого журналу «Незалежність» і домовилася з ним про співпрацю - хочу писати про Україну та українців. Планую написати кілька великих матеріалів. Поки що на громадських засадах, але це портфоліо. Статті будуть перекладені анг-лійською та нідерландською. Також я взяла участь у написанні книги про українських біженок у різних країнах, сподіваюсь, вона побачить світ наступного року. Ідей багато. Головне - залишатись частинкою України, приносити користь, служити людям.
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
