Життя на межі миру. Розірвані навпіл
«А ось тут наші діти розвиваються, співають та танцюють. Давайте спочатку подивимось наш будинок культури», - такими словами зустріла групу журналістів з усієї України Олеся Зелена, вчитель Верхньоторецького навчально-виховного закладу Донецької області.
Наприкінці листопаду українські журналісти, і в тому числі сумський представник, провели у громадах Запорізької, Донецької та Луганської областей вісім днів...
«З 19-го року «диндириндія» закрила кордони та не пропускає людей в Україну»
У суботу, 27 листопада, завітали до селища Верхньоторецьке Донецької області. Сьогодні воно розірване навпіл. Частина вулиць залишилися на тимчасово окупованій території.
«До 19-го року до нас, на нашу українську частину, ходили на роботу вчителі та діти у школу, - розповідає місцева жителька Оксана. - Ви розумієте - діти кожного дня йшли 45 хвилин пішки, через два блок-пости та лінію зіткнення. Тільки щоб вчитися. І вчителі ходили на роботу, бо там не бажали працювати. А з 19-го року «диндириндія» закрила кордони, не пропускають людей в Україну. Вони їх там ізолюють, щоб не бачили, як ми тут живемо справжнім життям».
«Диндириндія» - саме таким словом жителі Верхньоторецька називають все, що сьогодні коїться за межами здорового глузду та мирного життя. Понад 13 400 загиблих, 33 600 поранених, пошкоджені будинки та школи, лінія зіткнення завдовжки 400 кілометрів, постійні обстріли та смерті. Діти-першокласники, які ніколи в своєму житті не бачили світу без війни. І війна, якій ніхто не бачить кінця.
Все це місцеві жіночки розповідають нам, поки йдемо вулицями села. Дивитися навкруги без сліз неможливо. Будинки - без вікон та дахів. Фасади - зі слідами мінометних обстрілів. Дошка оголошень, посічена кулями. І посеред цієї картини апокаліпсису - будинок культури з новими вікнами та українським прапором.
«Будівля клубу ще недавно була в жахливому стані, - розповідає директор Центру культури і дозвілля Верхньоторецького Донецької області Наталія Морозова. - У минулому році ми виграли проєкт і завдяки фонду Комітету з підтримки біженців відремонтували спортивну залу. Вони надали будівельний матеріал, а наші батьки, наш кочегар - все зробили самі. Ми відремонтували ось це фойє, спортивну залу. Наступного року плануємо відремонтувати ще один зал та сцену.
Наш Центр культури та дозвілля існує вже 50 років, але цього року ювілей ми не відзначали, може, наступного будемо. П’ять колективів мають звання народного, а всього займаються 17 гуртків та 15 спів-робітників. Приходять дітки від першого до випускного класів. Я вважаю, що якщо у селі не буде такого місця, де можна зібратися та поспівати та потанцювати, то ми не вистоїмо».
Пані Оксана відвернулася, змовкла. Та тихо сказала: «Вибачте мене, не можу більше балакати, у мене в родині особисте горе».
Ці люди, які зібралися сьогодні на зустріч із журналістами, мали достатньо підстав для того, щоб поїхати з села, де живуть під канонадами восьмий рік. Але за ці роки війни вони зрозуміли дві речі. Перша - це те, що їх дім саме тут і що ніхто в цілому світі їх не чекає. Друга - якщо вони звідти поїдуть, то тут не буде України.
«Наші діти нас потребують, саме це дає силу жити далі»
Від будинку культури до місцевої школи - кілька десятків метрів. Школу відремонтовано, але сліди від обстрілів так і залишилися на фасаді. Стріляють часто. Так часто, що місцеві вже майже не лякаються.
«Ми живемо наче на дні кола, над яким постійно щось літає, - з заплаканими очами всміхається пані Наталія. - Якщо далі, ніж за кілометр, то вже і не дуже страшно».
Сьогодні, коли насильство та страх стали повсякденністю, коли так легко піддатися сльозам та ненависті, справжнім прикладом мужності та стійкості став колектив вчителів та батьків Верхньоторецької школи, що на Донеччині. Вже восьмий рік вони працюють, ні, вони живуть героями. Вони показують молоді приклад, як можна жити справжнім життям попри того насильства, що вирує навколо.
«Ми розуміємо, що наші діти нас потребують, саме це дає силу жити далі, - розповідає директор Верхньоторецького навчально-виховного комплексу Олена Черкашина. - Якби діти почали думати, який жах відбувається навкруги, вони би втратили надію на майбутнє. Наші діти особливі. Вони відчувають все навкруги по-особливому. У них особливі думки. Вони набагато доросліші за своїх однолітків. Серед них є такі, які надихають нас. А ми все робимо для них. Тому що якщо не ми, то хто?»
Зараз у школі, яка розрахована на 680 учнів, навчається 135 діточок. У класах - від 9 до 17 учнів. І кожного дня ці діти на власні очі бачать приклад самовідданості та любові. У школі є тепле та світле бомбосховище. На стінах якого намальовані казкові герої з мультфільмів. Коли починають стріляти, вчителі, щоб малеча не лякалася, розповідають казки про динозавриків. Мов, це динозаври зверху ходять та так голосно тупотять. Вони вже скоро полетять додому.
Аби «злі динозаври» скоріше відлетіли геть, у школі є амбасадори миру, які гуртують навколо себе учнів. SDG-амбасадори - це програма ПРООН на підтримку Цілей сталого розвитку.
«У Верхньоторецькому в нас є амбасадорка миру - вчитель англійської мови Олеся Зелена, - розповідає радниця ПРООН Анна Борова. - Вона брала участь у відкритому конкурсі амбасадорів миру. Пройшла навчання з питань миротворчості, роботи з дітьми в умовах конфлікту. Пані Олеся, яка сама є переселенкою з Ясиноватої, дуже багато зробила та продовжує робити для людей у ці важкі часи».
Учні старших класів розповіли нам про навчально-практичну школу MoDELab «Лабораторія створення сучасного навчального просвітницького контенту з питань соціальної єдності», про свій літній івент - «Відкритий діалоговий майданчик». Розказали і про війну... «Війна йде вже вісім років, - каже учениця 11-го класу Олена. - За ці роки я ніколи не відчувала себе в безпеці, навіть удома. Інколи я взагалі відчуваю себе чужою. Іноді складається враження, що нікому до нас немає діла».
«А я вже майже звик до війни, - вступає в розмову учень 11-го класу Микита. - Навіть почуваю себе непогано, хочу у майбутньому стати стюардом та працювати з людьми. Тому і ходжу сюди, у нашу лабораторію, та вчуся спілкуватися з людьми».
«Війна - це страшно, дуже, - каже Ірина. - Я, мабуть, ніколи до неї не звикну. І коли починається хоч невеликий обстріл, я завжди лякаюсь. І за себе, і за своїх рідних».
...Вони такі різні, ці учні з села на межі миру. Але єднає їх одне - вони вже забули, яке воно, мирне життя. Вони знають, що робити при обстрілах, як втішити малечу - до речі, у цій школі взагалі не існує булінгу. Тільки взаємодопомога та підтримка. Але поки що не знають, як переступити оцю страшну реальність, коли рідне село розірвали навпіл війною. А для них, дітей війни, закінчилась можливість мирного та безпечного життя. Так хочеться, щоб на цю многостраждальну землю прийшов мир. І щоб дітлахи більше ніколи в житті не потрапляти у ситуації, які вони не здатні подолати.
Галина Кожедубова
P.S. Візит з огляду кращих практик співпраці влади, громадськості та бізнесу був організований у рамках Програми ООН із відновлення та розбудови миру спільно з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Во Дворце детей и юношества прошел 10-й конкурс актерского мастерства «Покори сцену!»
В конкурсе приняли участие 49 ребят от 5 до 17 лет в пяти возрастных категориях. Все они - воспитанники народного художественного коллектива «Театр юных «Скворечня». Конкурс транслировался онлайн. Участники исполняли стихи, басни, юморески, прозаические произведения, пластические... 
Взросление особенного художника
В городской галерее открылась выставка Дарьи Бескостой
ТворЧество Дарьи Бескостой хорошо известно не только сумчанам. О художнице знают в стране и за рубежом. О Даше много писали СМИ. А в 2014 г. о ней и ее семье был снят документальный фильм, который разошелся по всему миру.
Что...
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
