Як у Сумах приймали пологи, коли на околицях міста точилися бої
Приймати у світ нові життя – це вже значна відповідальність. А під час війни вона незмірно більша. Акушерки обласного пологового будинку в Сумах, які опинились у незнайомих і жахливих обставинах, прийняли цю відповідальність та стали справжньою підтримкою для вагітних.
Ольга Бутенко, акушерка-гінекологиня акушерського відділення обласного клінічного перинатального центру, розповіла про те, як працювало їхнє відділення, коли на околицях міста точилися бої:
«Забили вікна, поставили щити, переобладнали палати на першому поверсі під операційні та пологові. Ми не бачили боїв, але все чули, з кожного вікна. Була злагоджена робота, важкі зміни і велика відповідальність за пацієнтів. Від пошуку хоч однієї ампули важливого препарату – до колясок для мам із дітьми, які не могли повернутися додому.
Місто було не окуповане, але в оточенні. Виїхати якимись стежками можна було, але доволі складно. Тому деякі наші лікарі не могли дістатись до лікарні. Хтось виїхав і не зміг повернутися. Хтось не виходив на зміну, бо поряд із будинком точилися бої. Намагалися контактувати між собою, закривати зміни, мінятися.
Та хочу сказати, що багато медиків-чоловіків відвезли свої родини у безпечне місце і повернулися у лікарню.
Одного разу і я потрапила в епіцентр бойових дій. Через обстріли, гуркіт і близькі бої не було можливості доїхати на роботу, тож пішла пішки через пів міста під цю канонаду. Всю дорогу з чоловіком на телефоні, бо дуже переживав. Після цього ми переїхали жити поближче до лікарні.
Отак, кожного свого чергування, я перераховувала не тільки вагітних і породіль, а й співробітників. Чи всі цілі, чи дійшли, чи кого треба шукати. Це було найважче – нести відповідальність за заклад, за всіх пацієнток і колег, коли ти старша на зміні, а поряд бахкає. Що робити, якщо вибух? Куди дітей із реанімації? А якщо малеча на інтубації?
Я – просто жінка, хоч і лікарка. Ніколи не знала війни, не мала уявлення про бойові дії. А на своїй зміні була головною, мала ухвалювати рішення. Проводити евакуацію за тривоги, слідкувати, щоб дійсно перейшли у безпечне місце за двома стінами чи у підвал.
А у мене самої вдома – чоловік і п’ятирічний син. Я не можу припинити думати і про них. Я така ж людина, як і всі навколо. Та якось витримали, пережили цей березень, згуртувались.
У нас були породіллі, які вже не мали куди повертатись. Із Охтирки, Конотопа. Були перекриті мости, дороги. Ми з ними місяць жили, були вже як рідні. Шукали одяг на їхніх діток більшого розміру, бо ті вже повиростали, коляски. З цим дуже допомагали волонтери.
А одну вагітну дівчину з Тростянця вдалося вивезти вже після окупації. Весь цей час вона лежала вдома і була на зв’язку з лікарем. Організували транспорт, машину, бо дорога була побита. І перевезли її до нас. Тут вона і народила. На щастя, все добре закінчилося».
МОЗ
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Топ-10 джерел безперебійного живлення
Часті перепади напруги та раптові аварійні вимкнення електроенергії створюють суттєву загрозу для дорогої домашньої техніки. Вони спричиняють втрату незбережених даних, збої програмного забезпечення та передчасне зношування внутрішніх компонентів...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
