"Друга мама" для військових
Наталія Биканова з Іванівки і її сім`я вже другий рік допомагають українській армії наближати Перемогу
У МЕШКАНКИ села Іванівка Кириківської громади Наталії Биканової - троє своїх дітей та троє онуків, але вона вже другий рік допомагає чужим синам, які знаходяться далеко від рідного дому.
Ми поспілкувалися з жінкою та розпитали, як їй вдається бути багатодітною мамою-волонтеркою.
Все почалося з підвалу
Пані Наталії - 47 років, 19 з яких вона живе в Іванівці. Велика родина заробляла реалізацією речей з секонд-хенду: возили продавати їх по селах. Але з настанням війни сімейний бізнес припинився, бо під кулями багато не наїздишся, та й людям не до оновлення гардеробу. Але речі не залишилися на домашньому складі. Наталія віддавала їх потребуючим - безкоштовно. А потім жінка знайшла, куди застосувати свою енергію, щоб стати корисною в складний для України час.
- Перший місяць ми сиділи у підвалах, а потім разом із донькою почали відвозити велосипедами їжу військовим, які оселилися в нашому населеному пункті, - каже Наталія.
 |
|
|
 |
|
|
Солдат має бути ситим
Зі слів жінки, їй було дуже шкода молоденьких хлопчиків, років по 18-20, та й старших чоловіків, відірваних від звичайного сімейного побуту. Тому вона намагалася їх усіх нагодувати чимось домашнім та смачним. Взяла під своє крило п’ять військових та опікувалася ними, як рідна мама. Піднімалася о четвертій ранку та готувала їм обіди: варила, випікала, смажила. Все - зі своїх продуктів, що були в хаті. «Я запаслива господарка, тому в мене всього було вдосталь, особливо борошна, - ділиться секретами армійської кухні пані Наталія. - Чого не вистачало - купувала. Перед виїздом на позиції мої підопічні привозили порожній посуд, а натомість забирали банки з борщем та пловом. Все це я ретельно замотувала в рушники, аби не охолонуло та скло не розбилося, бо їздити їм доводилося багато. А компоти навпаки - морозила. Щоб бійці прохолодного попили, вгамували спрагу».
Обіцяли повернутися живими
Військові називали Наталію другою мамою і дуже дякували їй за допомогу та підтримку. Коли змінювали місце дислокації і переїжджали на інші позиції, принесли своїй покровительці подарунок, у тому числі й торт. Волонтерка проводжала їх зі сльозами на очах і просила повернутися живими. І вони їй пообіцяли. Хоча живі з них уже не всі. І для співрозмовниці це - особиста трагедія, адже вона вважає хлопців рідними. Брала участь у їхньому житті. Одного навіть одружила за програмою «Шлюб за добу»: до солдата приїхала кохана дівчина, і молодята побралися в пошкодженому бомбардуванням Охтирському рагсі.
Час віддавати борги
Наша землячка розуміла, що для того, аби мати можливість допомагати армії, необхідно десь заробляти гроші. Тому оформила ФОП і зайнялася офіційною торгівлею товарами, що були у використанні, через Інтернет. Бази секонд-хенду, баули з одягом, сортування, реалізація, перевірка рахунків - з цих моментів також складаються Наталчині заробітки.
На запитання, невже секондхенд дає достатній прибуток для утримання великої родини, та ще й допомоги військовим, жінка запевняє, що так! Але буває, що на сім’ю й не вистачає. До того ж, вона фінансово підтримує не лише українську армію, а й цивільну інфраструктуру та людей. Наприклад, перерахувала 10 тисяч гривень на місцеву школу.
Зі слів Наталії, в Іванівському закладі навчалися всі три її доньки. Дві вже закінчили школу, а третя перейшла до випускного класу. Статків завжди не вистачало, адже Наталія сиділа без роботи. З мізерного сімейного бюджету, який наповнювався лише заробітком чоловіка, важко було виділити кошти на шкільні витрати. Тобто славнозвісні батьківські внески сплачувати було нічим. Тому тепер віддала навчальному закладу так званий борг, накопичений за роки безгрошів’я та складних часів.
Наталія бачила, в якому стані сільська школа (немає змоги завершити розпочатий ремонт першого поверху), тому й запропонувала свою допомогу, таким чином віддячивши за все, що дав заклад її донечкам. А тепер ще й онуки підуть сюди навчатися!
Тепер - і своїм
- З початку повномасштабної війни ми допомагаємо усім, окрім своїх, бо не було змоги, - каже жінка. Тому вже кілька разів їздила разом з активістом, волонтером, підприємцем Сергієм Кузьменком до села Загризлове Ізюмського району, де мешкає рідна сестра Наталії Світлана зі своєю родиною.
Понад пів року Світлана разом із чоловіком та двома дітьми (21-річною донькою та 16-річним сином) провели в окупованому селі. За цей час вони лише тричі вийшли на зв’язок. Завжди це були два слова: «Ми живі». І все. Більше - жодної інформації.
Наталія намагалася додзвонитися до родичів, але марно. І лише наприкінці жовтня минулого року, коли жінка вкотре набрала номер сестри, почула таки рідний голос! Та спілкування виявилося напруженим - як з чужою людиною. Вирішила до них з’їздити. Перший візит тривав годину-півтори: віддала гостинці й повернулася додому, адже нещодавно деокуповане село продовжували обстрілювати.
Із недовгої розмови з ріднею героїня статті дізналася, як важко їм було жити сім місяців під ворогом.
Рила могилу
Пересування в окупованому селі було виключно в межах чітко окресленого квадрату розміром 5 на 5 на подвір’ї. Окупанти-буряти відчували себе навіть не господарями, а володарями світу: поводилися агресивно, зухвало та жорстоко. Наприклад, змусили Світлану йти до підвалу за тушонкою, а коли щось не сподобалося, розстріляли там навколо неї всю консервацію на полицях.
А одного разу російські військові забрали з двору мопед, щоб порозважатися, хоча той був вкрай необхідним в господарстві. Світлана побігла за солдатами, кричала, щоб віддали транспортний засіб. І вони її покарали: загнали на кладовище та змусили рити собі могилу голими руками. Коли вирила вже до колін, у жінки задзвонив телефон. Хто та з якого приводу телефонував - Наталії невідомо, бо сестра в подробиці не вдавалася. Але те, що саме той дзвінок врятував їй життя, - це точно! Нелюди Світлану відпустили.
Пий воду
Під час окупації села Загризлове в населеному пункті не було електропостачання. Звісно ж, колонки для води - свердловини не працювали. Сім’я родичів Наталії від цієї проблеми не потерпала, бо на їхньому подвір’ї є свій колодязь. А з іншого боку, через це і йшли буряти до них. Вимагали давати їм воду, та спочатку змушували Світлану випити першою. Потім - вимити чашку і набрати вже їм. Боялися, щоб не отруїла їх ця українка! Будь-який супротив міг вартувати життя...
Вибиті зуби
Самоуправству окупантів не було меж: солдати розстрілювали живність та смажили її на багаттях. Якщо хтось не погоджувався віддавати птицю та худобу - жорстоко лупцювали непокірних. Якось зник чоловік Світлани. За два дні знайшли його непритомного та ледь живого, з вибитими зубами, на вулиці під лавкою. Скільки б він там ще пролежав - невідомо. Адже росіяни сказали жінці, щоб вона його не шукала, бо той вже помер.
Взагалі ж родичі неохоче розповідають про той жахливий період...
Студентка в терені
Особливо турбувало Наталію питання, чи не чіпали вороги її племінницю Анастасію, якій 21 рік. Адже вороги часто знущаються над українськими дівчатами. За словами родичів, з Настею все гаразд. От тільки роботу для захисту диплому харківського вищого навчального закладу дівчина писала в колючих тернових кущах - лише там можна було заховатися і певною мірою спокійно писати. Попрацює - і поспішає додому.
А ще бувало, що доньку Настю та сина Максима сестра Наталії Світлана ховала від ворожих солдатів у засіках. Раніше там зберігала борошно, а під час окупації - дітей. Зробили з чоловіком для них лежанку, і це було доволі надійним місцем схову - вороги не шукали нікого в коморі.
Взагалі окупація дуже змінює людей, вони майже нічого не розповідають про ті часи.
- Було таке враження, нібито ми зовсім чужі, а не рідні, - каже Наталія. - Я до них обійматися, а вони стоять нерухомо, без жодної емоції...
Не проходить повз жодної "банки"
Коли стаття готувалася до друку, стало відомо про те, що пані Наталія надала фінансову допомогу дитячому садку «Барвінок» Кириківської селищної ради на придбання матеріалів для ремонту. Адміністрація дитсадочка, працівники та вихованці висловили слова подяки Наталії Бикановій. Черговий добрий вчинок ще раз підкреслює, що наша героїня небайдужа до проблем воєнного сьогодення як на фронті, так і в тилу.
Ну і як же без коментаря патріота та активіста Сергія Кузьменка, який разом з Наталією займається волонтерством? Як вони познайомилися? З його слів, одного разу йому зателефонував чоловік Наталії і сказав, що вона бажає допомогти 93 бригаді, якою опікувався Сергій Кузьменко з часу звільнення нашого краю від ворогів.
- З того часу в нашій команді прибуло справжніх патріотів! - каже Сергій. І розповідає, що тричі з Наталією з’їздили в деокуповані села: перший раз з нею вдвох, другий - залучили ще одну волонтерку, а третій - взяли з собою Наталчину доньку.
Допомога родини Биканових українській армії не залишилася без уваги тих, кому вона адресована. Нещодавно, наприклад, бійці через Сергія Кузьменка передали для Наталії сувенір - власноручно зроблену дощечку зі словами вдячності за її внесок у наближення перемоги.
- Вона в Охтирці не проходить повз жодної банки для пожертвувань для ЗСУ, - говорить про Наталію Сергій Кузьменко.
Ранок починається з кави
Так каже про свій буденний день Наталія.
- Вип’ємо кави, а потім починаємо працювати, - розповідає Наталія. Інакше не буде нічого: щоб допомагати іншим, необхідно важко трудитися самим. Починати треба з себе. І родина Биканових - яскравий приклад патріотизму та працьовитості на благо України. У них роботи вистачає усім, навіть малюкам.
«Мій 5-річний вантажник», - так називає свого онука благодійниця. Чи важко жити в такому режимі? Важко. Але вони не шукають легких шляхів. Кому зараз легко?
Оксана Ковальова
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
