Герої серед нас
«Кіборг» Анатолій Свирид сьогодні є волонтером і опікується сім’ями АТОвців
НинІ захисник України Анатолій Свирид займається волонтерською та громадською діяльністю - він керує ГО «Серця кіборгів», яка на сьогодні опікується 360 сім’ями АТОвців.
Та вперше про легендарного «Спартанця», який роззбро-єним пішов до терористів, щоб врятувати важкопоранених побратимів, українці почули взимку 2015 року, під час героїчної оборони Донецького аеропорту, яку незламні «кіборги» тримали 242 дні.
Він пішов на війну добровольцем, спершу був інструктором зі спеціальної бойової підготовки, потім заступником комбата. Присягнув на вірність українському народу і поїхав воювати. Пройшов кілька гарячих точок і, зрештою, потрапив у ДАП. В аеропорту Анатолія Свирида поранили, і він потрапив до госпіталю. Після отриманих травм міг і не повертатись у ДАП. Теоретично міг, але на практиці каже, що такий варіант навіть не розглядався.
Анатолію досі дивно пояснювати, навіщо він знову поїхав у те пекло і чому не відступив після штурму. Для нього, професійного військового, поняття «своїх не кидають» - не просто пафосна фраза. Це - життєва філософія, правило, порушити яке - означає втратити себе. «Ну це не комільфо», - віджартовується «кіборг».
І взагалі, він говорить про ДАП неохоче - каже, що саме там прийшло остаточне розчарування в армійських командирах. Тоді, сидячи в калюжі крові з двадцятьма осколками в ногах, контузією і відкритим переломом руки, він чекав на команду евакуації з терміналу. А коли почув по рації байдуже: «Розраховуйте на власні сили», його надія на командирів посипалась, як картковий будинок.
- Анатолію, пройшло вже багато часу, і ви, як професійний військовий, мабуть, багато аналізували те, що було в ДАПі. Як думаєте, чи була можливою альтернативна лінія подій?
- Крайній час, скажімо, за кілька днів до підриву, нас там тримали, грубо кажучи, для гарної картинки. Всім подобались «кіборги», подобалась ця красива історія про незламних - так ми вгризлись в той бетон і були готові тримати ті діряві стіни до кінця, але з точки зору командування військової операції - це все було настільки бездумно і топорно. Утримувати розвалини ДАПу не було ніякої стратегічної чи тактичної необхідності, особливо такою ціною. Наприкінці аеропорт був цінним тільки як символ. Але цей символізм нам дуже дорого обійшовся - ми втратили унікальних, мотивованих і підготовлених людей.
- Думаєте, треба було відступати?
- Я вже не раз казав - його треба було замінувати, відійти і підірвати. Оце був би хеппі-енд цієї історії. Воювати теж треба вміти красиво, це має бути мистецтво, а не якесь церемоніальне жертвоприношення. Наше бездарне командування тупо кидає бійців, хлопці помирають, виконуючи якісь дурнуваті накази. І ніхто за це не відповідає.
В полоні нас запитували, чи багато людей ми втратили на аеропорту. Я їм сказав, що для нас одна людина - це вже багато. В нормальному бойовому колективі це так і є: втрата одного - це вже велика втрата!
- Як вважаєте, після таких «уроків», як Донецький
аеропорт, Іловайськ, Дебальцеве та інших, військове керівництво країни зробило якісь висновки?
- Я як військовий, який на собі відчув всю «геніальність» цього Генштабу, дуже сумніваюсь, що вони здатні до якихось якісних змін. В армії, в збройних силах, при будь-якому конфлікті має бути таке поняття, як військове планування. А у нас же навіть масштабні військові операції на рівні генералітету організовуються вкрай тупо. З іншого боку, комбати, комбриги, хлопці, які безпосередньо беруть участь в боях, а не сидять в кабінетах, вони, звісно, за ці роки дуже виросли. Вони, як правило, і рятують ситуацію.
Але і серед них є велика проблема - постійно йде на спад мотивація. Коли з 30 хлопців, які планували залишитись на контракті, на виході лишається двоє - то це вже не випадковість. Якщо солдат буде бачити, що його життя цінне, тоді і з його боку буде віддача!
- По поверненні додому ви одразу знали, чим будете займатись?
- Чим я буду займатись, я зрозумів тоді, коли почали ховати хлопців, які не вижили на ДАПі. Я їздив на їхні похорони і, мабуть, вже ніколи не забуду ті ридання вбитих горем батьків, дружин, а особливо - крики дітей: «Тату, тату, ти куди?» Ось тоді я для себе все вирішив - найменше, що я зможу зробити в пам’ять про тих хлопців, які померли за Україну, - це зробити так, щоб їхні сім’ї ніколи не лишались сам-на-сам зі своїми проблемами і болем. Я створив громадську організацію, яка вже майже три роки надає бійцям та їх сім’ям системну допомогу - від психологічної реабілітації, оздоровлення та відпочинку до майстер-класів з рукоділля, курсів англійської мови, походів у кіно і спільного випікання піци. Це прості речі, але саме вони дають відчуття міцного плеча поряд і впевненості в тому, що тебе підтримають, що б у твоєму житті не сталося.
- Громадська організація, яку ви створили, насправді дуже відома в Україні. Ви вже навіть відкрили кілька регіональних філій?
- Так, на сьогодні «Серця кіборгів» відкрилися у Харкові, Житомирі, Чернігові, Білій Церкві, Ромнах Сумської області та Горішніх Плавнях на Полтавщині. У нас уже велика команда волонтерів, і наша справа росте. Ми оздоровили близько 700 дітей та дорослих. Возили дітей за кордон - у Хорватію та Латвію. А цього року вони відпочивають на Чорноморському узбережжі в Україні та Болгарії, а також у літньому таборі Astor School в Межигір’ї. Організовуємо для них екскурсії, тематичні свята, спортивні змагання. Нещодавно наші підопічні взяли участь в профорієнтаційному проекті, де з ними зустрічалися успішні представники різних популярних професій, які є новаторами у певній сфері.
Для мене особисто важливо підтримувати різні корисні ініціативи на рідній Сумщині. Особливо спортивного та патріотично-виховного спрямування. Наприклад, в Ромнах є футбольна команда, яка знаходиться на межі існування. Нещодавно я побував на одному з матчів і пообіцяв, що команда буде грати. І їх треба підтримати, адже містечкові спортклуби - це місця, де загартовуються сильні чоловічі характери, на які колись ця країна зможе сміливо розраховувати.
Виховання підростаючого покоління, я вважаю, стратегічне завдання для нас як нації. Адже ми маємо стати настільки сильними, щоб ті, хто до нас захоче зайти, спершу стукали.
- Навесні «Серця кіборгів» випустили календар, зірками якого стали діти загиблих бійців. Розкажіть, звідки ідея?
- Цей проект називається «Погляд майбутнього». Ідея виникла банально - ми шукали кошти для оздоровлення дітей загиблих бійців у Болгарії. Вирішили за допомогою цього календаря убити двох зайців - показати, яке прекрасне майбутнє залишили після себе хлопці. І дати шанс кожному підтримати це майбутнє.
- В одному інтерв’ю ви сказали, що АТОвцям треба дати «не рибу, а вудку, якою вони зможуть ловити рибу». Тобто охоронна фірма, яку ви створили для працевлаштування демобілізованих захисників, і є цією «вудкою»?
- Образно кажучи, так. Проблема з працевлаштуванням хлопців, які приходять з війни, насправді глобальна, я б сказав. А з огляду на те, що у більшості з них сім’ї або батьки, яких теж треба підтримувати, цією проблемою має опікуватись держава. Ну держава і тут «в своєму репертуарі», тому ми дійсно створили охоронну фірму. Ми розуміли, що навряд чи зможемо конкурувати на цьому ринку, та й мети займатись бізнесом як такої не було. Тому, коли прибутків вистачає на зарплати та податки, - це вже успіх. Адже хлопці при роботах, відповідно, їхні сім’ї забезпечені усім необхідним.
- Ви кажете «ми», тобто ви теж маєте, на чиє плече спертися?
- Знаєте, я люблю говорити, що я олігарх. Ця клята війна звела мене з такою кількістю фантастичних людей. Ці люди - це справжнє багатство! Звісно все, що роблять «Серця кіборгів» - це результати старання і доброї волі їх усіх. І я пишаюсь тим, що з усіма цими людьми ми - однієї крові.
Микола Штеба
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Топ-10 джерел безперебійного живлення
Часті перепади напруги та раптові аварійні вимкнення електроенергії створюють суттєву загрозу для дорогої домашньої техніки. Вони спричиняють втрату незбережених даних, збої програмного забезпечення та передчасне зношування внутрішніх компонентів...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
