Скритний і невідомий Котляревський

Яким був автор бестселерів «Енеїди» та «Наталки Полтавки» - цікаві факти з життя

ЛЮДИ, пам’ять про яких живе століттями, були не-пересічними й яскравими особистостями. Сьогодні згадаємо про Івана Котляревсь-кого - класика української літератури, письменника, поета, драматурга, громадського діяча, який народився на початку вересня.

Його називають основоположником нової української літератури - саме живою, народною мовою написана його поема «Енеїда». Пропонуємо цікаві факти про життя, творчість та нерозділене кохання Івана Котляревського.

«Римач», який не лишив жодного листа про власні переживання

Іван Котляревський народився у Полтаві 9 вересня 1769 року. Його батько Петро Котляревський був канцеляристом у полтавському містовому магістраті. Мати Параскева Жуковська - дочка сотенного козака з Решетилівки. А дід по батькові був дияконом у Свято-Успенському соборі Полтави.

Іван навчався в Катеринослав-ській духовній семінарії, яку кинув одразу після смерті батька, провчившись там вісім років. Мож-ливо, розчарувався чи хотів іншого життя - яскравого й насиченого, сповненого пригод. Тим паче, що «ще в юному віці мав особливу пристрасть до віршів і вмів до всякого слова мистецьки добирати дотепні рими, за що товариші звали його римачем», як писав його біограф Степан Стеблін-Каменський. І, до речі, вже тоді, ще у шкільні роки, він складав вірші про козака Енея. А ще досконало знав французьку, латину, філософію…

Облишивши осоружне навчання, натомість юнак став канцеляристом. А через п’ять років - домашнім учителем у сільських поміщицьких сім’ях. Як зазначають дослідники його біографії, скритний і невідомий - він не залишив жодного листа, у якому би скаржився на щось чи ділився своїми почуваннями. При цьому він був товариський, завжди привітний, душею компанії. Письмен-ник мав чудове почуття гумору, тож любив вигадувати жарти, через що його часто запрошували в гості. Цікаво, що спершу Кот-ляревський задумував «Енеїду» як збірку жартів.

Зі спогадів О. В. Терещенка дізнаємося про вроду Котляревсь-кого: «Котляревський був середній на зріст, широкоплечий і ду-жий. Волосся мав чорне, очі теж чорні, сповнені вогню і розуму. Обличчя біле, довгасте, побите віспою, добродушне і дуже приємне. На устах його часто блукала лукава посмішка».

Єдине і нещасливе кохання

У біографії письменника є згадка про його єдине та нерозділене кохання. Вчителюючи в поміщика в Золотоноші, Іван закохався у вродливу дівчину-кріпачку Марію Семикон, яка була хатньою робітницею. Вона була дуже вродливою, але безграмотною. Тому закоханий Котляревський почав таємно приходити до дівчини та навчати її грамоті.

Якось, прибираючи, вона наважилася взяти аркуш паперу, списаний дрібним почерком. Прочитала написаний вірш й упізнала у ньому… себе. Між Іваном і Марією спалахнуло палке почуття. Котля-ревському так подобалася дівчина, що він наважився попросити благословення у пана, але той сказав, що молодичка вже «обіцяна» якомусь багатому вдівцю.

Іван з болем у серці залишив дівчину і перед її весіллям передав через служницю листа з проханням писати хоча б зрідка, до якого додав золоту каблучку. Відповіді, на жаль, не дочекався… Після відмови закоханий покинув будинок.

Срібна шабля - за лицарську сміливість

Невдача в коханні підштовхнула 27-річного письменника піти у військо. Службі він віддав 12 років, зробивши достатньо успішну ка-р’єру. Є дані, що Іван Котлярев-ський вступив на військову службу, сподіваючись дослужитися до офіцерського звання, щоб вести переговори на рівних з поміщиком-кріпосником за свою кохану.

За два роки дістав звання прапорщика. Саме тоді знайомий земляк привіз у полк книжку, яка зацікавила офіцерів. Це була його «Енеїда» (власне, надруковані без згоди автора три частини незакінченого твору, що ширився по Україні у рукописних списках). Офіцери одразу влаштували вечірку, на якій було виголошено чимало тостів за талановитого прапорщика-поета. Тільки один офіцер, що знав Котляревського з часу його вчителювання у хазяїна дівчини, почав розпатякувати, як він хотів зневажити дівчину-кріпачку. Страшенно обурившись, Котля-ревський з іронічною усмішкою підняв келиха за «мерзотника й негідника». Дуель була неминуча...

Наступного ранку на березі Дніпра пролунало два постріли: одна куля зірвала лівого погона з плеча автора «Енеїди», а інша скосила офіцера-негідника. Шляхет-ному захисникові дівочої честі офіцери вручили срібну татарську шаблю, яку щороку присуджували тому, хто виявляв лицарську сміливість.

Після цього Іван Котляревський міг братися за викуп з кріпацтва коханої дівчини. Та почалася ро-сійсько-турецька війна 1806-1807 рр., і він опинився на фронті.

Саме тоді Котляревський по-знайомився із запорожцями. Вони почали розпитувати Івана про його прізвище і, з’ясувавши, що він автор славнозвісної «Енеїди», охоче запросили до себе. Одного разу в переговорах з буджацькими татарами йому довелось, крім хисту дипломата, виявити ще й особисту хоробрість.

По закінченні війни Іван Кот-ляревський віддався літературній творчості. Проте влітку 1812 року в душі поета прокинулось воєнне завзяття. За сімнадцять днів він сформував на Полтавщині козачий кінний полк для боротьби з На-полеоном. У відставку він пішов у 39 років, у чині капітана з правом носити мундир, і пізніше за громадські заслуги отримав чин майора.

Після відставки - осів у рідній Полтаві

З Полтави, до речі, він ніколи вже не виїжджав. 25 років віддав службі на посаді директора Дому виховання дітей бідних дворян. Також упродовж п’яти років був директором Полтавського вільного театру - першого українського професійного, для якого писав п’єси, в тому числі й знамениту «Наталку Полтавку».

Дозвілля Іван любив проводити з друзями. На дружніх посиденьках за пуншем, сигарами і картами й гартувалася «Енеїда» (загалом Котляревський писав її впродовж 26 років). Друзі були першими слухачами й критиками поеми. «Енеїда» була народною ще до видання - її знали напам’ять і переповідали. Попри те, що твір - це унікальна сатира на московську імперію, її схвально сприйняли. Безумовно, Котляревському додало сил те, що російська влада нічого не зрозуміла та не знайшла прихованих підтекстів, і згодом він продовжив свою роботу над «Енеїдою».

Перше видання «Енеїди» - несанкціоноване

Наразі «Енеїда» - поема-легенда, з якої фактично почалося формування літературної української мови на основі живої народної. А тоді Котляревський відмовлявся її публікувати, попри те, що вона була вже популярною. Чому?

Одна річ - читати свої тексти у колі друзів задля розваги, й інша - винести «малоросійське слово» на загал… Тому він дуже образився на конотопського поміщика Мак-сима Парпуру, який у 1798-му ви-дав три частини «Енеїди» без його дозволу за свій кошт. Насправді то була добра справа, яка підштовхнула автора до продовження «Енеїди». Але Парпуру він увіковічнив як «якусь особу мацапуру», яку в пеклі «шкварили на шашлику», так помстившись за свою честь і авторські права, щоб більше ніхто не смів «чужеє оддавать в печать».

А повне видання «Енеїди» вийшло 1842 року - вже після смерті Котляревського. Найпопу-лярнішою версією стала та, яку проілюстрував Анатолій Базиле-вич. Книга вийшла друком у 1968 році і перевидавалася 17 разів. Це був, що називається, бестселер. Книжка швидко стала бібліографічною рідкістю. Подейкують, вона була навіть у бібліотеці Наполеона. А майбутній цар Ми-кола І замовив собі аж два примірники…

Котляревський був масоном

Зокрема, членом полтавської масонської ложі «Любов до істини», яку пізніше розпустили за наказом царя. У ній Котлярев-ський виконував роль витія (оратора). Загалом масонство було дуже поширеним серед свідомих українців того часу - наприклад, масонами були Михайло Грушевський і Симон Петлюра.

Масони не виступали проти влади, а намагалися гармонізувати світ за допомогою знань, були релігійними й водночас свято вірили в науку. Як справжній масон, Котляревський відпустив своїх кріпаків (усього їх було шість душ), свій будинок в Полтаві заповів економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові, а все інше майно роздав далекій рідні та друзям. Хоча ж і прямих нащадків він не мав…

Мав таємну покровительку?

Котляревський також входив до таємного «Товариства малоросійського». Після повстання дека-бристів у цій справі велося слідство, але його не чіпали. Можливо, відповідь міститься у листі декабриста Сергія Волконського: «Кот-ляревського від каторги врятувала жінка, яка його любить».

Це була Варвара Рєпніна, дружина генерал-губернатора Мико-ли Рєпніна (вони 17 років прожили в Полтаві). Вона замовила Кот-ляревському переклад з французької Дюкена для Полтавського інституту шляхетних дівчат, а це - три томи по 500 сторінок (на переклад пішло 15 років), й загалом усіляко опікувалась поетом. Чи любив він навзаєм? Навряд. Після юнацького нещасливого кохання він заприсягнувся, що його серце закрито для жінок…

Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:

💙Telegram

💛Facebook

п»ї

Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня

Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...

UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині

Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...

Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.

Ukr.net – новини провідних компаній