П’ять місяців у полоні: звільнена з Оленівки глухівчанка розповіла про перебування в російській неволі
Новина про те, що 17 жовтня відбувся обмін полоненими і на територію України повернулися 108 жінок, облетіла весь світ. Серед цих щасливиць були і дві мешканки Сумщини: одна з Глухова, друга – з Кролевеччини.
Ми зв’язалися з 26-річною глухівчанкою Олександрою Крученко, познайомилися з нею ближче і поговорили, звісно, й про жахливий період неволі.
Виявляється, після закінчення медичного училища ще у 2016 році дівчина присвятила себе захисту держави. Спочатку у складі Сумського прикордонного загону служила медиком на ВПС «Зернове», а пізніше її перевели на Донеччину – інспектором-фельдшером.
Повномасштабне вторгнення застало Олександру в Маріуполі: Саша несла службу в торгівельному порту. Якраз 23-24 лютого була її зміна. Звідти у той же день зі співслуживцями вони переїхали на завод «Азовмаш», де пробули до 12 квітня. А потім із бригадою морської піхоти вирушили на прорив до «Азовсталі».
«Прорив – це коли все місто опинилося в кільці – в оточенні ворога, і необхідно пробиратися невідомими шляхами під обстрілами, - розповідає глухівчанка. – На «Азовсталі» ми перебували до тих пір, поки 17 травня не відбулася евакуація з подальшим обміном за наказом командування».
Бункер
Більше місяця, з 12 квітня до 17 травня, Олександра в числі інших прикордонників, нацгвардійців та правоохоронців (усього майже 300 осіб, з яких лише три жінки, решта - чоловіки) знаходилися в підвалі. Це було глибоке приміщення, не придатне до житла, тому довелося його хоч якось пристосовувати. «Ліжка зліпили з чого тільки могли, їли коржики з борошна, яке хлопці десь роздобували, - згадує жахіття підземелля співрозмовниця. – А милися як прийдеться».
17 травня ніхто нікому нічого не пояснював, сказали лише одне: це наказ і він не обговорюється. Та всі і так розуміли, що це – єдиний шанс залишитися живими, бо подальше перебування у бункері означало вірну загибель.
Полон
З підвалу виходили групами і йшли на міст, де їх чекали російські солдати і направляли до автобусу. Потім пасажирів відвезли до Оленівки і розселили в СІЗО. В камерах перебувало до 30 осіб віком від 18 до 60 років.
«Умови – жахливі, та мене це не лякало, - каже Саша. – Я жодного разу навіть не заплакала. Хоча мої співкамерниці поводилися по-різному: в кожної свій характер. Хтось проявляв емоції, не витримував і зривався. Але в цілому всі трималися. Адже ми – жінки!».
Зі слів героїні матеріалу, в Оленівському полоні знаходилося приблизно 3 тисячі тих, хто в погонах, і цивільних.
Перебування в полоні обмежувало пересування, тобто – звичайна тюрма. Щодо тортур, то фізичних знущань по відношенню до Олександри не застосовували, насильницьких дій не було. Щоправда, тиснули психологічно: викликали на допити і настоювали на зміні громадянства, розповідали, що Сумщина скоро буде російською. Та молода жінка чітко стояла на своїй позиції і вірила, що її рідна земля, як і вся Батьківщина, залишиться українською.
Взагалі на утримання в неволі Олександра не нарікає. «Не посміхалися, але й не били», - так вона характеризує відношення російських інспекторів до полонянок.
Годували не дуже, але й голодом не морили. В меню були каші (ячка, перловка, пшоно), а також варена курка. Хто мав бажання – міг долучитися до роботи на городі та кухні. Глухівчанці запропонували зайнятися консервуванням помідорів, які там вирощували, і вона погодилася. Працювати доводилося під відкритим небом – імпровізована кухня була розташована у дворі на території полону. Зі слів Олександри, вона чітко розуміла, що готує для своїх побратимів, які перебувають тут, тому і намагалася, щоб у кожного в тарілці були томати!
Та все ж таки, незважаючи на більш-менш задовільне харчування, всі полонені скинули у вазі. Саша схудла на 10 кг.
Класика
В Оленівці прикордонниця провела з 17 травня до 1 жовтня. Чим рятувала свою психіку від важких думок та нервових зривів? У відповідь почули, що наглядачі давали жінкам у камеру книжки. Переважно – класичну літературу та вірші. Що цікаво, серед поетів були і українські автори.
Материнська молитва
Важко собі навіть уявити, що пережили за ці 5 місяців батьки дівчини Сергій та Світлана, у яких Сашунєчка (як вони її лагідно називають) – єдина донька!
Мама писала листи по різним інстанціям, їздила на мітинг з приводу звільнення, а головне – щиро молилася, просячи у Бога повернення дитини живою.
За всі ці довгі місяці пані Світлана з чоловіком отримали лише дві вісточки від донечки. Обидва рази полоненим дали зателефонувати зі своїх телефонів. Розмови тривали близько хвилини – цього було достатньо, аби сказати найголовніше: живі, здорові, усіх любимо та хочемо додому…
Коли в слухавці Світлани пролунав довгоочікуваний голос Саші: «Мамо, я вдома!», - жінка не могла в це повірити. І впевнена, що це Господь почув її молитви! Нарешті донечка в числі 108 жінок звільнена з полону!
Обмін
Олександра Крученко розповідає, що ні вона, ні інші бранці навіть не здогадувалися про те, що готується обмін. 1 жовтня полонених з Оленівки повезли у Воронізьку область, потім – у Таганрог. Після того – до Криму. А звідти вже в Україну. Про те, що звільнена з полону, глухівчанка дізналася вже коли її обміняли і вона ступила на українську землю.
Зараз героїня статті проходить обстеження та реабітілацію в столичному шпиталі. Поруч із нею знаходяться найрідніші – мама і тато, які просто не можуть повірити в те, що родина возз’єдналася, і з їх дитиною все в порядку.
Службу продовжить
Чи повернеться Саша до лав захисників вітчизни? Звісно! Адже вона – не лише прикордонниця, а ще й медик. Зараз, під час війни, її знання з надання першої медичної допомоги вкрай необхідні, і дівчина не може лишити країну без свого професійного внеску в перемогу!
Оксана Ковальова
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Топ-10 джерел безперебійного живлення
Часті перепади напруги та раптові аварійні вимкнення електроенергії створюють суттєву загрозу для дорогої домашньої техніки. Вони спричиняють втрату незбережених даних, збої програмного забезпечення та передчасне зношування внутрішніх компонентів...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
