«Моя історія війни - оборона Рубіжного»: як 19-річний гвардієць із Сум боронить країну на самому передку

«Моя історія війни - це оборона Рубіжного, населених пунктів на його околицях. 5-та ранку, казарма, несамовитий крик командира: «Підйом, бійці, розпочалася війна!» Підтвердження слів командира ми всі почули десь за годину - несамовиті «приходи» поряд, вікна трусяться, війна дійсно почалася», - каже Микола.

Гвардійці мусили оперативно займати оборону Рубіжного та підступів до нього. Вже за кілька днів Микола разом з іншими бійцями покинули частину та почали облаштовувати оборонні рубежі на вкрай важливому об’єкті - мості в напрямку Сє-вєродонецька.

«Спочатку всі думали, що наш виїзд на позицію займе кілька днів, ми успішно впораємося з поставленим завданням та відкинемо ворога. Як виявилося згодом, Рубіжне нам довелося тримати від окупаційних сил понад два місяці. А ті звуки артилерійських залпів, які спочатку ми чули десь далеко, стали нормою. Однак, попри все, нам вдавалося серйозно «насипати» противнику у відповідь», - згадує гвардієць.

Позиційні бої тривали в Рубіжному. Однак, розповідає боєць Нацгвардії, одна справа, коли ти сподіваєшся на чесний бій та воюєш за усіма правилами та законами війни, а інша - коли ворог день за днем просто на твоїх очах здійснює злочини, які підпадають під ознаки геноциду.

«Вони ховали свою техніку за багатоповерхівками та в приватному секторі. А потім просто почали випалювати все місто. Для прикладу - виїжджають два ворожих танки, роблять по десять залпів кожен у звичайну дев’ятиповерхівку, свідомо і чітко розуміючи - там немає жодних військових, лише цивільні. І таких історій просто безліч. Таке враження, що за мету вони собі ставили просто зрівняти кожне місто та село з землею. Власне, згодом це отримало підтвердження у таких містах, як Попасна, Рубіжне, Сєвєродонецьк», - розповідає Микола.

За свої чотири місяці перебування де-факто на самому передку війни Микола встиг повоювати й у Лисичанську, який тоді лише починали обстрілювати з артилерії. Звісно, з тою самою тактикою та метою - рівняли усе з землею. Зараз гвардієць зі своїми побратимами продовжує відновлення та реабілітацію на рідній Сумщині.

«Коли знаходився в Рубіжному, то знав, що і до мого рідного міста дісталися загарбники. Та й нині на кордоні області щодня неспокійно, як і на сході нашої країни. Але ми обов’язково впораємося із цими «асвабадітєлями», назавжди відіб’ємо у них бажання та можливість бодай до рук зброю брати. Ми точно помстимося за кожне забране життя, за кожне спалене місто. Український народ та українські воїни закінчать цю війну перемогою», - впевнений військовослужбовець.

Нацгвардія України

Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:

💙Telegram

💛Facebook

Їх осиротила безжальна війна...

«Я дуже-дуже скучив за мамою» - 28-річна Анна загинула в Охтирці під час бомбардування

МАТУСЯ 3-річного Дмитрика з Великописарівщини загинула 26 лютого під час виконання службового обов’язку. Анна була медсестрою і потрапила під бомбардування військової частини в Охтирці.

Померла...