Українська легенда і Берегиня пісні
В неї було дуже тяжке дитинство, але вже тоді Ніні Матвієнко пророкували велику долю
МИНУЛОГО року пішла у засвіти легендарна українська співачка Ніна Матвієнко. Красиве довге волосся, впізнавана усмішка, унікальний голос і «вишиванковий» образ. Не віриться, що Ніни Митрофанівни не стало. Якою ж вона була? Згадаємо найцікавіші факти...
В дитинстві нічого людського не бачила
Ніна Матвієнко народилася в 1947 році в Неділищі Житомирської області. В багатодітній родині вона була п’ятою дитиною серед 11. Ніна Митрофанівна нечасто розповідала про своє дитинство, бо воно було важким - з чотирьох років вона пасла худобу, доглядала молодших братів та сестер та навіть була наймичкою в сусідньому селі ціле літо.
 |
|
|
 |
|
|
«Я в такій сім’ї народилася, що в дитинстві нічого людського не бачила. Тільки й свята, коли тато не був п’яним і вони з мамою співали, - розповідала співачка. - Дітьми ми не любили дитячий плач, бо ніколи не могли через нього виспатися, у нас було лише дві кімнатки, двері в які щільно не зачинялися. Хтось із нас мав постійно сидіти з немовлям, доки мама працювала по господарству. Ми були маленькі дорослі, нам з дитинства довелося важко працювати. Але ми готові були зробити все вдвічі швидше за можливість пограти в лапту з іншими дітьми на міському цвинтарі біля церкви».
Ніна розповідала, що в дитинстві не любила своїх батьків. А все через те, що їй доводилося спостерігати, як вони ріжуть худобу: «Не любила ні батька, ні матір, я їх ненавиділа страшно в дитинстві, вважала, що вони страшні люди, бо ріжуть телят і їдять їх, а я опиралася. Потім все одно їла - в супі або десь ще, тому що їсти ж хочеться».
Єдине, що допомагало, - Ніна не уявляла свого життя без музики. Вона постійно співала та мріяла, що все зміниться.
- В якому віці вперше заспівали?
- Тільки-но на ноги звелася! Пам’ятаю, коли в дитинстві по радіо передавали академічні концерти, і я, дитина, копіювала той спів, тягнула що є сили: «Аааа». Мій тато дуже не любив академічний спів і завжди примовляв: «Ой не люблю, коли пищать». Та я вже, мабуть, знала з самого малечку, чим я хочу займатися в житті - співати.
Взагалі і тато, і мама - обоє співочі. Коли до нас на день народження чи хрестини до батьків приходила рідня, то я залазила або під стіл, або десь в хаті ховалася, щоб послухати, як вони співають пісні. Це ж не всі діти люблять. А я любила слухати, як співають. У мами був дуже високий голос. І тато завжди підсобляв їй, коли вони разом співали. Мій тато копав ямки, коли когось хоронили. І цілком могло статися, що вранці він когось хоронив, а ввечері вони з мамою співали на хрестинах. Знаєте, завжди знайдеться «добродій», хто скаже: «Ой, це такі люди! Вранці тужать, ввечері гуляють...»
- Це правда, що вам ще в дитинстві пророкували велику долю?
- Коли я народилася, була такою безпорадною, що мама навіть не вірила в те, що я виживу. Я народилася з вагою 2 100. Мама бідкалася: «Щось вона зовсім не плаче, спить і спить». Якось повз наше обійстя проходила блаженна жінка і зайшла до хати. Мама підвела її до моєї колиски. Жінка подивилася на мене і мовила: «Ця дитина прославить вашу родину на всю Україну». Таке було...
Почалося нормальне життя...
Оскільки родина жила бідно, мама в 11 років віддала Ніну в школуінтернат села Потаївка Радомишльського району. І там Ніні Митрофанівні теж було несолодко, бо один із вихователів був дуже суворий, карав її за найменшу провину, міг годинами тримати в кутку на колінах або давав найважчу роботу.
«Тільки коли мама здала нас в інтернат у 5-му класі, почалося нормальне життя, хоч і далеко не безтурботне - доводилося дуже рано вставати та багато працювати по господарству. Якби сьогодні мене хтось запитав, чи хочу я почати все спочатку, я твердо відповіла б: «Ні!» - згадувала співачка.
До 18 років Ніна Матвієнко не знала, що таке святкувати день народження. В інтернаті в цей день просто називали ім’я іменинника та давали йому кілька цукерок. До речі, співачку завжди вітали з днем народження 10 жовтня, як записано в паспорті, але насправді дата народження артистки - 13 жовтня.
«Святкую я завжди 13 жовтня, перед Покровою, оскільки мама сказала, що я з найстаршим братом в один день народилася. А всім, хто народився 10-го, видавали крупу - а я 13-го народилася, і мама мене записала 10-го, щоб отримати манну крупу», - розповідала артистка.
|
|
|
 |
Ніні 15 років |
|
|
|
Ніна Матвієнко була в юності спортсменкою. В інтернаті займалася легкою атлетикою та акробатикою, баскетболом та волейболом і навіть досягла певних висот у метанні гранати.
Першим місцем роботи Ніни Матвієнко став завод «Хіммаш», куди вона пішла після закінчення інтернату. Спочатку дівчина пробувала подавалася в жіночий вокальний гурт при Житомирській філармонії, але не пройшла проби. Бо її автентична манера виконання не підходила для колективного естрадного співу. Замість неї взяли іншу співачку, яка також стала згодом відомою, - Раїсу Кириченко.
Тому Ніна пішла працювати на завод - стала табельницею, потім ученицею кранівника, а далі - копіювальницею (через копірку перемальовувала складні схеми). На першу зарплату Ніна пошила собі пальто. Воно було теплим, хоча й не дуже привабливим. Пізніше в цьому пальті співачка поїхала до Києва вступати в студію при хорі імені Григорія Верьовки...
Матвієнко записалася до вокальної студії у 1966 році, за порадою вчительки, а вже у 1968-му - стала солісткою хору ім. Григорія Верьовки. І тільки після понад двадцяти років у хорі вона влаштувалася до ансамблю «Київська камерата». «Це вже було те, що я вимріяла. Сольні концерти... Це набагато цікавіше, те, що я підсвідомо шукала. У хорі Верьовки було важко. Там я співала не в своєму діапазоні, мені було занадто низько, я дуже кашляла і від того хворіла», - казала вона.
- Яка пісня найулюбленіша?
- Це залежить від мого душевного стану. Раніше часто виконувала пісню: «Ой кажуть люди: мій муж не п’є. Ой не п’є, не п’є, з корчми не йде...» Ще одна моя улюблена пісня: «Наступає чорна хмара, а за нею сива. Чи є в світі така друга, як я нещаслива...» Я немов переспівую мамину долю.
Найвідомішими ж у виконанні Ніни стали «Колискова», «Квіткадуша», «Сміються, плачуть солов’ї», «Сіла птаха», «Що то за предиво», «Ой летіли дикі гуси». До речі, веснянка «Розійшлися хмарки, гляне сонечко» належить авторству Ніни Матвієнко, хоча люди вважають її народною.
Яке воно - кохання
За життя Ніна Матвієнко розповідала, що дуже влюблива. Тож яким було її перше кохання?
- Спочатку я покохала односельця Степана. Проте так сталося, що його одружили з іншою... А потім був Іван - учитель мого старшого брата. Коли я прийшла до інтернату, Івана призвали до армії. Під час відпустки він навідався до нас. Такий гарний був. Красувався в солдатській формі. Я тоді підмітала двір. Побачила і... завмерла з мітлою, немов зачарована. Мені було років сімнадцять тоді, напевно. Я стояла й милувалася теплою зустріччю солдатавчителя зі своїми колишніми учнями: вони раділи, обнімалися, цілувалися. Потім Іван звернув увагу на мене, коли я співала на шкільній сцені. Але ми тоді навіть і словом не перекинулися. Через деякий час я отримала солдатського листа: «Здравствуй, птичка певчая...» Цього листа я зберігаю й досі. Я дуже хотіла дочекатися його з армії. Але... Для мене він виявився надто дорослим. Коли Іван служив, я ще була школяркою. А як повернувся з армії, я вже працювала на заводі. Поїхала до Києва...
- Як ви познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком - відомим художником Петром Гончаром?
- Завдяки його батькові - етнографу і скульптору Івану Гончару. Він зібрав велику колекцію етнографічних матеріалів і творів народного мистецтва. Створив перший в УРСР приватний музей - облаштував його у власному будинку, спорудженому на землі, виділеній Спілкою художників (неподалік від КиєвоПечерської лаври). Якби не сім’я Гончарів, моя доля, напевно, склалася б інакше...
|
|
|
 |
Ніна Матвієнко та Петро Гончар |
|
|
|
Петро Іванович запримітив Ніну ще в хорі Верьовки. Це було 8 січня 1968 року в столичній філармонії. Він прийшов на концерт разом зі своїм батьком. Хор тоді вперше співав щедрівки. Іван Гончар записав пісні на магнітофон, а його син прорік: «Ця співачка буде моєю дружиною». Через рік вони почали зустрічатися. Разом ходили в кіно... Але Ніна на Петра не задивлялася. Просто товаришувала.
- А одного разу я вирішила зустріти схід сонця. Хотіла побачити, як воно «випливає» з води. Пам’ятаю, як від філармонії спускалася до Дніпра. Чую, як хтось доганяє. Коли сонце зійшло, Петрусь осипав мене поцілунками.
Одружилися молодята в рідному селі Ніни, де був дуже гарний садок. Там і столи поставили, і весілля відгуляли. Багато гостей прийшло заради цікавості. Петра тоді як художника ще ніхто не знав. А Ніна Матвієнко вже була знаменитою: її пісні лунали по радіо і на телебаченні.
Розійшлись після золотого весілля
З чоловіком - художником Петром Гончаром Ніна Матвієнко побралася в 1971 році. А в 2021-му 74-річна Ніна Матвієнко та 72-річний Петро Гончар відзначили золоте весілля і... розійшлися. Про це розповіла сама співачка: «Я попросила покинути мене. Це виважене рішення. Він вважав, що у нього ще є своє життя, яке він вибрав. Тут не було ні скандалу, нічого. Тут було розуміння... Я сказала: «Йди, живи собі на дачі, займайся своїми справами, малюй»... Тож Петро поїхав жити на дачу, а Ніна переїхала до доньки Антоніни та зятя Арсена Мірзояна.
Діти мої - квіти...
Проте за своє життя вдвох вони викохали трьох дітей. У 1972 році Ніна народила сина Івана. Він став художником, як тато, а згодом вирішив піти у ченці. Дуже швидко Ніна народила другого сина - Андрія, який також став художником. А в 1981 році на світ з’явилася донька Антоніна, яка пішла по стопах матері та стала співачкою.
- Кого зі своїх дітей ви найбільше любите?
- Люблю всіх трьох. Не можу сказати, хто найрідніша душа. Бути мамою - велике щастя. Краще, коли між малюками невелика різниця у віці. Щоб між дітьми зав’язалася міцна дружба, вони повинні рости разом. Колись мені сказали, що слід зберегти сорочечку від первістка і передати другій дитині, потім наступному малюкові. В результаті всі братикисестрички будуть об’єднані великою любов’ю. Це правда. У мене синипогодки. Якщо бабуся одному давала булочку, він ділився з братом. А ось Тоня народилася через сім років, і її зв’язок з братами не такий сильний.
- Ви впізнаєте себе в Тоні та онучках?
- В голосі і працьовитості - так, а так - не дуже. Тонею я здивована, вона абсолютно не моя. Я завжди була впевнена в собі, в мене були відсутні комплекси - ну, хіба що легка сором’язливість, та й та мені заважала. Буває, диригент звертається до мене, я ж від хвилювання не відразу розуміла, про що він питає. Тоня ж не тільки сором’язлива, їй не вистачає і впевненості в собі. Правда, коли вона відчуває, що нею посправжньому захоплюються - розкривається, як квітка.
На відміну від мене, вона пунктуальна. Мені ж притаманне легке свинство - буду порпатися до останнього, а потім, запізнюючись, бігти стрімголов. Уляна, старша онука, до речі, в плані пунктуальності - в Тоню. Але, мабуть, є риса, характерна для нас трьох - це впертість. Тому і ніколи не поспішаю з порадами, знаю, що тільки даремно витрачу час. Тоня все одно зробить посвоєму. Але я така ж, по молодості доходило до смішного: сподобалося гарне плаття - куплю, ніхто не відрадить. Неважливо, що воно на розмір менше і що на нього пішла вся зарплата, і тепер доведеться сидіти місяць на бобах... Зате воно радує мені очі, висячи в моїй шафі. Одна концертна сукня так і провисіла, поки одного разу в ній не вийшла на сцену Тоня.
Онучка Ніна неначе відкрила в мене друге дихання. Так вийшло, що я на честь своєї мами назвала доньку Антоніною, а вона на мою честь - свою меншу доньку. У маленької Ніни такі ж самі родинні ознаки, як і в мене: на потилиці родима пляма.
Цікаві епізоди творчого життя
З артистами трапляється багато чудернацьких і веселих випадків. Не оминули вони й співачку Ніну.
- Ось була така історія. Одного разу хор Верьовки виступав у НовоградіВолинському. Зненацька під час танцю «Голубка» не стало електрики. Я вийшла на сцену й виконала пісню а капела. Тоді клуби мали таку хорошу акустику, що навіть без мікрофона було добре чути. Пісня завершувалася словами: «Знов молодість не буде, не буде!» І на цій останній ноті, на цьому крикові душі, раптом загорілося світло. Вражені глядачі дружно аплодували...
Ну а найсмішніший випадок стався під час поїздки до Мадрида. Я тоді була у складі Кубанського народного хору. Напередодні ми з чоловіком побували в Канаді й придбали дві однакові валізи. А коли я готувалася до Іспанії, свою валізу помилково залишила вдома. Я навіть не підозрювала, що їду із Петровим «добром», наповненим новими... вилами, лопатами та іншими знаряддями праці. Коли прибула до аеропорту, зателефонувала додому. Діти відразу повідомили: «Мамо, ви взяли татову валізу. Він уже мчить до вас». Я вирішила перевірити. Коли відкрила валізу, художній керівник Віктор Захарченко дуже здивувався: «Ніно Митрофанівно, невже ви хочете пронести ці речі через митницю?» В цей момент примчав Петро з моєю валізою. Я стояла як нежива, а хор сміявся на весь аеропорт.
В неї було дуже тяжке дитинство, але вже тоді Ніні Матвієнко пророкували велику долю
Ніна Матвієнко має безліч нагород. Герой України, Жінка України, є серед них і орден княгині Ольги ІІІ ступеня... Про це є така історія.
|
|
|
 |
Тоня та Ніна Матвієнко |
|
|
|
Мама Ніни, Антоніна Матвієнко, вмираючи, сказала їй: «Ніночко, через двадцять років до тебе прийде жінка і скаже, хто ти і що тобі треба робити...» Рівно через 20 років співачці зателефонувала сестра по материнській лінії і повідомила: «З’явилася спадкоємиця княгині Ольги». Спадкоємицею була Ніна.
В одному з інтерв’ю вона розповіла: «Мама приховувала це від нас усе життя. Боялася, що сім’ю можуть просто знищити. Я походжу зі старовинного роду, який сягає корінням до княгині Ольги. Мій предок - її троюрідний брат - Микита Нестіч. Тож уся сила моя звідти, з минулого... Нашу сім’ю у селі називали «шляхтою». Рідня довго не могла пробачити мамі, що вона вийшла заміж за простого хлопця. Хоча мій батько був із роду священиків. Ось така історія».
Війна змусила каятись за матюки
Повномасштабне вторгнення співачка зустріла зі своєю подругою, у якої в Обухівському районі був будинок на своєрідному підвищенні - як на горбі. «І літаки попід вікнами, російські літаки і наші... Ми бігали, звичайно, у льох, там сиділи, ховалися, і вночі, і ввечері», - згадувала артистка.
Моральну підтримку на початку повномасштабної війни жінка знайшла у відомих словах: «дух, що тіло рве до бою», адже, на її думку, вони описують сутність українців.
«В українців є така харизматичність - коли найважче, вони мужніють, збираються докупи і не панікують. Це - наше щастя, це - наш вихід із ситуації», - говорила Ніна Матвієнко.
На певний час у 2022 році вона поїхала за кордон, але мала внутрішній протест. У інтерв’ю так і говорила - не треба було їхати.
Під час війни співачка навіть ходила до священика. Це було зумовлено вживанням нецензурної лексики через стрес. «На москалів, звичайно, на орків кажу «падлюки, падли». Матюкнулася пару разів, але пішла покаялася. Батюшка дуже сміявся, він не вірив, що я можу таке казати. Довели ж!» - розповідала співачка.
Водночас Ніна Матвієнко підтримувала українських захисників і говорила, що дуже хотіла би побачити перемогу: «Я так хочу, щоб всі побачили, як фіалки посходили, як під кущами проліски цвітуть, кульбабки... А як переможно тюльпани висовують свої прапорці, свій цвіт - демонструючи, що Україна жива! Вийду на вулицю, де обніматиму та цілуватиму всіх людей навколо! Скажу кожному, як я його люблю, як люблю український народ!»
***
На момент смерті (8 жовтня 1923 року) виконавиці було 75 років. Тривалий час сім’я Ніни Митрофанівни не говорила, чому вона пішла з життя. Згодом донька співачки Тоня розповіла, що
8 серпня її маму госпіталізували до лікарні, адже їй різко стало зле. Виявилося, що протягом чотирьох років Ніна Митрофанівна страждала від тяжкої хвороби, про яку сама не знала...
Використані архівні інтерв"ю
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
