Сімейне тепло: патронатна родина з Сумщини опікується малюками, батьки яких воюють чи зникли безвісти
Валентині Ароян – 60, її чоловіку Сергію – 63, вони евакуйовані з прифронтової Великої Писарівки до Охтирки, яка за 45 км від кордону з ворогом. Подружжя давно виростило власних дітей, але має величезну кількість нерозтраченої батьківської любові, яку й спрямовує в актуальне наразі русло – допомагає хлопчикам і дівчаткам, яким найважче. Тобто тим, які через війну залишилися без батьків.
Якщо біологічних мами з татом немає поруч
Патронат є швидкою допомогою для дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Їх влаштовують до патронатних вихователів на три місяці, а в разі потреби – до пів року. Проте в воєнний час дитина може перебувати в сім’ї більш тривалий термін. Оскільки це тимчасове перебування – підопічні не називають патронатних вихователів мамами чи татами. Вони є скоріше їх друзями, наставниками. Та покращити життя дитини реально навіть за короткий термін.
Подружжя Ароянів до недавнього часу було єдиною патронатною родиною на Охтирщині, що в Сумській області. Вони мешкали в с. Велика Писарівка, розташованому в безпосередній близькості до кордону з росією. За вісім років патронату герої матеріалу зігріли своєю любов’ю 22 дитини різного віку: від 0 до 18 років.
Особливо актуальною сімейна форма виховання стала після повномасштабного вторгнення.
- У зоні ведення бойових дій війна робить дітей сиротами з різних причин, - розповідає Валентина. – Наприклад, батьки опиняються в окупації, або ж гинуть, потрапляють до ворожої неволі, зникають безвісти. І наша справа – допомогти цим малюкам.
Попри те, що Валентині в листопаді виповнюється 60 років і вона має повне право вийти на пенсію, а не працювати вихователькою, жінка не збирається зупиняти свій патронатний внесок у поліпшення життя маленьких українців: «Наша з чоловіком допомога ще багатьом потрібна, адже війна триває».
«Народили» собі вихованця
Історії, якими діляться Арояни, по-справжньому вражають. Наприклад, минулого року до них у родину потрапив хлопчик, батько якого зник безвісти ще в 2022-му, а мама, так і не дочекавшись чоловіка з фронту, померла… Дитина оговтувалася від втрати обох батьків завдяки підтримці Валентини та Сергія, які були для сироти не лише вихователями, а й психологами.
А потім у родині з’явилася 7-місячна дівчинка, батько якої захищає Україну, а мама була не готова до такої відповідальності – бути мамою. Коли Міланка потрапила до патронатної родини, то важила усього лише 5 кг. Зараз їй 1 рік і 6 місяців, вона активна, весела й розвинена.
Валентина з Сергієм тримали зв’язок з батьком вихованки, надсилали йому фотографії та відео дитини, і це його дуже підтримувало. Патронатне подружжя намагалося добросовісно дбати про Міланку, щоб коли тато повернеться додому, вын побачив доглянуту, здорову й щасливу донечку.
Та в лютому зв’язок з татусем-воїном обірвався. Чіткої інформації щодо місця його знаходження немає: спочатку казали, що в полоні, а потім це спростували. Мама дівчинки, дізнавшись про те, що батько її дитини зник безвісти і шансів на його повернення майже немає, написала відмову від дитини. Між тим, Арояни настільки прив’язалися до Міланки, що вирішили залишити її в своїй родині назавжди, змінивши форму сімейного виховання (дитину удочеряють їхні родичі).
А в липні цього року Валентина з Сергієм «народили» собі ще й хлопчика: одна землячка збиралася залишити новонародженого на утримання держави, адже вагітність була небажаною. Та патронатне подружжя дочекалося, коли немовля оповістить своїм криком про появу на світ, швидко оформило всі потрібні документи і взяло дитя на виховання.
- Ви навіть не уявляєте, які ми з Серьожею щасливі! Ми наче в молоді роки повернулися! - буквально світиться від радості Валентина.
З якою насолодою вони купають малюка, наспівують йому колискові та катають у візочку! До того ж на прогулянку тепер виходять всією родиною, бо візочків – два: в одному – півторарічна дівчинка, а в іншому – новонароджений хлопчик.
Коли публікація готувалася до друку, охтирчанка повідомила, що біологічна мама зрозуміла свою помилку і вирішила забрати малюка. Наразі вона підтверджує свій статус і з нетерпінням очікує зустрічі з синочком. Ну, а патронатні вихователі тішаться, що хоч і кілька місяців, але все ж таки малюк прожив в люблячій родині, а не в казенній установі, і це дуже важливий старт у його житті.
«У нас ніколи не було поганих дітей: всі хороші!»
Так по-доброму характеризує Валентина про своїх вихованців, яких за вісім років через її руки пройшло понад два десятки.
Першою була дівчинка на ім’я Даша.
- Це було подарунком на мій день народження, - ділиться своєю історією жінка. – Якраз напередодні свята соцслужби запропонували нам дитину. А точніше, підлітка. Сказати, що було складно – значить, не сказати нічого. Бо це була некерована дівчинка, яка поняття не мала про життя в родині, де про дітей піклуються. Але ми впоралися. І через деякий час навіть дякували Даші, що вона в нас є й багато чому навчила. Завдяки їй ми отримали безцінний досвід, який тепер втілюємо в виховання її наступників.
Чи не заважають біологічні батьки патронатному процесу? Валентина Ароян зазначила, що всі вихованці знають і пам’ятають своїх рідних, але в кожному окремому випадку вибудовується індивідуальний підхід. Наприклад, буває, що тримати зв’язок з мамою необхідно, аби підібрати ключик до дитини. Або навпаки - щоб дитина швидше адаптувалася до патронатної родини, потрібно її повністю ізолювати від рідні.
Ситуація з дітьми з неблагополучних сімей завжди була непростою. А з 2022 року вона ускладнилася ще й тим, що малечу потрібно захищати не лише від горе-батьків, а й від війни. І робити це в умовах воєнного сьогодення на прикордонній Сумщині вкрай важко.
Та попри всі труднощі Валентина й Сергій знаходять позитив навіть там, де його апріорі не може бути. Тому що вони люблять дітей, яких, як вони запевняють, у них ніколи не було поганих. Всі – хороші!
Щасливий квиток
Даша, про яку йшлося вище, вважає, що витягнула в своєму житті щасливий квиток, бо потрапила до патронатної родини Ароянів.
- Навіть не уявляю, як би склалася моя доля, якби не вони, - розповідає дівчина, якій вже 20 років. – У мене було жахливе дитинство. Мама пішла з родини влаштовувати нове особисте життя, тому нас з братом спочатку виховував батько, а потім привів додому свою подругу. Вона не була для нас злою мачухою: не била, не знущалася над нами. Вона нас просто ігнорувала. Батько випивав, ніде не працював, перебивався випадковими підробітками. А нова «мама» на роботу нікуди не ходила, сиділа вдома, взагалі не дбаючи ні про домашній затишок, ні про нас, дітей. У нашій оселі не було ні світла, ні тепла. Ми ходили голодні та брудні. Поневірялися селом у пошуках чогось їстівного. Не знаю, чому всі діти так бояться інтернатних закладів, але ми з братом мріяли про нього, і дуже зраділи, коли нас туди відправили! Там ми нарешті дізналися, як це – регулярно їсти нормальну їжу, спати на чистій постілі в ліжку, приймати теплий душ, вдягати чистий одяг, навчатися в школі.
А потім я потрапила до патронатної родини Валентини та Сергія і нарешті відчула, як це – бути дитиною в нормальній сім’ї. Родинного затишку й тепла ніщо не замінить! Це пізніше я зрозуміла, що все, що робили Арояни, вони робили задля мого благополуччя: змушували вчити уроки, дотримуватися режиму дня, виконувати хатні доручення. А перший час я була справжньою бунтівницею, добряче потріпала їм нерви!
Зараз мені 20, я живу в Сумах з коханим чоловіком, з яким виховуємо свого 5-місячного синочка. Я не тільки дружина й мати, а й студентка Сумського педуніверситету: вже закінчую. Навчаюся дистанційно, тому без відриву від дитини. Я вже й попрацювати встигла – навіть за кордон їздила на заробітки. Все це – мій цінний досвід, яким пишаюся.
Усьому, що є в моєму житті, я завдячую Валентині та Сергію. Це вони зробили з мене нормальну працьовиту людину з вищою освітою, наполягали: для того, аби знайти своє місце під сонцем, необхідно вчитися. А ще я саме завдяки їм навчилася поводженню з власною дитиною та чоловіком. Їхня родина стала для мене прикладом сім’ї і виховання дітей!
Наші за кордоном
Про крайню потребу патронатних сімей в Україні під час війни свідчить історія з Сумським дитячим будинком ім. Супруна. 17 березня 2022 року 25 вихованців разом з директоркою Любов’ю Рудикою та її заступником Віктором Вертелем евакуювали з Сум до Італії.
- Нам обіцяли максимальну підтримку і захист, однак на ділі все виявилося трохи іншим. За кордоном дітям почали шукати опікунів та розселяти по італійських родинах, - коментує Любов Вікторівна. – В результаті мені повністю перекрили доступ до вихованців. Опікуни навіть забрали в дітей телефони… Довелося докласти неабияких зусиль, аби через два роки почати повертати дітей до рідної держави! По кожній дитині тривають італійські суди, які вирішують, повертати її додому чи ні. Основна причина заборони повернення - в Україні триває війна. Навіть незважаючи на те, що вихованці поїдуть не на прифронтову Сумщину, а на Захід України, тобто в тил. До речі, поки суди тривають, італійські опікуни відмовляються від наших дітей. В результаті наші хлопчики та дівчатка потрапляють в їхні дитячі будинки…
Тим не менш, станом на сьогодні 20 дітей вже повернуто до України, а стосовно ще п’ятьох тривають суди. Я взагалі на боці сімейних форм виховання, і вважаю, що нинішніх проблем можна було би уникнути, якби дітей взяли на виховання патронатні родини в рідній державі.
Війна триває, і як наслідок – кількість дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах, збільшується з кожним днем. Для того, аби вони не повторили негативний досвід своїх ровесників, яких ми не можемо повернути додому, не треба їх з дому нікуди вивозити. Соціальні служби в Україні зараз активно пропагують патронат, наголошуючи на крайній потребі країни в таких вихователях.
Коли стаття готувалася до друку, стало відомо, що одну з дівчат, яку повернули до України, взяла на виховання патронатна родина.
- Це найкращий подарунок до мого 16-річчя! - не приховує щасливих емоцій дитина, яка тепер житиме в одній з тилових областей країни.
Прикордоння – не місце для дітей!
Прифронтові території, які за своїм географічним розташуванням знаходяться поблизу кордону з росією, потерпають від постійних ворожих обстрілів. В низці громад Сумської області оголошена примусова евакуація дітей. Та, на жаль, багато сімей повертаються додому, так і не адаптувавшись до нових умов. Як правило, це родини, які опинилися в складних життєвих обставинах.
Начальник служби в справах дітей Сумської ОВА Юрій Каліновський розповів, що тримає під особистим контролем ситуацію в таких громадах. За інформацією посадовця, загальна кількість евакуйованого населення Сумської області складає 12 183 особи, з них дітей – 1829.
***
- Ми потрібні нашим українським дітям, щоб вони залишалися жити в Україні, - підбиває підсумок бесіди патронатна вихователька Валентина Ароян. – Саме тому наразі патронатні родини необхідні, як ніколи!
Оксана Ковальова
Публікація підготовлена в рамках проєкту «Посилення стійкості українських медіа», який реалізується Фондом «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов’язково відображають позицію Фонду «Ірондель» або IRMI
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
💙 Telegram
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
