«Мамо, я жити хочу!»: після ворожого обстрілу родина з Сумщини залишилася без будинка, майна й господарства
Село Студенок Есманської громади розташоване на самісінькому кордоні з країною-агресором: від людських хат до межі - 300 метрів.
Після повномасштабного вторгнення населений пункт часто перебуває під ворожим вогнем. Та мешканці все одно продовжують там жити: куди виїжджати? Куди господарство дівати? За що на чужині існувати? Проте це можливо лише до прямих влучань... 21 січня громаду обстріляли з мінометів (16 прильотів) та ствольної артилерії (28 прильотів). Внаслідок обстрілів осколками був поранений 17-річний хлопець. Зруйнований один житловий будинок - у нього потрапила міна. Ще близько 10 осель були пошкоджені.
Без обіду…
Того злощасного дня подружжя Литвинчуків Людмила та Олександр попорали худобу та увійшли до хати. Якраз був час обідати. Поки батьки готували на стіл, їхні сини 17 та 12 років пішли відпочивати до кімнати.
Люда заходилася місити тісто на пельмені, а Сашко вирішив не чекати, поки дружина їх наліпить, - випити чаю. Тільки-но почав розмішувати ложечкою цукор, аж раптом пролунав потужний вибух!
- Все одразу загриміло-зашуміло і посипалося на нас, - згадує ті страшні миті співрозмовниця. – Будинок перетворився на суцільне велике вогнище, язики полум’я пожирали метр за метром. Ми з чоловіком кинулися шукати дітей. Меншого знайшли одразу ж – він був у коридорі. А от старшого ніде не було! Крізь дим та пилюку нічого не було видно. Нарешті побачили серед уламків колоші Максима. Синочок лежав на підлозі весь у крові, але був при свідомості...
росіяни продовжували гатити по обійстю. Будь-яке зволікання могло коштувати людям життя, тому вони всією родиною сховалися в погребі.
Синочки, ви тільки живіть!
На долю Людмили випало багатодітне, але непросте материнство. Так, три роки тому вона поховала свою дитину: хлопчик народився з важкою вадою серця, був дуже слабким, постійно синів і задихався. Через те, що без задишки не міг пройти і п’яти метрів, навіть не пішов у школу – навчався вдома. Та й це не врятувало: серцеві напади траплялися майже щодня. І одного разу серце дитини таки не витримало...
Страшно собі навіть уявити, як краялася материнська душа, коли жінка була поряд зі своїми двома синочками в підвалі! Старший стікав кров’ю. Він потребував допомоги, а вона нічим не могла зарадити, адже швидку викликати нереально – росіяни розбили вежу мобільного зв’язку.
Кровотечу довелося зупиняти першою-ліпшою ганчіркою. Мати ледь з розуму не зійшла, дивлячись, як боляче, важко її дитині, та усвідомлюючи свою безпорадність…
А тут ще й молодший, 12-річний син відчайдушно плакав і кричав: «Мамо, я жити хочу!». Дитину охопила паніка: снаряди один за одним розривалися на подвір’ї! Потужні вибухи лунали зовсім поруч – по самому підвалу не влучили, але вибуховою хвилею зірвало двері, і члени сім’ї бачили, що коїться з їх обійстям. Воно палало та горіло. Цей суцільний кошмар тривав хвилин двадцять. Родина нарахувала шість розірваних снарядів…
Безхатченки
А коли обстріли вщухли і Литвинчуки вийшли з укриття, оніміли: добротний цегляний будинок і господарчі споруди перетворилися на купу будівельного сміття. Біля сараю лежали дві мертві корови і маленьке телятко, а ще одна тварина була поранена. Все, що наживала родина і за рахунок чого існувала, зникло з лиця землі за лічені хвилини.
Окрім шістьох снарядів, що розірвалися у дворі, валялося багато ще не розірваних. Тож перебування на території домоволодіння було дуже небезпечним.
Назустріч швидкій
Коли росіяни припинили гатити, Людмила почала шукати місце, де ловить зв’язок. Зателефонувала своїй родичці з Глухова, яка працює в лікарні, і попросила викликати Максиму бригаду екстреної допомоги. Бо в самої не виходило додзвонитися.
Від Студенка до Глухова – 18 кілометрів, і родина рушила назустріч швидкій, аби не гаяти часу. Карета зустріла героїв статті на дорозі, забрали пораненого та повезли до медзакладу.
Максима прооперували – витягли чималий уламок (осколок). Пацієнт знаходиться в хірургічному відділенні. Є ризик, що в тілі залишилися дрібні осколки і їх ще доведеться діставати.
Медичний персонал потурбувався і про маму постраждалого. «Я ж ліпила пельмені на обід, поспішала нагодувати сім’ю, - розповідає жіночка, яку ворог застав у власному домі зненацька. – А потім вибігла з хати гола та боса, руки в борошні - навіть не думала про себе, бо дітей рятувала!».
Життя продовжується
Поки що Литвинчуки мешкають у глухівських родичів. Людмила постійно перебуває в лікарні поруч із сином. Куди підуть після виписки – ще не знають. Але те, що їх життя кардинально зміниться – це точно! Співрозмовниця каже, що тепер вони мешкатимуть подалі від кордону з агресором. У Студенок більше не повернуться. Проте голова Есманської громади Сергій Мінаков пообіцяв, що без допомоги родину не залишить.
Ми також сподіваємося, що сім’я, яка трималася за рахунок господарства і втратила всю худобу, знайде спосіб заробітку, хоча це і дуже важко...
Село спорожніло
Разом з Литвинчуками покинуть населений пункт і інші люди. Загалом ворог пошкодив десять будинків – цілу вулицю. Мешканці бояться там знаходитися, тому прийняли рішення їхати хто куди.
Рідна сестра Людмили жила навпроти. Її будинок теж пошкоджений. Наступного після обстрілів дня вони з чоловіком позбували все господарство (продали майже за безцінь 4 корови, коня тощо) і евакуювалися у більш безпечне місце.
Лютий ворог вигнав людей з їх домівок посеред зими. Чи буде їм краще деінде? Навряд чи. Але залишатися під постійними обстрілами – неможливо.
Оксана Ковальова
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Топ-10 джерел безперебійного живлення
Часті перепади напруги та раптові аварійні вимкнення електроенергії створюють суттєву загрозу для дорогої домашньої техніки. Вони спричиняють втрату незбережених даних, збої програмного забезпечення та передчасне зношування внутрішніх компонентів...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
