У пошуках остарбайтерки Галини
Родина української дівчини тільки через майже 80 років дізналася, що в Німеччині в неї був син
СЕРЕД злочинів нацистської Німеччини під час Другої світової війни наймасовішим було використання праці примусово вивезених із інших країн Європи робітників. Таких було 12 мільйонів. І Україна була одним із найбільших постачальників робочої сили до на-цистської Німеччини.
Протягом 1942-1944 років з Ук-раїни до Третього рейху вивезли приблизно 2,4 млн наших співвітчизників. Українці, переважну більшість яких становила молодь (мобілізували на роботи - від 16 років), працювали в різних сферах: на виробництві, у сільському господарстві, приватною обслугою. Труд українців оцінювався в рази дешевше праці німців, умови проживання визначною мірою залежали від роботодавців: хтось із примусових робітників голодував, хтось мав більш пристойне утримання. Робітників зі Східної Європи називали остарбайтери - від Ост (Схід) та арбайтер (робітник).
Після закінчення війни більшість українців-остарбайтерів повернулися додому. На батьківщині до них ставилися з пересторогою. Колишні примусові робітники стояли на спец-обліку в органах НКВС.
60 відсотків українських остарбайтерів становили жінки. Молоді дівчата (багато з яких були з сільської місцевості) опинялися в не-знайомій країні, де вони жодним чином не могли захистити власні права й цілком залежали від ставлення роботодавця. Втім, попри війну та важку примусову працю, жінки залишалися жінками. Для багатьох з них відкрився новий світ, нові умови та знайомства. Німцям заборонялися особисті стосунки з остарбайтерками, але такі випадки були. Життя продовжувалось: дівчата закохувалися, мали стосунки, народжували дітей.
 |
|
|
 |
Галина Бобошко |
|
|
|
Галина з України
Галина Бобошко народилася в 1924 році в селищі Товста (зараз Сумського району) в родині колгоспників Павла та Явдохи Бобошків. У 1942 році дівчину примусово вивезли до Німеччині. Їй пощастило: працьовиту й симпатичну дівчину взяли прибиральницею в найбільший берлінський готель «Континенталь». У 1945 році під час наступу радянських військ на Берлін столиця Третього Рейху була піддана масованому бомбардуванню. Готель «Континен-таль», розташований поряд із центральним залізничним вокзалом, був ущент розбомблений. Своїм рідним Галина пізніше часто розповідала про найбільше жахіття свого життя: кілька днів вона блукала підвалами зруйнованої будівлі, де підлогою текли річки людської крові. Во-лосся 20-річної дівчини після тих блукань геть посивіло.
Звільнена радянською армією від німецького рабства, Галина ще рік залишалася в Німеччині, працювала вільнонайманою при військовій частині. Пройшла процедуру фільтрації. В 1946 році повернулася додому, на Сумщину. Власне, домівки-то й не було. Німці спалили все селище вщент. Попервах довелося жити з рідними в землянці.
Згодом Галина одружилася з місцевим. Народила дочку. Але по-дружнє життя не склалося, тож удвох із дочкою вони в подальшому жили в іншому селі.
Пані Марина, онука Галини, так сьогодні згадує бабусю: «Наша мама багато працювала. То бабуся Галина виховувала та доглядала мене та брата. До останнього дня мала гострий розум, добре говорила, у неї було чудове почуття гумору, емоції були позитивними. Вона була працьовита, мала багато друзів, любила вишивати, багато співала, розповідала нам казки. Наші дитинство і юність пройшли з Галиною. Вона неймовірна людина. Багато чого доброго навчила й мого старшого сина. Також Галина тримала на руках мого молодшого сина. Особ-ливо теплі й ніжні стосунки у Галини були з моїм братом. Вони були двома спорідненими душами. Розу-міли один одного з півслова. Вона завжди з нетерпінням чекала його візитів. І довго стояла й дивилася йому вслід, коли він від’їжджав».
Галина Бобошко померла після тяжкої хвороби в 2012 році. До кінця своїх днів вона зберегла таємницю. Про те, що сталося з нею в Німеччині.
Олексій із Чехії
Олексій Станек народився у 1944 році в Берліні, з народження утримувався в сиротинці. В 1946 році за допомогою Червоного Хреста він був перевезений до Чехії. Там його всиновило бездітне подружжя Ста-неків, яке згодом мало трьох власних дітей. Про факт усиновлення Олексій довідався випадково, коли вже був підлітком: під час сварки зі шкільним вчителем той кинув хлопцю образливі слова про всиновлення. Олексія це шокувало. Відверта розмова з людьми, яких він вважав за рідних, стала причиною родинної сварки та виїзду Олексія на навчання в іншу країну. Згодом він повернувся до Чехії, де прожив довге й цікаве життя. Працював пілотом в чеській авіації. Багато подорожував світом. Тричі одружувався і загалом мав шестеро дітей: синів Романа, Іржі, Сашу та доньок Іву, Яну та Моніку. Діти подарували йому п’ятнадцять онуків.
|
|
|
 |
Олексій Станек |
|
|
|
Донька Моніка: «Тато був дуже доброю, чесною та працьовитою людиною. Його великою пристрастю було подорожування. Він відвідав безліч країн. Його донька Яна та син Роман зараз живуть у США разом зі своїми сім’ями. Тому він часто подорожував туди. Олексій дуже любив тварин, завжди мав собаку. Про-тягом усього життя його мучило те, що він не знав своєї справжньої матері й родини. На жаль, у ті часи знайти будь-яку інформацію було дуже складно. У нього залишилися лише документи про перевезення дітей до Чехії, ім’я його матері та дата її народження».
Олексій Станек помер від лейкемії 10 червня 2023 року в оточенні дітей та онуків.
Моніка шукає Галину
Молодша донька Олексія Станека Моніка, яка мешкає з власною родиною в Празі, була дуже прив’язана до батька за його життя. Вона допомагала йому вести пошуки біологічної матері. В 2017 році вона віднайшла інформацію про неї та її роботу в берлінському готелі «Континенталь». По смерті батька Моніка вирішила продовжити пошуки самотужки. На допомогу прийшли Інтернет та Фейсбук.
В генеалогічній групі в Фейсбуці Моніка спитала поради, як можна віднайти людину, якщо є мало ін-формації: ім’я, рік народження та назва населеного пункту (це були відомості з документу пологового будинку в Берліні). На цей пост відреагувала сумська краєзнавиця Олена Приймач, яка взялася допомогли з пошуками. Причиною стало те, що назва селища була їй знайома: таке село є в Сумській області.
«Державний архів Сумської об-ласті має велику колекцію оцифрованих документів. З того, що могло стати в нагоді у цьому випадку, це книги РАЦС про народження в селі Товста та картки остарбайтерів, - розповіла Олена Приймач. - Але спершу пошуки виявилися невдалими: ані запису про народження Галини, ані картки остарбайтерки не було. То ми розширили пошук всією Україною - розіслали запити до декількох архівів. Всі відповіді були негативні. Здавалося, бажаного ре-зультату не буде».
|
|
|
 |
Моніка Станкова |
|
|
|
Завершальним став запит до того ж Державного архіву Сумської об-ласті. Попри те, що картки остарбайтерки онлайн не було, дослідниця попросила перевірити наявність фільтраційної справи на Галину Бобошко. І диво сталося! За кілька днів їй зателефонували з архіву та повідомили, що така справа є.
З тоненької теки на декілька аркушів постала історія української остарбайтерки Галини. В автобіографії вона виклала обставини свого життя до 1946 року, до повернення на батьківщину. Нові дані дозволили встановити подальшу особову ін-формацію: батьків Галини, те, що її ім’я при народженні було Ганна, дата народження теж була інша, ніж вказана у німецькому документі. Втім, це була точно розшукувана Галина - вона написала про те, що працювала в берлінському готелі прибиральницею.
А далі події розвивалися дуже стрімко.
«Це дивне відчуття, коли знаєш, що пів століття люди шукали бодай якусь інформацію, а потім за кілька днів вони отримали такий результат, - продовжує Олена Приймач. - Я хочу подякувати неймовірним, чуйним ук-раїнським жінкам, які зрозуміли і підтримали наш розшук: депутатці Бі-лопільської міської ради Ирині Сегиді, діловоду Миколаївської селищної ради Ніні Васюк (за безцінну інформацію з погосподарських книг села Товста), місцевій мешканці Віталіні Дудченко. Завдяки їм вдалося, по-перше, дізнатися про долю Галини Бобошко після 1946 року, встановити, що в неї є нащадки, і, зрештою, зв’язатися з онукою Галини».
Виявилося, що дочка Галини й досі проживає в Сумському районі. Втім, перший контакт з нею виявився невдалим. Телефонний дзвінок з інформацією про брата здався їй шахрайською витівкою, і вона не схотіла подальшого спілкування на цю тему. Її дочка Марина відреагувала на новину більш приязно.
Тепер українська та чеська кузини завзято листуються Інтернетом. Для нащадків Галини з Україні новина про те, що в неї був син, який не тільки вижив у страшній війні, а ще й залишив по собі багатьох потомків, стала великою, але дуже приємною несподіванкою. Марина в подробицях розповідає в листах про життя Галини, а Моніка збирає все нові та й нові факти про свою українську бабусю.
Серед іншого Марина підтвердила інформацію про те, що в Галини буле інше ім’я та дата народження. Йшлося про виплату в 2001-2006 роках компенсації від німецького уряду українським жертвам нацизму. «В українському паспорті її звали Ганна, а в німецьких документах йшлося про Галину. Мені довелося вирішувати цю справу. Я звернулася до архівів і дізналася, що Ганна та Галина - це одна людина. Отже, її справжнє ім’я Ганна. Народилася 29 серпня 1924 року», - повідомила онука.
|
|
|
 |
Діти та онуки Станека |
|
|
|
Залишається нез’ясованим, хто був біологічним батьком Олексія Станека. ДНК-експертиза, яку він зробив за життя, надала відомості, що він на 100% українець. Цей висновок був підтверджений аналогічним дослідженням у його сина Романа, він виявився на 50% українцем, а на 50% - чехом (за мамою). Тобто біологічним батьком Олексія Станека міг бути остарбайтер-українець. Також невідомо, коли саме в Галини забрали сина. Жодної інформації німецька сторона не надала. Відомі випадки, коли остарбайтерки поверталися додому з немовлятами. Але так не сталося з Галиною. Серед численних злочинів нацистів була й політика германізації слов’янських дітей, коли малюків, які мали схожу до німецької зовнішність, вилучали в матерів для подальшого всиновлення їх німецькими батьками. Так могло бути з Олексієм. Галина по поверненні в Україну жодним словом не промовилася про сина.
Всією віднайденою інформацією Моніка ділиться з іншими нащадками Олексія: своїми братами та сестрами. Вона щаслива, що в них тепер є численні українські родичі. Вона кличе всіх їх до себе у гості, в Прагу. Своєму татові, переписку з яким вона зберігає у телефоні, вона по-слала коротке повідомлення: «Лю-бий таточку, я нарешті знайшла твою маму. Вона була неймовірна».
P.S. Деяка персональна інформація була змінена (вилучена) на прохання учасників.
Настя Макаренко
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
