Маловідомі факти про відомого Шевченка
Яким чоловіком був Кобзар і хто ті прекрасні музи, що надихали його на творчість
ВЖЕ зовсім скоро, 9 березня виповнюється 210 років із дня народження великого Кобзаря. Залежно від епохи його образ набував різних рис: це й бунтівник, який не добирав слів щодо монаршої особи, і борець за долю трудового народу, і пророк, рядки з творів якого актуальні й донині. Але якою б геніальною не була людина, вона має свої чесноти і недоліки, як і кожен із нас. Тож ми зібрали маловідомі факти про відомого Кобзаря.
 |
|
|
 |
|
|
Тарас народився в кріпацькій, але не дуже бідній сім’ї. Мама хлопця була вільною селянкою, яка одружилася з кріпаком. Один із дідів за матір’ю, Яким Бойко, мав кузню й пасіку. А батько стельмахував, чумакував - заробляв копійку. Він возив панську пшеницю до Києва, Одеси тощо. У деякі з цих подорожей він брав із собою свого сина Тараса.
Батько Тараса бачив, що хлопець не придатний для хатнього й сільського господарства. У його усному заповіті були такі слова: «Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо». Саме тому Тарас був єдиним, кого у вісім років віддали до дяківської школи. Основна освіта Тараса Шевченка тривала лише два роки.
У Тараса були п’ять рідних братів і сестер, шоста дитина померла. Так от, з усіх навчився читати й писати тільки він. Батько вирішив інвестувати в нього, бо бачив, що Тарас дуже вирізняється зпоміж інших.
2500 рублів - еквівалент 45 кілограмів срібла (вартість 40 тис. доларів) - саме стільки було витрачено на викуп поета з кріпацтва. Заробити таку фантастичну суму зміг Карл Брюллов, написавши портрет Василя Жуковського і продавши його на аукціоні. Його розіграли в лотерею серед імператорської сім’ї. І насправді тоді зібрали трохи більше половини суми, яку треба було віддати.
Тепер портрет зберігається в Національному музеї Т. Шевченка, що у Києві. Його вважають оригінальним твором художника.
15 років - стільки поет провів в Україні за все життя. У 14 років він виїхав із України з поміщиком Енгельгардтом, якому прислужував із дитинства, і потім приїжджав в Україну лише погостювати. Перебуваючи у членстві КирилоМефодіївського товариства, Шевченко висував ідеї автономного статусу України та інших слов’янських держав, і столицею такої багатонаціональної держави він бачив місто Київ, а не москву.
За сучасними стандартами Тарас Шевченко вважався б чоловіком невисокого зросту. Відповідно до Формулярного списку, зріст рядового Шевченка становив 2 аршини і 5 вершків, що приблизно дорівнює 164 см. Але треба взяти до уваги, що середній зріст українців чоловічої статті за останнє століття підвищився на 11 см і зараз дорівнює 178,5 см. Тому у свій час Шевченко мав зріст, який не дуже відрізнявся від середнього.
Улюбленим напоєм Тараса Шевченка був чай з ромом, а улюбленою їжею - справжній український борщ, «затертий пшонцем і затовчений старим салом», вареники з сиром із грубої гречаної муки та такі ж самі галушки. Небайдужим Кобзар також був і до рибних страв.
«Кобзар» - найменше в світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий. Гортати сторінки збірки можна лише кінчиком загостреного волоска через їхній неймовірно крихітний розмір.
«Почав Кобзарем - закінчив букварем». Цей вислів про творчість Шевченка належить Пантелеймону Кулішу, і приводом для нього став вихід у 1861 році «Букваря» - останньої прижиттєвої книжки Тараса Григоровича. Ця книга була написана українською мовою з використанням російських літер і призначалась для навчання грамоти в недільних школах. Буквар Шевченка був найдешевшим із подібних підручників. При цьому весь наклад (10 тисяч примірників) оплатив сам Шевченко. Для того, щоб знайти необхідні кошти, він розіграв у лотерею відомий нам з дитинства «канонічний» автопортрет у кожусі і смушевій шапці.
У дитинстві Тарас одягався як селянин. А от коли він закінчив Академію образотворчого мистецтва, то одразу опинився в колі дуже модних на той час людей, можна сказати, серед творчої еліти. Крім того, він був класним художником, а тоді все українське було в тренді. Тож грошей йому вистачало, і одягався він відповідно - по моді і зі смаком. Шевченко любив дорогий одяг і дуже легко витрачав на нього гроші, оскільки добре заробляв у Петербурзі як портретист. У своєму щоденнику він писав про величезне задоволення від придбання гумового плащамакінтоша за 100 рублів, що було значною сумою для того часу. Інколи він дозволяв собі носити оригінальні речі, які виділяли його серед оточуючих.
Так, ще підлітком він пошив собі шапкуконфедератку - незвичний головний убір для українського села. А на весіллі Пантелеймона Куліша і Олександри Білозерської поет виконував обов’язки боярина в нареченої і дуже запам’ятався гостям своїм червоним вовняним шарфом.
Тарас був у захваті від вірша Якова Щоголіва «У полі», який був покладений на музику і швидко став популярною піснею. Поет і сам любив співати - він мав дзвінкий голос приємного тембру (тенор або баритон з високими теноровими нотами). У його репертуарі переважно були народні пісні центральної частини України, а під час співу він акомпанував собі на гітарі.
Всього до сьогодення дійшли 835 картин та малюнків Тараса Шевченка в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві. Більшість із них зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка. Крім того, відомо про 278 втрачених або не знайдених робіт. За високохудожні твори в 1860 році Шевченко отримав звання академіка з гравірування.
500 кв. м - площа найбільшого портрета Кобзаря. Написаний він був у Харкові на стіні 17-поверхового будинку в проїзді Садовому і внесений до Книги рекордів України. Графіті малювали ночами протягом двох тижнів.
Тарасові музи
До останніх днів свого життя Шевченка не полишала надія створити сім’ю. Але ідилія вишневого садку коло хати так і залишилась лише мрією, хоча на своєму життєвому шляху він зустрічав багато симпатичних йому жінок.
Оксана Коваленко. Сусідка Тараса в Кирилівці та його дитяче кохання. Розлучилися в 1829-му, коли п’ятнадцятирічного Тараса вивезли у Вільно (Вільнюс). Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав. Усі знають вірш «Мені тринадцятий минало....», там ідеться про Оксану Коваленко. Якби Тараса не забрали з села, велика ймовірність, що він був би селянином і одружився би з Оксаною.
|
|
|
 |
Оксана Коваленко |
|
|
|
Ядвіга Гусиковська. Із швачкою польського походження молодий Тарас познайомився у Вільно, коли йому було 16. Він був щиро закоханий і навіть опанував польську мову, щоби бути ближчим до коханої і краще розумітися. Напевно, зерна вільнодумства у Тарасову душу зародила саме ця дівчина. «Я тоді вперше прийшов до думки, чому й нам, нещасним кріпакам, не бути такими ж людьми, як й інші свобідні верстви», - оповідав він своєму вчителю Сошенкові.
|
|
|
 |
Ядвіга Гусиковська |
|
|
|
Амалія Колберг. Натурниця, з якою Шевченко познайомився під час навчання в Академії мистецтв. Як свідчать дослідники, Шевченко «відбив» німкеню у свого вчителя і друга, художника Івана Сошенка. У 1839 році Тарас намалював її портрет у ліжку з розпущеним волоссям та підписав його «Чевченко», оскільки саме так Амалія вимовляла його ім’я.
|
|
|
 |
Амалія Колберг |
|
|
|
Варвара Рєпніна. Із Варварою Кобзар познайомився в Яготині в 1843 році, куди приїхав, щоб зробити копію портрета її батька. Він товаришував із всією родиною Рєпніних, але найприхильнішою до нього була княжна Варвара, яка в листуванні зізнавалася, що «Шевченко зайняв місце в моєму серці». Але поет вбачав у ній більше сестру, ніж кохану дівчину - на цьому вони і порозумілися. До речі, Варвара на сім років була старшою за нього.
|
|
|
 |
Варвара Рєпніна |
|
|
|
Їхні стосунки тривали рік, весь той час, поки Шевченко працював художником у будинку князя. На прощання Варвара подарувала Тарасу власноруч сплетений шарф, а він їй - автопортрет. Після розставання вони дуже довго підтримували зв’язок листами, навіть коли поет був на засланні.
Коли Шевченко помер, Рєпніна виділила гроші йому на пам’ятник із власних заощаджень.
Ганна Закревська. Поет познайомився вже з заміжньою Ганною на балу і тепло згадував про неї і за кілька років після цієї зустрічі: «Славна молодичка і така приємна, що, здається ж, і забудеш, а побачиш, то знов так тебе й тягне».
Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
[І] прехорошою такою,
Так, як тепер на чужині,
Та ще й в неволі.
Феодосія Кошиць. Під час відвідин своєї малої батьківщини Шевченко зустрічався із донькою священика села Кирилівки і збирався одружитися з нею. Феодосія відповідала йому взаємністю, але батьки дівчини були категорично проти шлюбу, як їм здавалося, з нерівнею - колишнім наймитом. Феодосія так і залишилась самотньою.
Агата Ускова. Платонічне кохання митця під час заслання. Агата була дружиною коменданта Новопетровського укріплення. Під час прогулянок вона була рада мати такого співбесідника, як Шевченко, але він ніколи не зізнавався їй про свої почуття. Після того, як трирічний син Ускових несподівано помер, Шевченко став архітектором пам’ятника на його могилці.
|
|
|
 |
Агата Ускова |
|
|
|
Катерина Піунова. Наступна кохана дівчина не мала таких високих моральних якостей, як Агата Ускова. В Шевченкові вона найбільше любила його зв’язки із творчою інтелігенцією, сподіваючись із його допомогою влаштувати свою кар’єру. У відповідь на прохання стати його дружиною - вона в той же день повернула йому непрочитані книжки. Остаточно стосунки між Шевченком і 14-річною Піуновою зіпсувалися після її інтриг, коли поет намагався влаштувати свою протеже у Харківський театр.
|
|
|
 |
Катерина Піунова |
|
|
|
Ликера Полусмак. Останнім коханням поета була 19-річна покоївка Ликера Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками, але вона не хотіла залишити столичного життя й переїхати в Україну, щоб жити в селі. До того ж оточення поета вважало, що вона йому не пара через її грубу натуру та корисливість, і також зробило все можливе, щоб справа не дійшла до весілля. Коли Ликера все ж погодилася вийти за Шевченка - він навіть найняв викладача гарних манер для своєї невихованої обраниці. Але їхньому весіллю не судилося статися. Майже відразу після початку занять дівчини з педагогом Тарас Григорович захопив їх у любовних обіймах і розірвав заручини.
Згодом вона вийшла заміж за перукаря. І лише 1904 року, після смерті свого чоловіка, Ликера ЯковлеваПолусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.
Анна Шарікова. Остання таємниця поета, з якою він заручився рівно за 10 днів до своєї кончини. До речі, ця історія довго залишалася поза увагою дослідників. Ось що відомо: 1860 року у Петербурзі Шевченко зустрів свого давнього знайомого - міщанина Івана Шарікова, який привіз до Північної Пальміри свою названу доньку Анну, щоб видати заміж. Мати дівчини померла при пологах.
Збереглися архівні документи, згідно із якими заручини поета і Анни Шарікової відбулися 15 лютого 1861 року. Цю подію тримали в таємниці. Очевидно, саме із цієї причини про останню наречену Шевченка нічого не було відомо. Через 10 днів Шевченко раптово помер. Анна Шарікова тим не менш зберегла Шевченкові вірність - так і не вийшла заміж, залишившись його останньою нареченою.
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
