«Я потрібен тут. Потрібен Богу…»
На Сумському напрямку загинув військовий священник Олексій Кузнєцов
Поки весь світ спостерігав за подіями в Ватикані, де ховали 88-річного папу Римсько-го Франциска, у Сумах проводжали в останню путь право-славного священника, молодшого лейтенанта ЗСУ Олексія «Капелана» Кузнєцова. Він загинув напередодні свого 28-річчя…
Умів підтримати в найтяжчі моменти
Олексій народився 25 квітня 1997 року в м. Лебедин. З дитячих років був прихожанином, а згодом паламарем Свято-Троїцького архієрейського собору м. Суми. У 2014 році закінчив школу №27 і того ж року вступив до Сумської духовної семінарії ім. Блаженнішого Митрополита Володимира (Сабодана), яку успішно закінчив у 2018 році, отримавши диплом бакалавра за спеціальністю «Православне бо-гослов’я» за першим розрядом. Паралельно здобув світську освіту за спеціальністю «Практична психологія» в Сумському державному педуніверситеті ім. Ма-каренка.
4 грудня 2020 року в Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Суми Олексій був рукопокладений у сан диякона, а вже 2021 року - у сан священника. З того часу ніс пастирське служіння у Хрестовоздвиженському храмі м. Суми і у 2024 році був возведений у сан протоієрея.
Окрім богослужбової діяльності, отець Олексій працював у пресслужбі Сумської єпархії як фотограф і відеооператор. Його ініціативність, тактовність, доб-розичливість та відповідальність здобули йому любов і довіру серед духовенства й мирян.
 |
|
|
 |
|
|
Мав дар глибокого пастирського співчуття, був розсудливим, умів підтримати словом молитви і надії в найтяжчі моменти. Ці якості стали особливо цінними під час його служби на передовій у якості військового священника та психолога у лавах 252 окремого батальйону тер-оборони ЗСУ.
На жаль, 24 квітня на Сумсь-кому напрямку клірик Сумської єпархії Української православної церкви протоієрей Олексій Кузнєцов героїчно загинув…
«Не можу кинути хлопців»
«Ти отримав наказ виходити на позиції майже вночі, зайшов до кімнати, обіймаючи дружину, з любов’ю і сумом подивився на дітей, потім на мене. Я спитала, чого так пізно, а ти відповів: «Я не можу кинути хлопців, треба їх вивести звідти, вони майже в оточенні, треба терміново облаштовувати нові позиції», - написала у Facebook мама Олексія, Таїсія. - «Раз треба, то треба, з Богом», - я тебе перехрестила і відпустила. Відпустила з легким серцем, навіть не думаючи про щось страшне. Тільки ти так на мене подивився, тільки мені зрозумілим поглядом, ніби вибачався (ми часто дивилися один на одного, коли слів казати не треба було, ми все розуміли без них). Потім сказав те, що казав багато разів: «Я ж не візьму зброю, я не використаю її навіть для власного захисту»... Тепер я розумію, чого ти це повторив, за що вибачався і як відчував, що станеться, серцем.
|
|
|
 |
|
|
Командир твій потім сказав, я перепитала на кладовищі, ти дійсно лишив зброю, взяв з собою тільки антидронову рушницю. Рушницю, яка потім врятувала хлопців, бо ти той дрон збив, але він упав тобі в ноги... Хлопців своїх ти врятував, вони живі, а себе ні. Тобі наклали турнікет, бо твої руки цього зробити вже не могли, тим вибухом тобі зламало пальці... Викликали евак, тебе несли і везли довгі три години, ти вмер на руках свого командира, якого дуже цінував і поважав. Він просив тебе жити, але до штаба тебе вже живим не довезли...
А потім був ранок. Я почула, як у двері несміливо постукали. У мене на руках дрімав Марк, і я відкрила не відразу. Побачила очі командира, в яких стоять сльози. Він говорити не міг, я тихо задала питання - він не говорив, тільки кивав головою.
Тоді ще світ не рухнув. Він рухнув, коли ми зайшли з його батьком у морг і його батькові, теж військовому, не змогли відмовити відкрити той страшний білий закривавлений пакет. Це була смерть мученика...»
Замість привітань труна і троянди…
«Далі було щось, як в тумані, мене не брало ні снодійне, ні таблетки від тиску, але треба було вистояти. І ми вистояли. В твій 28-й день народження, я з твоєю красунею і сонечком, як ти завжди називав свою дружину, пішла вибрати тобі труну і троянди. 28 самих великих і красивих, тобі, моєму сонечку, найкращій дитині, яку я берегла і дуже люблю, на твій останній день народження.
Тебе ховали за чином право-славного священника, яким ніколи не переставав бути, не дивлячись на офіцерські погони. Ти завжди перш за все думав за те, як подарувати хлопцям добро; відправити на лікування, подати нагородні листи і отримати їх, подати рапорти на виплату пораненим, пригостити домашнім пряником, заспівати різдвяну ко-лядку... Я бачила, як ти спішив все зробити, засиджуючись за цією роботою до глибокої ночі, збираючи документи, розбираючи відзняті інтерв’ю, які по суті іноді були сповіддю, маленькою історією героїзму кожного з тих хлопців, ти їх цінував і поважав… Ти завжди все робив на совість.
Тебе ховали з закритим обличчям, бо так ховають священників. До тебе прийшли всі друзі, вони прощалися, плакали, всю ніч читали над тобою святе Євангеліє, потім йшли служити за тобою і вночі і зранку службу. Службочку, як ти завжди казав...»
«Згадуйте з радістю…»
«У якийсь момент, вже після 12-ї ночі, я таки заснула в маленькому приміщенні храму, де хрестять діток... І ти прийшов до мене уві сні. Сів на краєчок дивану, поклав руку на плече і сказав: «Мам, не плач, мені тут добре, мені не боляче». Посміхнувся, ще й як завжди пошуткував: «Треба бути обачливим із бажаннями, я хотів відпустку і я її отримав, але тут добре». Я наче як привстала і запитала: «Синочка, такі гарні дітки, така красива молода дружина, і чому така смерть страшна?» Ти подивився кудись у бік, потім на мене: «Я потрібен тут. Ти думаєш, тільки у нас війна, тут теж війна і в армію ніхто йти не хоче. А ти ж знаєш, що я не можу ховатися. Я потрібен Богу. Нічого не бійтеся і не плачте за мною, згадуйте з радістю. Я повинен був через все це пройти, щоб мати силу допомагати...»
Це був лише сон, сон, який мені допоміг вистояти, витерпіти.
Мій красивий, розумний, мудрий хлопчик. Нас, віруючих, дійсно рятує одне - нам легше від розуміння того, що у Бога всі живі, і ми знаємо, що ти завжди будеш поруч.
Не хотіла я писати про тебе на загал, хотіла зберегти все це просто в серці. Але сьогодні Адріана гірко плакала і казала, що її тато тепер як біла пташка, і він її обнімає, довго не могла заснути, те-пер не можу заснути і я. Тому я вирішила, що запишу ці спогади, для неї. Пройдуть роки, і це буде важливо для неї - знати, ким був її тато, дійсно світла людина, яка нічого не боялася й залишила гідний приклад по собі для своїх діток: нічого не боятися і жити за Законом Божим. Він завжди з посмішкою говорив ці слова: «У нас, у попів, таких заморочок немає, я не можу боятися нічого, навіть смерті».
Але серцю не накажеш, і воно крається й плаче болем… Цар-ство Небесне і вічний спокій світлому Воїну Добра!
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Меморіал на місці ракетного удару: у Сумах може з’явитися пам’ятний знак, який нагадуватиме про трагедію Вербної неділі
У СУМСЬКІЙ міській ра-ді пропонують облаштувати меморіал на місці ракетного удару по центру Сум 13 квітня. Таку ініціативу на апаратній нараді озвучив директор департаменту інспекційної роботи Сумської міськради Максим Зеленський.
Щоб не відкладати справу в довгий ящик, на засіданні... 
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
