Топ-колаборанти Другої світової
Хто за часів німецької навали в Сумах співпрацював із окупантами
НІМЕЦЬКІ війська увійшли в Суми 10 жовтня 1941 року. З метою налагодження життєдіяльності міста окупанти вже наступними двома днями утворили місцевий виконавчий орган - міську управу, - яка розмі-щувалася за адресою: вул. Церковна, 7 (зараз Воскресенська, 7). У наші дні фасад прикрашає ін-формаційна табличка, яка спо-віщає, що в цій будівлі під час вій-ни розміщувалася міська управа.
Співробітники новоствореної міської управи добровільно стали співпрацювати з окупантами. За правовими нормами, така співпраця визнається за кримінальний злочин, оскільки має за мету допомогу ворогу та здійснюється проти інтересів власної (окупованої) держави.
Сумську міську управу очолював бургомістр, який мав одного заступника. Вони підпорядковувалися безпосередньо німецькому військовому коменданту: регулярно звітували про свою роботу та виконували різноманітні доручення щодо забезпечення потреб окупантів. У структурі управи існували відділи пропаганди та освіти, охорони здоров’я, житловий, фінансовий, міського інженера, юридичний та інші. Також був штат технічних працівників: секретарі, діловоди, перекладачі, прибиральниці тощо. За 23 місяці окупації (Суми були звільнені 2 вересня 1943 року) очільники міста змінювались кілька разів, тож можна виділити такі персоналії (бургомістр та заступник) та періоди їх керівництва: Корнієнко - Зайцев (жовтень 1941 - січень 1942); Дяденко - Сергієнко(січень 1942 - лютий 1943); Осташевський - Лущик (квітень 1943 - серпень 1943).
7-ма особа - Георгій Попов, він був бургомістром менше місяця у березні 1943 р. (після Дяденка та перед Осташевським).
До сьогодні про цих людей було оприлюднено вкрай мало інформації. Хоча після деокупації Сум та закінчення Другої світової війни їх активно розшукували радянські слідчі органи, їм інкримінували зраду Батьківщині через співпрацю з ворогом (колаборацію). П’ятеро з наведеного списку - Зайцев, Сергієнко, Осташевський, Лущик, Попов - були знайдені та заарештовані, їх діяль-ність як німецьких посібників до-сліджена і вони отримали різні терміни ув’язнення (Зайцев помер під час слідства). Кримінальні справи на цих колаборантів зберігаються в архіві ГУ СБУ у Сумській області.
Корнієнко - Зайцев
Найтаємничіша особа зі списку топ-колаборантів - перший бургомістр міста Іван Петрович Корнієнко. Він був призначений німецькою військовою комендатурою на свою посаду одразу після вступу військ до Сум. Відомо, що він був віком за 40 років, мав юридичну освіту.
Виникає запитання: яким чином так швидко німці змогли знайти потрібну людину з необхідними якостями? Варіанти два: людина сама себе запропонувала і не викликала підозри або це був законспірований німецький агент, який очікував на слушну нагоду. Більш ймовірною виглядає перша версія. І тоді постає наступне питання: ким була ця особа і чому вона так швидко пішла на контакт з окупантами?
Віра Зайцева, дружина заступника бургомістра Олександра Зайцева, розповіла таке: «Очільником міста був Корнієнко Іван Петрович, у минулому наш гарний приятель. За радянської влади, тобто до приходу німців, Корнієнко працював у НКВС у самому ж місті Суми».
Корнієнко рекомендував на посаду заступника свого приятеля Зайцева. Разом вони пропрацювали в управі близько трьох місяців. За іншою версією, Корнієнко тривалий час працював у НКВС в Одесі, перед війною повернувся до Сум, був юрисконсультом у міськвиконкомі. У будь-якому випадку, в те, що він був співробітником НКВС, пізніше повірили німці та ретельно досліджували це питання.
Що могли встигнути за три місяці перші керманичі міста? Їм доводилося не тільки догоджати окупантам, але й налагоджувати життєдіяльність міста, в якому була серйозна проблема з продуктами харчування.
Зайцев: «Протягом приблизно півроку населенню Сум взагалі хліба, м’яса та масла не видавали. Німецька влада всі залишки продовольства, що були на складах, оголосила своєю власністю. По лінії управи для населення було зорганізовано кілька їдалень у місті, в яких готувалася юшка з буряку та картоплі. Більше ми нічого не могли вдіяти».
У перші місяці окупації сталися такі події, як реєстрація населення і окремо євреїв, складання списків комуністів, радянських активістів та неблагонадійних до німців осіб, розгром міського партизанського загону, загибель його членів (публічне повішення шістьох осіб на площі Адольфа Гітлера (Покровська) та розстріл дівчат-комсомолок у війсь-ковому концтаборі).
Однак німці були не задоволені діяльністю Корнієнка та Зайцева на керівних посадах.
Зайцев: «11 січня 1942 року я німецькою владою був заарештований і протягом одного місяця утримувався під вартою. Я та міський голова Корнієнко були арештовані одночасно, мені та Корнієнку було висунуто звинувачення, нібито ми чинили пасивний спротив розпорядженням німецької влади».
Відомо, що звільнення з посад цих людей сталося і через чисельні доноси. Активним донощиком був начальник міської поліції Яків Дяденко. Усунувши Корнієнка, донощик сам отримав посаду бургомістра.
Корнієнко після звільнення з управи займав незначні юридичні посади. А потім німці довідалися про його минуле (НКВС), і він змушений був переховуватися. Останній бургомістр Сум Осташевський розповідав, що німці допитували його про минуле Корнієнка (чи був він співробітником НКВС): «Корнієнко в цей період часу був заарештований, і подальша його доля мені невідома». Більше інформації про першого бургомістра немає.
Заступник Корнієнка Зайцев (1890 р.н.), звільнений з посади в управі, став головним редактором газети «Сумський вісник», пізніше - адвокатом. У 1943 році разом із німцями, які відступали, втік із Сум на захід. Діставшись до Берліну, він влаштувався на посаду коректора у відділ перекладачів до підрозділу «Вінета» міністерства пропаганди нацистського Рейху. Очолював відділ його старший брат Павло Зайцев, якій після 1917 року емігрував до Польщі, а на початку Другої світової перебрався до Берліну. Навесні 1945 року Павло попрямував до Швейцарії, а Олександр разом із дружиною Вірою намагалися облаштувати своє життя в повоєнному Берліні. У СРСР вони повертатися не збиралися. В поле зору військової розвідки Червоної армії Зайцев потрапив як вербувальник радянських дезертирів до лав збройних сил Великобританії. На початку 1947 року в результаті карколомної історії подружжя Зайцевих було викрадено з американської зони Берліну радянськими солдатами і доставлено у військову комендатуру радянської зони міста.
Під час слідства з’ясувалося, що «хвіст» суттєвої провини перед СРСР тягнеться у Зайцева аж до рідного міста та 1941 року. Слідство тривало півтора місяця. 17 лютого 1947 р., після чергового допиту, у Зайцева стався серцевий напад, і він помер від паралічу серця. Його справа через смерть обвинуваченого була закрита. Дружина Віра отримала термін ув’язнення за «зраду Батьківщині» (хоча єдиною її провиною було те, що вона поїхала за чоловіком в еміграцію). Вісім років Зайцева відбувала покарання у засланні, після звільнення проживала в Сумах. Вона була реабілітована у 1996 році, її чоловік в той же час був визнаний таким, що засуджений правомірно.
Дяденко - Сергієнко
Найдовше (рік) обіймав посаду бургомістра Сум Яків Андрійович Дяденко. Народився він у 1895 році у с. Юнаківка. Під час громадянської війни був прапорщиком у білій армії, потрапив у полон до червоних. До Другої світової війни працював агрономом. Був «ображений» на радянську владу за те, що батьків розкуркулили. Починав службу на німців з посади начальника міської поліції Сум (відрекомендувався, що в царській армії був підпоручиком).
З показів начальника допоміжної поліції СД Марка Бика: «Дяденко Яків Андрійович, старший за 50 років, народився та жив у Сумах, об’єктами його доносів були керівні працівники німецьких установ, зокрема колишній бургомістр міста Корнієнко. Крім того, Дяденко, ймовірно, був резидентом (агентом ГФП), оскільки він надавав матеріали, які отримував із інших джерел. Перед виїздом (керівник таємної військової поліції ГФП) Шіммель видав Дяденко документ про допомогу ГФП».
Після усунення попередника Дяденко став бургомістром. До часів його керування відноситься масова страта єврейського населення міста в лютому 1942 року. За рік, у лютому 1943 року, під час наступу Червоної армії на Суми, Дяденко разом із німцями евакуювався до Києва, свідки згодом бачили його на Західній Україні серед втікачів, до Сум він ніколи не повернувся. Більше про Дяденка нічого не відомо.
Є нечітке фото, на якому свідок упізнав Дяденка. Зроблена світлина під час публічної страти комуністки Соф’ї Тихончук у грудні 1941 року. Кремезний дядько у кожусі - це Дяденко. Там він ще начальник поліції.
Своїм заступником Дяденко призначив Григорія Сергієнка. Народився той в Охтирці в 1898 році, за освітою був учителем. Перед війною працював інспектором-методистом медичних шкіл Сумської області.
Сергієнко: «Наприкінці січня 1942 року я звернувся до бургомістра Сум Дяденка із проханням надати мені роботу. Дяденко, з’ясувавши про мою освіту та спеціальності, запропонував мені посаду голови Комітету допомоги нужденному населенню. Я погодився та з 19 січня почав працювати. За 10 днів Дяденко запропонував мені стати заступником бургомістра з питань комунального забезпечення, освіти та охорони здоров’я з окладом 1200 рублів на місяць. Я дав згоду и став працювати заступником бургомістра».
Сергієнко заходився українізувати діловодство міської управи, встановив особисту цензуру на зміст газети «Сумський вісник» (він погоджував до друку всі випуски), сам писав туди чисельні статті.
9 жовтня 1942 року на квартирі заступника бургомістра відбувся обшук, і він був затриманий німцями. Тоді у Сумах та Краснопіллі заарештували кількадесят осіб як імовірних українських націоналістів.
Сергієнко: «У СД мене допитували за двома питаннями. Звинувачували в приналежності та зв’язках із українськими націоналістами, зокрема, хотіли довести мій зв’язок із керівником українських націоналістів у Сумах Сапуном, а другий пункт звинувачення - це приналежність до ВКП(б)». Сергієнко переконливо спростував обидва звинувачення й уже наступного дня був звільнений з-під варти.
Ця подія так вплинула на нього, що він одразу засів писати листа-подяку начальнику СД: «10 та 11 жовтня 1942 року після звільнення мене з-під варти Ганьоном вдома я написав на його ім’я листа, за допомогою словника переклав його німецькою мовою та відніс черговому СД у запечатаному конверті для особистої передачі Ганьону. У листі я висловив подяку начальнику СД за його коректне поводження зі мною на слідстві, а також за турботу про мою сім’ю, що я поважаю німецьку владу і підкоряюся встановленим нею будь-яким порядкам на Україні, що я нібито є українським націо-налістом, а також що я готовий виконати їхнє будь-яке завдання. Якщо потрібні мої додаткові показання, я готовий їх дати завжди. На закінчення свого листа я просив Ганьона не позбавляти мене отримання платні в управі і вказав, що я зараз хворію. Я справді був хворий на лускатий лишай (на руках і обличчі). Платню я отримував 2,5 місяця після того, як я вже не працював».
Як тільки Ганьон виїхав із Сум, зарплатню Сергієнку скасували. Потім він працював на дрібній посаді в управі. Коли Червона армія звільнила Сумщину від окупантів, Сергієнко був мобілізований, воював, мав бойові нагороди. «Погорів» на власному марнославстві: в армійській анкеті вказав, що під час окупації Сум працював заступником бургомістра. Армійська контррозвідка (СМЕРШ) залишати таку цінну інформацію без уваги не стала, і Сергієнка заарештували. За статтею про державну зраду колаборант у 1945 р. отримав термін 20 років ув’язнення, пізніше зменшений до 10 років. У 1957 р. був звільнений, до Сум не повернувся, подальша доля невідома. У 1997 році був реабілітований.
Осташевський - Лущик
Михайло Осташевський народився в 1906 році в Сумах. Був сином відомого сумського лікаря Андрія Осташевського. За освітою - інженер-будівельник. Добровільно залишився на окупованій території, оскільки вважав, що СРСР війну програє.
Пішов служити німцям. Спочатку очолював міську будівельну контору, у квітні 1943 року був призначений на посаду бургомістра замість Попова, який не впорався з цією роботою.
Щоденно о 10-й ранку Осташевський та його заступник Лущик з’являлися до німецького коменданта Шмідта на доповідь та отримували вказівки. Комендатура була розташована в приміщенні колишньої садиби Харитоненків. Після наради колаборанти мали звичку дорогою на роботу спільно випивати і до управи завжди приходили напідпитку. Що-дня німецький комендант вимагав відсилки сум’ян на риття окопів за містом.
Осташевський: «Основним завданням від німецького коменданта була мобілізація радянських громадян для будівництва оборонних споруд для німецької армії. Щодня комендант вимагав направити в його розпорядження 30, 55, а іноді і 100 радянських громадян для подальшого їхнього напряму на роботу і за місто».
Осташевський був також відповідальним за відправку наших громадян до Німеччини на примусову працю. Він опублікував у «Сумському віснику» статтю, в якій закликав молодь добровільно їхати на роботу за кордон. За часів Осташевського було вивезено до 300 сум’ян.
У серпні 1943-го, коли Червона армія наближалася до Сум, німці під час відступу наполегливо рекомендували своїм місцевим спільникам евакуюватися на захід. Очолював евакуацію колаборантів бургомістр.
Осташевський: «18 серпня 1943 року німецький комендант Отто Шмідт оголосив, що ми, відповідальні працівники німецько-фашистських установ, можемо евакуюватися на захід. Населення, хто бажає евакуюватися, має з’явитися на станцію Торопилівка, звідки вирушатимуть ешелони, оскільки спеціальних коштів для населення немає. Я отримав у міському банку для евакуації німецьких ставлеників 650000 карбованців окупаційними знаками, у тому числі залишив собі 25000 карбованців».
Директор міської бібліотеки Трешау стверджував, що бургомістр привласнив усі кошти, які німці видали на евакуацію (у сумі 800000 карбованців).
Осташевський дістався до Кам’янець-Поділь-ської (Хмельницької) області, а після звільнення території Червоною армією був мобілізований рядовим до її лав. У 1946 році Військовий трибунал НКВС засудив Осташевського за «зраду Батьківщині» до 15 років ув’язнення у виправному таборі. Відомостей про нього та його родину після засудження у справі немає. В 1995 році Сумський обласний суд перекваліфікував статтю Осташевського зі зради на пособництво окупантам, визначивши термін покарання у сім років.
Петро Лущик (1898 р.н.) був заарештований у 1947 році в Одеській області, засуджений на 15 років каторжних робіт. Георгій Попов був затриманий у 1943 році у потязі на станції Конотоп, коли повертався з евакуації до Сум. Рішенням Військового трибуналу НКВС Сумської області засуджений до 20 років ув’язнення, пізніше строк було зменшено до 10 років.
У 1990-ті роки в незалежній Україні відбувався масовий перегляд справ за політичними мотивами, багато фігурантів реабілітували відповідно до ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій». Топ-колаборанти Сум, про яких ідеться у статті, не були реабілітовані (окрім Сергієнка). Колаборація з ворогом була і залишається тяжким кримінальним злочином.
P.S. Стаття написана за матеріалами архівних кримінальних справ на Зайцева О., Зайцеву В., Сергієнка Г., Осташевського М., Лущика П., Попова Г., Педерія М., які зберігаються в ГУ СБУ в Сумській області. Автор висловлює подяку архіву СБУ в Сумській області за всебічне сприяння в роботі з документами.
Олена Приймач
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
