Як тільки не знущалися в російських катівнях…
Андрій Редько з Сумщини, який нарешті повернувся додому, розповів про два роки в полоні
ЖИТЕЛЬ села Собиче-ве на Сумщині Анд-рій Редько повернувся з російського полону 19 березня цього року. У російських в’язницях і таборах його тримали 2 роки та 2 місяці. За цей час він пережив голод і тортури…
За словами Андрія, він потрапив туди понад два роки тому - 18 січня 2023 року. 54-річний воїн з кінця червня виконував завдання на Донецькому напрямку. Потім підрозділ, у якому ніс службу Андрій, перекинули на Харків-ський напрямок. Тут його й захопили в полон, розповів чоловік «Суспільному»: «Заїхав у район Петропавлівки. Ми стояли за пару кілометрів від русні. І прилетіло мені в машину. Коли я прийшов до тями, було вже пізно. Хлопці, звісно, вже їхали на виручку, але я казав, що мені вже все. Кажу: «Не їдьте сюди, бережіть себе». І о сьомій ранку у мене вже обірвався зв&700;язок. Прийшов я до тями - поранення, як на мене, були не дуже тяжкі: сліпий-глухий на праву сторону, плече, нога. Отямився і зрозумів, що мене взяли в полон чечени. Я десь у якійсь хаті, в коморі, очі зав’язані, на руках стяжки», - згадує чоловік.
Польовий табір
Пораненого Андрія із зав’язаними очима та руками згодом перевезли до польового табору полонених, де відбувся перший допит: «Трохи шокером попрацювали, звична їхня процедура... Пройшла прийомка, затягли вони мене, закинули в палатку, де сиділи наші хлопці. Ті почали мене вимивати - голова ж повністю у крові. Допомогли. На вечерю я не пішов, бо у мене була зламана нога. Навіть шину не прив’язали ніяку... У таборі, правда, ніхто не чіпав мене. Сказали - вчись ходити, легше буде вижити. І вже наступного дня, 19 січня, я пішов на обід у їдальню. Ставлення тут було більш-менш. Не били. Три доби я тут пробув. Годували нас, курить давали. Їжа була, бо нас там мало було».
Як лікували…
Після польового табору Ан-дрія Редька перевезли у госпіталь до Курська, бо потребував медичної допомоги. Чоловік згадує: «Нога вже була отакенна, як колодка. Ходити було дуже важко. Зранку було дуже боляче, а потім вже розходжувався, ходив. Два місяці я був у госпіталі. Лікували по-різному, від зміни залежало. У мене була велика втрата крові. У вену щось вводили, підтримували організм, також знеболювальне кололи. Почало гнити плече, кисть, плече було розвернуте, почало воняти».
курський СІЗО: нелюдська прийомка
У госпіталі на курщині воїн пробув два місяці, а звідти його перевели до курського СІЗО.
«Два тижні йшла жорстока «прийомка». В перший день найгірше було. Стоїть така колона їхніх «ментів», і біжиш через неї. Хто вцілив, то все твоє. Отак по всій колоні біжиш, як м’яч баскетбольний пролетів. Чи поставили обличчям до стіни, стоїш нічим не захищений, б’ють по чому хочуть», - ділиться Андрій.
Конвоїри розважалися, записуючи відео знущань з полонених, каже чоловік: «Коли ми їхали, один казав, що тепер нецікаво сюди буде й ходить. Захотіли побити - увірвались в камеру, відтовкли. Примушу-вали гімн співати, пісні їхні вчить. Співали зранку, ввечері, коли тричі на день, коли - 10. Якщо «проштрафилися», камера може тиждень стояти, місяць ходити. Комусь щось не сподобалось - місяць стоїмо. Камери були малі й дуже перевантажені. У камері для чотирьох сиділи по 12, останній раз на курську я сидів у камері для вісьмох, а було там 22 людини... В туалет чергу зранку займаєш, до обіду, можливо, й потрапиш».
З їжі - гнила картопля й буряк
Засобів гігієни, розповідає Андрій, не було: «Перші труси я одягнув місяців через сім: дали перші труси і шкарпетки. Паста зубна було є, а бувало й нема. Ходили по кілька місяців не миті й не стрижені. Милися в основному під кранами холодною водою, у тазках прали. Їжа на курську була дуже погана, гнила картопля, буряк. Рятував хліб, давали десь по 3 кусочки по 120 грамів, два - чорного, один - білого».
Ставлення до полонених залежало від того, хто чергував на зміні у в’язниці, каже чоловік. Найголовніше, додає, було ви-тримати: «На їжі багато хто ла-мався, бувало таке, що ставлять миску собачу, офіцери ставлять на коліна двох. Ось вони ричать і хватають м’ясо те, як собаки. Як тільки не знущалися…»
Били жорстоко
Коли почався наступ українсь-ких військ на курщині, полонених, яких утримували в СІЗО, перевезли далі, розповідає Андрій: «При-везли нас на Тулу, там ми ніч простояли в прогулочному блоці на колінах, нас тримали так 16 годин, а потім привезли в Івановську область, у місто Кі-нешма. Там я ще був сім місяців. Жорстоке СІЗО, але з гігієною. Били жорстоко. Ми спочатку взагалі не ходили, затягували один одного».
Андрій Редько розповідає, російські охоронці в тюрмах дуже боялися українських полонених: «Взагалі виходило восьмеро з собакою на нас. А нас шестеро, побиті люди, голодні, я був 60 кг. Їли швидко, дуже швидко. Роти спочатку попалені в усіх були, потім позвикали. Поки коридорний наливає їсти, ти вже маєш поїсти і подати чистий посуд на друге. Поки він другу страву дороздав, ти маєш подати посуд і отримати чай. Якщо не встиг - залишаєшся голодним».
Зв’язатися з рідними можливості не було: «Я написав три листи, а дійшов тільки один. Новин взагалі нуль. Ми не знали, що і як в Україні. Вони, бувало, каркали, що у вас там вже нічого нема, що поляки вже жінок ваших мають. Ламали, щоб переходили на їхню сторону».
Щасливий жетон
Пані Наталія отриманий лист від чоловіка, каже, знає на пам’ять і зберігає як сімейну реліквію. Разом із донькою вони звертались до різних інстанцій, аби дізнатись новини про Андрія. З допомогою міжнародного Чер-воного Хреста вдалося його знайти та подати на обмін.
«Це мені випав щасливий жетон. Там не знаєш, що ти на обмін попадеш. Це ті, хто сиділи у виправній колонії, вони виходили, спілкувалися між собою. А
ми - ні. У нас пройшов обід, сидимо, компот чи кисіль п’ємо, хліб їмо, камера відчиняється. Ніколи такого не було, ми не чекали. Коли камера відкривається, ти маєш стать, руки за спину, ми так по кутках розбігалися. «На вихід Редько з речами, допоможіть йому зібратися і хліб нехай забере». Думав, новий етап», - ділиться чоловік.
 |
|
|
 |
|
|
Перед самим обміном, говорить, йому віддали листа від доньки, але тоді він ще не знав, що скоро повернеться додому: «Женуть мене по підвалах у карцер, роздягають наголо. «Скла-дай речі!» Я склав. «Випрямся і до стіни». Стою голий, заходить чоловік у пов’язці протигрипозній, пофотографував мене. За-бирають речі, кидають інші - такі брудні, спортивні штани. ЗСУ-шну фліску дали і бушлат, мішок з чоботами принесли. І заганяють мене в «одіночку». Я зрозумів, що етап».
Але через деякий час його в автозаку привезли до аеропорту.
«Ще старий ІЛ, по-моєму, знизу техніка з’їздить, зверху десант залазить. Я піднявся по трапах на другий поверх. Нас напресували в цей літак. Крики були, перший поверх били, там же ні сидінь, нічого не було, хлопці на колінах стояли. Вер-хній поверх сиділи, бо по двох боках були лавки. Летіли ми десь годину, недовго. Коли сказали, що зараз вам розв’яжуть руки, можете зняти пов’язки, ми зрозуміли, що ми вже не в росії. Вийшли, дивимось - білоруські номери. І ми зрозуміли, що обмін».
Домівка
Після двох років та двох місяців полону захисник повернувся додому. Загалом 19 березня Україна повернула 175 воїнів.
«Не вірилось довго. Полег-шення було, бачу - свої дівчата, дають телефон, дають курить, пити дають. Воно не вірилось. Я скільки там був, не плакав, а коли почув голос Наташі, заплакав», - ділиться Андрій Редько.
Зараз Захисник удома, та потребує тривалого лікування, адже після важкої контузії й травм не отримав майже ніякої медичної допомоги.
«На праве око сліпий, на вухо - глухий. Важка контузія була, уламки ще в голові. Нога мучить. Документи в мене всі є. Плече - якраз же влучило у шарнір, ото зарядку трохи зроблю, воно краще. А оце посидів, воно починає німіти, стріляє», - розповідає чоловік.
Планів на майбутнє, додає Андрій, поки не будує. Головне зараз - трохи відновити здоров’я та побути разом із родиною.
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Вітаємо на рідній землі!
Під час обміну 6 травня з полону додому повернулися 205 українських захисників, в тому числі й кілька наших земляків. Зокрема, з Кролевецької громади - Мирослав Салига. Про це повідомив міський голова Кролевця Віктор Лехман.
Мирослав народився в м. Галич на Івано-Франківщині, але... 
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
