Де і як сумчани можуть допомогти фронту?
24 лютого буде рік, як точиться війна, кожен день гинуть наші захисники, і кожен з нас повинен робити все, щоб захистити життя наших героїв, знайомих і рідних, тих, хто зараз відстоює наші життя. Робити маленькі і великі справи - щоб наблизити перемогу.
На Сумщині працюють десятки волонтерських центрів, в яких плетуть маскувальні сітки, носки, шиють «кікімори» і… труси. Нижня білизна дуже потрібна хлопцям, адже в окопах її не перуть (бо ніде), а просто викидають. Волонтери ж роблять усе, що можуть, щоб хоч трохи полегшити життя нашим військовим. Один із таких центрів «Ми тут» працює і в Сумах. До його кількох осередків входить більше ніж 500 людей різного віку - від школярів до людей поважного віку найрізноманітніших професій – вчителі, бухгалтери, підприємці, інженери тощо.
- Взагалі в Сумах працює чотири локації, - розповідає керівниця одного з підрозділів, що має назву «Разом до Перемоги» і знаходиться у приміщенні колишнього ДОСААФ на вул. Сумської артбригади (20 років Перемоги) Валентина Лобушко. – Ми оселилися в цьому приміщенні порівняно недавно, і за цей час сплели більше 30 сіток! Кожна має свою назву, наприклад «Берегиня», «Лелека», «Щедрівочка» таке ін. Їх розміри – різноманітні, щойно закінчили найбільшу 10х4 м, але в основному - 6х8 м, 6х4 м. На одну сітку, в залежності від того, скільки волонтерів над нею працюють, іде 2-3 дні. Бувають дні, коли приходять одночасно більше 20 людей, хто на декілька годин, бо працює або вчиться, хто на цілий день - з 10 ранку до трьох годин дня. Є у нас і ті, хто дома шиє маскувальні костюми, подушки, нижню білизну, плетуть «сідушки» тощо. Справа знайдеться всім. До нас приходять цілими родинами, наприклад, як родина Дябелко, Бойко, Муха, Бузовських. У листопаді нас було п’ятеро, зараз - більше тридцяти!
- До руху «Ми тут!» я приєдналася в кінці листопаду, - розповідає студентка 4 курсу СумДУ Діана Дябелко, - напевно, рушійною силою була біль втрати. На Донецькому напрямку загинув мій дядько. Я зрозуміла, що можу не тільки робити донати, а й допомогти фізично, робити щось своїми руками. Намагаюся приходити хоча б рази три на тиждень. З лютого, як почнуться зайняття в університеті, часу буде менше, але буду приходити хоч на годину-другу, щоб вкласти свою частку у перемогу.
Сім’я Бойко теж активні члени цього осередку. Аня, яка багато років працювала педагогом-організатором у школі і яка тут має позивний «Шалена бджілка» (бо організовує спільноту), і її чоловік Володимир (зараз пенсіонер, а в минулому інженер) - одні з найактивніших «митутівців». Вони залучили до допомоги і сусідів, які дома ріжуть смужки для сіток зі вживаних речей, які вдається зібрати.
- Ми з дружиною прийшли сюди 1 грудня, - розповідає Володимир. - По-перше, тому, що зрозуміли: треба щось більше робити, хоч чимось допомагати нашим бійцям, а по-друге – це ще й соціалізація. Коли приходиш у спільноту однодумців, об’єднаних однією справою, то відволікаєшся від повсякденності, побачиш і знайомишся з новими цікавими людьми. Звичайно ж, допомога нашим хлопцям на фронті, – це найголовніше. Якщо метр сітки, яку я сплету, врятує чиєсь життя, то я вже щось зробив!
- Розпочався наш рух у квітні, - продовжує керівниця волонтерського руху «Ми тут» Лариса Гніденко. - Тоді до Великодня я скрізь, де могла, зверталася з проханням напекти нашим захисникам пасок. Наша центральна бібліотека відгукнулася, вони провели захід, і читачі і колектив бібліотеки принесли 75 пасок і багато смаколиків, консервації. Ми тоді відправили усе це Сумському підрозділу ЗСУ. Там ми і познайомилися з підполковником Андрієм Авраменком, першим заступником командира 15-го окремого стрілецького батальйону. Я йому зателефонувала, кажу: «Ми плануємо виробляти сітки». Він одразу приїхав, показав, які в них є, бо ми ж тоді ще нічого не вміли, не знали як їх робити, проте нічого – навчилися! Виконали замовлення. Але 28 червня дня Андрія Миколайовича не стало, він загинув під час обстрілу Миропілля... Потім почали шити маскувальні костюми, робити все, що можемо. Не відмовляємо нікому, відправляємо скрізь. Зараз, в основному, на Донецький та Луганський напрямок, але і Сумщину не забуваємо. Вчора подзвонили хлопці, сказали - потрібні сітки. Добре, що в нас було декілька – віддали, все що мали.
Наш виробничій підрозділ шиє також те, що не виробляє промисловість, а запит є – оплітки, захист на дуло, стрілецьку зброю, зараз багато замовлень на утеплення, бо зима дала про себе знати, а не всі підрозділи готові… Великий запит на прапори, бо коли йде визволення територій і підрозділ звільняє якийсь населений пункт, то бійці хочуть повісити свій прапор. Це честь, бо дуже великою ціною, великими втратами дається кожен метр нашої землі. І хлопці в пам’ять тих, хто загинув, піднімають свої прапори.
- Хто допомагає волонтерам?
- Прості люди, приходили дідусі, бабусі, які приносили з пенсії хто скільки міг, хто 50 грн, хто 200. Зараз, завдяки усім інформаційним системам, сторінці на Фейсбуці, в Телеграмі, де ми розповідаємо про нашу роботу, є наші контактні дані, реквізити двох наших карток. А допомагають друзі, друзі друзів, той, хто щось почув про нас. Якось вийшов на телебаченні сюжет, який побачили в Португалії. І звідти подзвонив українець, сім’я якого там дуже давно живе і підтримує Україну. Тож тепер вони кожен місяць перераховують нам кошти. Допомагають сумчани: хтось матеріали, з яких ми плетемо сітки, приносить (вживані речі), хтось - гроші.
Розумієте – волонтерство це хвиля, яка має зліт і падіння, от і допомога, в тому числі фінансова, зменшується, як зараз, а потреби ростуть. Коли ми починали, був невеличкий підрозділ, який міг робити маленькі об’єми, а зараз у нас більше десяти по області, тільки в Сумах чотири: «Чарівний замок» - просп. Лушпи, 54; просп. Лушпи, 8 (колишній «Хамелеон»), вул. Сумської артбригади (20 років Перемоги), 7, провулок Гетьманський, 12, училище № 11 (район автовокзалу). Приєдналися і декілька закладів освіти, тож і зробити ми можемо набагато більше, було б з чого. Зараз до нас дзвонять з багатьох підрозділів, бо приходить техніка, яку потрібно маскувати, бійцям конче необхідний і теплий одяг, і «кікімори».
- Що найбільше потрібно волонтерам?
- По-перше, це руки, тож приходьте, не будьте байдужими. По-друге, матеріали. Частину ми закуповуємо – спанбонд, основу – рибацьку сітку, тканину. Але дуже зацікавлені і в тканинах, які є в людей – просто тканини, вживані речі, скатертини, простирадла, підковдри, бажано кольорів зими (білі, сірі, коричневі) і весни (хакі, зелені, пожухлої трави). Необхідні й матеріали, з яких можна пошити труси, теплі жилетки, нитки – щоб зв’язати носки. Потрібно все!
І, звісно, фінансова допомога! Тож перераховуйте кошти на карти «Приватбанку» 4149 6090 0393 1575 та «Монобанку» 5375 4112 0048 2078, дзвоніть по тел. 050 809-63-31 і приходьте на ту нашу локацію, куди вам зручно.
Ми молимося за наших захисників і не зупиняємося: плетемо і шиємо, в"яжемо і відправляємо на передову. Пам"ятайте: кожна допомога - має велику ціну. Ціна - життя! Дякуємо і чекаємо вас кожного дня!
Вікторія Ростоцька
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Топ-10 джерел безперебійного живлення
Часті перепади напруги та раптові аварійні вимкнення електроенергії створюють суттєву загрозу для дорогої домашньої техніки. Вони спричиняють втрату незбережених даних, збої програмного забезпечення та передчасне зношування внутрішніх компонентів...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
