«Горить-палає техніка ворожа!»

Симпатична білявка з розкішними віями та манікюром, мама двох синів, у лавах ЗСУ з 2017 року. Спочатку служила в медроті, потім у реактивній батареї, а далі - вже в самохідному дивізіоні. Коли поїхала вчитися на навідницю САУ - була єдиною дівчиною в навчальному дивізіоні в Немирові. 24 лютого вирушила на позиції, де почалася її війна. До Дня захисників та захисниць України ми зібрали цікаві факти з життя «Принцески 13».

Так, саме такий позивний має Таня. Як вона сама пояснює, так її назвала одна людина, а число 13 їй просто подобається. Наразі командир гармати має трьох підлеглих чоловіків (механіка-водія, зарядника і навідника), які виконують її команди. Проте, якщо потрібно, «Принцеска» підставить своє тендітне плече! «Я слухаю командира батареї по рації і в машині віддаю хлопцям команди, - розповідає дівчина. - Та коли що - допоможу обом! Заряднику - «допхати» снаряд або гільзу. Треба підтримка навіднику - без питань! Команда в нас дружна. На машині працюю з самого початку війни».

Коли почалося повномасштабне вторгнення, згадує Тетяна, їй о пів на п’яту ранку зателефонувала подруга, з якою вона разом служить. Передзвонила командирові - той говорить: так, почалося, тож на роботу. «Зібрала дітей, викликала таксі та відвезла їх до мами, - згадує захисниця. - До останнього не розуміла, що відбувається. Поїхала в штаб (там лишився комп’ютер, де я працювала з документами). Зібралися хлопці, дівчата. Заходить начальник штабу й говорить: нам треба ще один розрахунок. Дивиться на мене: «Поїдеш?» Я відразу: «Поїду!» Була в формі, в якій прийшла на роботу, та з дівчачою сумочкою, де був гребінець, якісь жіночі речі та ліхтарик. Коли я почула, як від нас на відстані 400 м працювали «Гради», зрозуміла - війна! Зібралися, чекали на команду, а коли почало темніти - наказали відійти. Думаю, якби ми лишилися в Конотопі, його ворог би просто розніс. Тому, мабуть, і було прийняте рішення про те, що слід трішки відступити.

А вже до визначеного місця ми їхали з дуже великою швидкістю, обганяючи танки.

Далі - розмістилися на позиціях. Перші три дні було дуже важко. Майже нічого не було їсти (підвозу як такого не було - адже на такі події ніхто не очікував). Неподалік була заправка - допомагали кавою, хот-догами. Також волонтери нас підтримували».

Як зазначає Тетяна, ніхто з її оточення не очікував, що до нас прийдуть москалі. «Я поїхала з Конотопу, де лишились мої діти, - говорить вона. - Навіть не знала, чи я туди ще повернусь. Це все було так швидко. Мама плаче, вітчим плаче, а дітвора не розуміє нічого... Так, мама просто пішла на роботу. Тобто все як треба. Вони чули в розмовах, що щось почалося, такі от були моменти. Мамі тяжко, я її розумію. У мене ще є старша сестра Оля. Із родичами з 24 лютого я постійно знаходжусь на зв’язку. Усі так зблизилися! Коли ми ще стояли під Конотопом - телефонує Оля, що в неї в городах ворожа техніка. Що робити? Дала інструкції. Прийдуть за пальним - насип у каністру цукру, попросять поїсти - розбий термометр та й нагодуй орків...»

У Конотопі, за словами Тетяни, вона не працювала (так називають військові свою роботу) - виконувала завдання під Черніговом, Ніжином. Було нескладно, тільки дуже холодно. «Бувало, що спали під відкритим небом, - згадує Таня. - Чого жалітися... Мамі відповідаю - все добре! Які умови - зранку кава на багатті, смажене сало, поснідали й поїхали. Працювали не тільки САУ, а й багато іншої техніки. На жаль, декого з хлопців вже немає з нами... Та розчулюватися ніколи. Волю в кулак - і бити ворога. Для підняття духу пісні співаємо в машині. Як ось - «Горить-палає техніка ворожа!». Перше запальне відео, де ми працюємо, було знято десь 25-26 лютого. Спочатку мамі його перекинула. Потім подружці. Потім стали інші просити. На що там дивитися - стріляю та й стріляю собі! Може, хто не вірив, де я. Відучилася в Немирові та й оченятами кліпаю в штабі, папери перекладаю. Ні, мене так ганяли! Я одна дівчинка була на весь дивізіон. Інструктор Вадим Крикун вимагав від мене навіть більше, ніж від хлопців. До бою - відбій! До бою - відбій! А вже потім, коли працювала на позиціях, не раз йому дякувала, що навчив. Я ось що скажу: українська жінка може робити все - якщо захоче!»

Про кількість власних ворожих трофеїв Таня не говорить. Лік не веде, особливо на гарячих напрямках. «Її батарея знищила понад 68 одиниць техніки, і це тільки в перший місяць війни, - говорить керівник штабного самохідного дивізіону Дмитро Яхненко. - Це підтверджені втрати, а скільки ще не підтверджених!»

Ось ще кілька бойових фактів із життя «Принцески»: 20 березня в складі екіпажу САУ 2С1 наносила вогневе ураження, під час якого було зупинено подальше просування ворожої колони та знищено вісім одиниць техніки в районі Дорогинки Чернігівської області. 28 березня в результаті вогневого ураження було знешкоджено один ворожий ЗРК С-300 в районі цього ж населеного пункту, а 29 березня - зупинене подальше просування ворожої колони та знищено 14 одиниць техніки в районі Великої Дороги на Чернігівщині. До речі, Тетяна Чубар нагороджена державними нагородами - медаллю «За військову службу Україні» та «Захисник Вітчизни».

Як зізналася Тетяна, у неї «алергія» на ворожі вертольоти. «Бо вони працювали по нам, - продовжує військова. - Одного разу «поливали» майже півтори години, а ми сиділи в малесеньких окопах, які в таких випадках не рятують. Слава Богу, минулося. Ситуації бувають різні - інколи ми сидимо в машині, а в деяких випадках - виходимо. Рація завжди на зв’язку - все виконуємо за командами. В тому числі й стаємо на позиції».

Згадує Таня й приємні моменти, коли через півтора місяця війни їхали по звільненій Чернігівщині. На дорогах - розбиті машини орків із награбованими «стіралками». Наша техніка з прапорами, люди зустрічають, плачуть... «Тоді я вперше за півтора місяця повернулася додому - нікому нічого не сказала, - продовжує захисниця. - Це був сюрприз. Заходжу в хату - двері не замкнені. Мабуть, чекали. Менший, якому чотири рочки, з мене взагалі не злазив. Коли їхала знову - не хотів відпускати маму. Провела зі своїми хлопчиками багато часу. Вони без мене навіть подорослішали, почали розуміти, що таке війна. Коли тривога - швидко в погріб! Мама там їм поклала перину, щоб було тепло...»

Як зізнається молода жінка, її війна також змусила подорослішати, багато чого переосмислити. «Хочу, щоб вже настала Перемога! Щоб я могла з дітьми поїхати в наш Крим, де живуть мої родичі, куди я часто змалечку їздила відпочивати. На Перемогу - пофарбую машину в рожеве. Мені поки що так і не дозволили це зробити. Не тільки всередині її прикрашу, а й зовні. Щоб усі знали, які ми - українці!» Серце «Принцески» донині вільне. Говорить, поки не на часі - спочатку закінчимо війну, а потім будемо щось думати...

А ще командир гармати Тетяна Миколаївна Чубар, яка зараз на Сході, збирає гроші на потреби своєї 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Виговського.

«Всіх небайдужих прошу допомогти нашим воїнам: 5375 4112 0245 8415 (Монобанк); 5168 7451 0930 2577 (ПриватБанк)».

Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:

💙Telegram

💛Facebook

«Це було ніби сафарі на нас»

ВАЖКЕ горнило війни не щадить ані досвідчених воїнів, ані військових лікарів, чия задача полягає не в умінні вправно володіти зброєю, а в наданні бійцям медичної допомоги. Важке поранення отримав і Артур Тоноян із Глухова.

Як розповів Артур Азатович Глухів.інфо, 9 жовтня разом...

«Будь трішки тихішою у своїх висловлюваннях»

ОЛЬГА Гончаренко з Сум, яка грала за білоруський хокейний клуб та брала участь у чемпіонаті Білорусі, повернулась до команди «Сумчанка». Як вона зустріла повномасштабне вторгнення Росії в Україну і які в неї плани на майбутнє?

За її словами, 24 лютого вона мала їхати до України....

«Після 24-го» - моє кохання»...

ВІДОМИЙ сумський пи-сьменник і журналіст Владислав Івченко по-відомив, що в Україні стартував передпродаж його книги про війну, написаної під час війни.

«Це була така моя терапія, виписати страхи, щоб не бацнутися, - каже автор. - У підсумку перечитав і полюбив ці тексти....