Свідок епох на Петропавлівській
Про що може розповісти корпус СумДУ, уражений російською ракетою 13 квітня
КРИВАВА вербна неділя 13 квітня цього року назавжди увій-шла в історію м. Су-ми. Подібне масове вбивство цивільного населення місто бачило востаннє ще в роки Другої світової війни, коли в кар’єрах біля 4-го цегляного заводу (район гаражного кооперативу на вул. Кондратьєва) нацисти знищили кілька сотень сумських євреїв…
Людська трагедія доповнилася й болісним ударом по пам’ятках архітектури середмістя - постраждали житловий будинок на вул. Петропавлів-ській, 60, зведений на початку 1950-х років у стилі «сталінського ампіру», приміщення Інституту прикладної фізики НАН України, що розміщується в колишній садибі Суханових-Сумовської, конгрес-центр СумДУ. Утім, головний удар другого «Іскандеру» прийняв на себе корпус Навчально-на-укового інституту бізнесу, економіки та менеджменту Сумсь-кого державного університету, розташований по вул. Петро-павлівській, 57. Представниць-ка й велична будівля нині суттєво пошматована ворожою ра-кетою: у правому крилі, наче рана, тепер зіяє провал... Незважаючи на те, що ця споруда є яскравою й однією з найбільших за площею пам’я-ток цивільної архітектури в нашому місті, про неї досі мало відомо сумчанам. Настав час це виправити.
 |
|
|
 |
|
|
Окружний суд ціною «грабіжництва»
Ще 1867 року в Сумах завдяки сприянню місцевих до-брочинців, у тому числі Івана Харитоненка, з’явився окружний суд - основна структура судової системи Російської імперії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Сам сумський мільйонер пізніше так згадував про свою участь у справі його заснування: «При відкритті су-дових установ уряд визнав можливим відкрити в Сумах суд IV розряду, в той час я був ще молодий, сповнений громадської енергії; бувши місь-ким головою - влаштуванням для суду зручного приміщення хотів ствердити його у Сумах; купив дім, чудово його обставив, що коштувало тоді близько ста тисяч рублів. Мушу визнати: сам тоді був відносно небагатою людиною (звісно, Іван Герасимович тут дещо прибідняється. - Д.К.), і в бідному містечку треба було докласти чимало зусиль, аби добути цей капітал, що формувався різними засобами. Але здебільшого добровільною підпискою, а по суті грабіжництвом - мета була досягнута; з відкриттям окружного суду місто почало оживлятися, відбудовуватися». Згада-ний придбаний будинок - це колишня міська садиба повітового голови дворянства Ми-коли Кондратьєва, яка займала ріг вулиць Петропавлівської та Думської (нині - Академічна). На жаль, ця пам’ятка архітектури не зберіглася до нашого часу й була зруйнована в 1983 році. На місці пустирю уже в 2000-х роках виріс головний корпус УАБС, що в загальних рисах нагадував попередню будівлю, хоча й на два поверхи вище.
Заснована в Сумах установа була судом першої інстанції в цивільних і кримінальних справах у межах декількох повітів. Крім то-го, окружний суд дістав ознаки державного органу, що виконував не тільки судові, а й прокурорсько-наглядові, слідчі, нотаріальні функції, а тому мав у своєму складі слідчих, прокурорів, нотаріусів.
У 1874 році мешканці почали добиватися підвищення статусу суду з 4-го до 3-го розряду (суди 4-го розряду формувалися в повітових містах і могли вести далеко не всі справи по важких злочинах; суди 3-го розряду створювалися в губерніях, де передбачалося відкриття нових окружних судів, і мали більший склад відділень). Для цього Сумське повітове земське зібрання постановило відправити до столиці делегацію. Утім, добитися одразу свого не вдалося. Ба більше, у 1886 році довелося захищати й саме право мати окружний суд у місті, оскільки в Міністерстві юстиції визріла ідея закриття закладу, який через брак штату суддів і персоналу канцеляристів мав труднощі із розглядом усіх накопичених справ. При-пинення діяльності суду загрожувало місту втратою як значних прибутків, так і вагомої адміністративної ролі як центру судового округу, що поширював свої повноваження на Сумський, Лебединський, Ох-тирський, Путивльський і Риль-ський повіти.
І. Г. Харитоненко в листі до одного з вищих ієрархів церкви, до котрого він звернувся для заступництва за Суми, за-значав, що «місто готове принести будь-які жертви аби суд залишився в Сумах», інакше «це стане нашим загальним розоренням». Те, що це питання набувало для «сумського батька» особистого характеру, вказують його наступні слова: «Жодної хвилини не сховаю перед вами, що це персонально для мене буде кровною образою; вам відома моя любов до цього міста, де мене Бог благословив; ви знаєте, що слово любов для мене не пуста фра-за». Зрештою, Сумам вдалося й зберегти установу, і добитися підвищення її статусу в 1891 р., коли було відкрите друге відділення, завдяки чому робота суду значно пожвавилася.
Як добивалися побудови нового «храму Феміди»
Розширення штату закладу суддями та канцелярськими чиновниками одразу виявило брак наявного приміщення. Ще до означеної вище «битви за суд», у 1883 році міська влада постановила побудувати окреме приміщення архіву, оскільки закриті справи нікуди було складувати. А вже «добрий геній» Сум Іван Харитоненко в 1890-му пожертвував 15 тис. руб. на розширення основної будівлі. Проте все це були часткові міри, які лише відкладали принципове питання про необхідність побудови нової споруди. Зрештою, у 1910-ті роки міська влада почала шукати місце й кошти для зведення «палацу правосуддя». Цьому передував запит голови суду Дмитра Голеніщева-Кутузова щодо відведення ділянки місь-кої землі для побудови приміщення. Міська дума в березні 1912 року постановила виділити Мін’юсту ділянку Петровсь-кого скверу по Миколаївській вулиці (нині район площі Не-залежності) проти Миколаївсь-кої церкви, а також закупити 2 млн штук цегли. Тоді ж міська влада звернулася до депутата Державної думи Павла Матю-ніна, котрий, за словами сумського голови Валеріана Зо-лотарьова, в уряді «знав усі ходи та виходи», з проханням клопотати від імені міської думи перед міністерством «про побудову казенної споруди Окружного суду в Сумах у першу чергу». Державний діяч до переїзду в Петербург мав адвокатську справу в Сумах і перебрав на себе в столиці роль своєрідного сумського лобі. Результатом особистої зустрічі Матюніна з міністром юстиції Іваном Щегловитовим стало рішення про виділення з державної казни 300 тис. руб. на добру справу. Утім, відомство поставило умову - до 15 червня 1913 року місто повинно було скласти план і надати кошторис будівництва, а також передати ділянку під забудову міністерству.
Навесні 1913 року в Суми для огляду місця будівництва приїхав архітектор міністерст-ва Василь Пруссаков. На той момент його авторству належало вже понад 150 проєктів судових установ, у тому числі 56 реалізованих (будинки су-дових палат в Одесі, Харкові, Ризі, Сімферополі, Тифлісі, Любліні тощо). Тож зодчому не прийшлося докладати забагато зусиль для швидкої розробки проєкту двоповерхової будівлі. Але технічно-будівельний ко-мітет Міністерства внутрішніх справ, у веденні якого перебували питання дозволу на будівництво, його відхилив через те, що Миколаївська вулиця була надто вузькою (7 сажнів (15 м) проти 10 сажнів (21,3 м) щодо вимоги облаштування «нових вулиць»). Крім того, для забудови площ (сквер розташовувався саме на Миколаївському майдані) вимагалося «Висо-чайше повеління», а його мешканці Сум не здогадалися по-просити. Зрештою проти забудови скверу в середмісті виступило й Імператорське Руське археологічне товариство, чле-ни якого, варто визнати, правильно вказали на те, що новобудова перекриє вигляд Вос-кресенської церкви (уже в ра-дянську епоху цей факт нікого не засмутив, через що у 1970-ті роки храм дійсно опинився в тіні «кривої хати» - будинку обласної та міської рад).
Таким чином, сумській владі довелося шукати нову локацію.
Розглядали варіанти ді-лянок навпроти Сумського духовного училища (нині - старий корпус обласної лікарні на Троїцькій вулиці), на Іллінській площі (нині - сквер «Героїв 3 окремої штурмової бригади (3 ОШБр)» на Іллінській вулиці), в саду реального училища (нині - житловий квартал навпроти 4-ї шко-ли), «солдатській двір» на Лебединській вулиці (нині - житловий квартал навпроти приміщення УСБУ в Сум-ській області), на Троїцькій площі, Петропавлівській площі (Липки).
Зрештою власник садиби на перетині Петропавлівської й Думської навпроти «старого» приміщення окружного суду, дворянин Олексій Величко, погодився її продати місту за 50 тис. руб. Площа купованої садиби була просторішою, аніж місце на Миколаївському сквері, що дозволило влаштувати достатньо широкий двір.
|
|
|
 |
|
|
Тим часом затягування з процесом початку будівництва ледь не зірвало намічене. Восени 1913 року гласні місь-кої думи повторно звернулися до Матюніна, аби той відстояв інтереси міста, коли раптово виникла загроза «утікання» казенних коштів до іншого населеного пункту. Останній у проханні не відмовив, і Мін’юст залишив «сумські» кошти в бюджеті відомства на 1914 рік. Відтепер треба було поспішати з реалізацією наміченого. Тож навесні 1914-го місто передало куплену ділянку Мін’юсту. До цього моменту пан Пруссаков розробив новий проєкт. На місці вести будівельні роботи доручили сумському архітектору Густаву Шольцу.
Будівництво
Характерно, що розпочата Перша світова війна не перервала зведення нового приміщення суду, як це сталося з більшістю інших проєктів, що так і залишилися нереалізованими, як-от залізниця Суджа - Суми, казарми 10-го Новгород-ського драгунського полку поблизу Сумського кадетського корпусу, добудова північного крила Сумської 1-ї жіночої гімназії, Народний дім імені П. І. Харитоненка, влаштування трамвайних колій та багато інших. Навпаки, будівництво відбувалося в завданому темпі. У серпні 1914 року була створена будівельна комісія під головуванням Д. Голеніщева-Кутузова. Підряд на будівництво був виданий батькові й синові Кирилу та Гнату Насед-кіним, власникам цегельні в Сумах, які вже виконували ро-боту зі зведення Троїцького собору.
На вимогу замовника вони виготовили цеглу по-трібних розмірів і ваги: довжина - ширина - товщина 6/3/1,5 вершка (вершок - близько 4,5 см), вага - 10-12 фунтів (фунт - 453 г). Суворі вимоги висувалися й щодо розчину, деревини, скла, труб та інших матеріалів. Чи не тому будівля слугувала вірою та правдою місту понад століття, не виказуючи особливих оз-нак старіння? Вміли ж раніше будувати!
Окрім підприємства Насед-кіних, у будівництві залучалася продукція багатьох інших фірм. Зокрема, матеріали з опалення та вентиляції виготовляли та постачали «Інженер Ганс Генріх Барлах» (Харків), «В. Залеський і В. Чаплин» (Москва), «Термо» (Рига).
Війна вносила свої правки в терміни будівництва. Зокрема, виготовлені для Сум вироби «Термо» пішли на дно разом із пароплавом «Дагмар», потопленого крігсмаріне (військовий флот Німеччини). Утім, до се-редини літа 1916 року будівля була зведена і робітники приступили до внутрішніх робіт - клали плитку, стелили дере-в’яну підлогу, вставляли вікна та двері, фарбували стіни, лагодили труби опалення то-що. У дворі суду був влаштований невеликий сад, що відповідало сумській традиції садибного будівництва.
Результат виправдав очікування. Дописувач газети «Сум-ський вісник» зауважив: «При-міщення вражає своїм простором. Чудові зали засідань карного та цивільного відділень. Багато світла, повітря». Сум-ський повітовий староста часів Гетьманату Павла Скоропадсь-кого Сергій Гребенщиков, який зі своєю канцелярією зайняв частину споруди, також відзначив її високі естетичні та функціональні якості.
Споруда мала три поверхи у центральному та два поверхи у бокових об’ємах. Пізніше над другим поверхом надбудували третій, що первинно й планувалося архітектором у разі по-треби розширення площі бу-динку. В. Пруссаков вирішив не звертатися до популярного тоді стилю арт-деко й спланував будинок у формах неокласицизму. Представницького ха-рактеру «палацу правосуддя» додає центральний ризаліт (виступ від основної лінії споруди) з чотириколонним портиком тосканського ордера з розвинутим антаблементом і потужним трикутним фронтоном. У вестибюлі третього по-верху донині зберігся витончений декоративний портал із ні-шею для скульптури. Певно, це місце по праву займала скульптура Феміди (богиня права й законного порядку) або Юс-тиції (богиня правосуддя).
Відкриття палацу проходило вже в нових суспільно-політичних реаліях - в країні відбулася революція, останній цар зрікся престолу, встановилися демократичні порядки, що наклало відбиток і на проведення урочистостей. Почина-лися вони традиційно - молебнем, який провів сумський єпископ Митрофан, промовою голови суду, котрий підкреслив, що Суми отримали нове приміщення закладу якраз в ознаменування 50-річчя існування установи. Надалі захід перетворився на мітинг. Зокрема, адвокат М. Свобод-ний закликав «три стани суду - магістратуру, прокуратуру та адвокатуру - об’єднатися на допомогу Тимчасовому уряду в боротьбі зі злом і кривдою». Оратор звинуватив місцевих прокурорів у тому, що за царського ладу вони захоплювалися винесенням суворих вироків «борцям світла, правди та свободи».
В лиху годину та в мирний час
Революційне лихоліття не дало можливості новому приміщенню залишитися осередком виключно третьої влади.
В ньому одне за одним змінювали свою присутність революційні органи, радянські та українські комісари зі своїми управліннями. Двічі - у квітні 1918 року і наприкінці того самого року сумським комісаром УНР був місцевий діяч «Просвіти» Євген Колодяж-ний. Про його діяльність ми маємо окремі уривчасті дані. А от повітовий староста С. Гре-бенщиков залишив більш-менш детальний опис того, що відбувалося в ці роки і в повіті, і в «палаці правосуддя». Його кабінет був розташований на третьому поверсі. Поряд - кімнати помічника, секретаря і писарів. Отже одне й те саме приміщення поділяли між со-бою окружний суд, староста і повітовий комендант. Пові-товий староста в своєму кабінеті приймав різну публіку - від селян до німецького коменданта і міського голови. Загалом, у будні дні «храм Феміди» на-повнювався різними людьми, які потребували впливу влади на ті чи інші питання поточного суспільного життя.
Попри непогані організаторські якості, С. Гребенщиков був далекий від національної ідеї. Звісно, пручався і встановленню влади прибічників Дирек-торії, що підняла повстання проти гетьмана.
Характерно, що в ті бурхливі часи зібрання та з’їзди відбувалися переважно в залі громадського зібрання (нині - філармонія), театру Корепанова (ТЮГ) та в приміщенні «старого суду», де розмістилася місцева рада робітничих і солдатських депутатів. «Новий суд» лише разово використовувався для масових заходів, і саме за часу Директо-рії. У грудні 1918 р. тут відбувся з’їзд місцевих робітників за участю різних лівих партій (меншовики, боротьбисти, українські есери), який у цілому висловив довіру українським республіканцям. Утім, втримати їм владу в Сумах не вдалося. Уже в січні 1919 року до міста знов повернулися більшовики. Ос-танні «палац правосуддя» на-повнили радянськими установами. У 1920-х роках у ньому розмістився Сумський окружний виконавчий комітет рад робітничих, солдатських та червоноармійських депутатів, редакція газети «Плуг і молот», окружна рада фізкультури, архівне уп-равління та деякі інші установи. Певний час тут працював на посаді відповідального секретаря Сумського окружного комітету партії Пантелеймон Свис-тун, майбутній розбудовник і директор Харківського тракторного заводу, жертва сталінських репресій (розстріляний 1938 року). Свистуна співчутливо і в приязних фарбах описав у романі «Сад Гетсиманський» український письменник Іван Багряний, якому довелося зустрітися з Пантелеймоном Іва-новичем у Харківській в’язниці УДБ-НКВС на Холодній горі: «Довгоногий, трагічного вигляду, понурий чоловік середніх літ, знаменитий директор ще знаменитішого, бо єдиного на всю Україну наймодернішого підприємства - тракторного за-воду».
У 1931-1941 рр. новим власником колишнього «палацу правосуддя» став Сумській державний педагогічний інститут. У 1940 р. в стінах закладу навчалося до 1500 студентів. Всередині було облаштовано 11 кафедр, 20 кабінетів і лабораторій.
На початку Німецько-радянської війни тут розмістився шпиталь, який вже у вересні 1941 року довелося евакуювати на схід. А сам корпус вишу зі вступом німецьких військ був пристосований для потреб окупантів. Характерно, що в роки тодішньої борні «палац правосуддя» від дій німецьких чи радянських військ не постраждав.
По завершенню війни приміщення зайняли обласні радянські та партійні організації. Після того, як вони перемістилися в нову будівлю на площі Леніна (Незалежності), «палац» знов зайняла освітня установа - Сумська філія Харківського сільськогосподарського інституту імені В. В. Докучаєва. У путівнику по Сумах за 1984 р. відзначалося, що тут обладнані «до послуг студентів просторі аудиторії, кабінети і лабораторії, ви-робничі майстерні із сучасним устаткуванням».
У 1998 році приміщення аг-рарного університету в центрі Сум передали Українській академії банківської справи. Її ректор Анатолій Єпіфанов розгорнув значні будівельні роботи та реконструював «спадок» від Аграрного. Все-редині навчального корпусу, відтепер - факультету банківських технологій, було переобладнано актовий зал та всі внутрішні площі. Із старого залишалися лише металеві конструкції сходів від найперших власників будівлі. У свою «банківську» епоху вона приймала чимало іменитих гостей, у тому числі державних діячів України - Віктора Ющенка та Арсенія Яценюка. Останній, до речі, кандидатську дисертацію з економіки захищав саме в УАБС. У впорядкованому та респектабельному вигляді на-вчальний корпус дістався у спадок уже СумДУ в 2016 році. Новий власник зберіг характерне для «банківської» за-барвлення - «ніжний бузок». А вже 13 квітня 2025 року залишило несподіваний і трагічний слід в історії пам’ятки архітектури…
Безумовно, Суми її відновлять. Нині вона зіяє провалом в наріжній стіні, але сам корпус встояв, а отже - він підлягає відновленню. Благо, свого часу «храм Феміди» зводили на совість, прискіпливо підбираючи забудовника, будівельні матеріали та суворо дотримувалися технологій.
«Винуватців» появи ве-личної споруди кілька - голова окружного суду Дмитро Голеніщєв-Кутузов, котрий ініціював її побудову та стежив за цим процесом, міський голова Валеріан Золотарьов, який зумів акумулювати волю міської думи на рішення завдання зведення «нового суду», депутат Держдуми Павло Ма-тюнін, який буквально «ви-гризав» сумський інтерес у високих столичних кабінетах. Звісно, заслуговує по-шани й компанія Насед-кіних, що виконала основні будівельні роботи.
Власне, усе це і варто відзначити в експозиції музею пам’ятки архітектури після відновлення…
Дмитро Кудінов
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
