«Тримаємося, бо за нами - дім»: шлях захисника з Білопілля Ігоря Рака - від охоронця до командира відділення
Історія нашого земляка, білопільця Ігоря Рака (позивний Краб), - лише одна з сотень подібних. Але саме з них і складається сьогоднішній фронт. Там, де хлопці не говорять про героїзм - вони просто роблять свою роботу.
До повномасштабного вторгнення Ігор жив звичайним життям, дбав про сім’ю, працював охоронцем на приватному підприємстві в Полтаві, куди їздив вахтовим методом. Там - 24 лютого 2022 року - його й застала звістка про початок великої війни. За першої можливості (як відкрилися коридори) чоловік повернувся до Білопілля.
Нині Ігор Рак - командир 1-го зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу 1-го механізованого батальйону 158-ї Окремої механізованої бригади, яка боронить рідну Сумщину.
Бути осторонь – не про Краба!
У перші місяці війни чоловік зрозумів: сидіти вдома, коли поруч війна – не зможе. Тож коли в Білопіллі набирали до роти охорони - пішов до військкомату: стояв на блок-постах, ходив у наряди, охороняв об’єкти… Але думка про те, що країна воює, не давала спокою.
Вже через рік Ігор Рак поїхав до навчального центру на Чернігівщину для проходження базової загальновійськової підготовки (БЗВП). По закінченню, у квітні 2024-го, бійця направили до новоствореної 158-ї Окремої механізованої бригади, яка на той час тільки почала формуватися у Чернігові.
Нові солдати отримували посади у бригаді одразу після прибуття, а вже потім проходили фахову підготовку: стрільбу, тактичну та медичну підготовку, навчалися виживати та допомагати один одному. «В бригаді мені дали посаду головного сержанта, командира відділення зенітного ракетного взводу, - говорить Ігор. – Без довгих процедур та зайвих слів. З того моменту поступово почали набирати особовий склад, і разом із формуванням бригади формувався й наш підрозділ. Приходили хлопці, багато хто – без підготовки, навичок, конкретної спеціальності. Поступово всі пройшли сумісні стрільби, навчання, бойову підготовку - так бригада ставала боєздатною.
Формування колективу відділення (а це 19 чоловік) виявилося не менш важливим завданням, ніж військовий гарт. Командир повинен знати про своїх усе: чим людина живе, хто чекає вдома, скільки болю всередині й чи є з ким про нього говорити. Бо якщо людина тримає це в собі - завтра може не витримати. Це дозволяє зберігати дисципліну та готовність до виконання бойових завдань».
Після завершення навчання бійці були направлені на Сумщину, де й досі тримають наші рубежі. Там уже не казарма, а наша земля! Жива, рідна, справжня, де кожен крок нагадує, що ти - охоронець.
Частина позицій – «червона лінія»
На позиціях, як зазначає Ігор, артобстріл може бути відповіддю на будь-яку тишу. Там не виходять «покурити», а бронежилет і каска - не форма, а друга шкіра. «Ми закриваємо не лише «нуль», а й інші ділянки, - розповідає командир відділення. - Одні тримають оборону під вогнем, інші - на менш гарячих відрізках, але й там літають FPV-шки… Спокійніші позиції - це відносно. Бо війна не вимикається. Вона з тобою - без графіку. У нас усі виходять на бойові позиції. Весь склад – не лише окремі групи. Ми постійно ротуємось. Сім-десять днів, і знову в бій. Немає свят, дат чи вихідних…».
Навчання – теж обов’язкова складова. «Воно ніколи не буває зайвим – зазначає Ігор. – Особливо з тактичної медицини: накласти турнікет, зупинити кров, винести побратима. Це знання - не для оцінок, а для того, щоб завтра поруч був живий той, з ким сьогодні сидиш поруч. Окрім цього - стрільби, перевірка спорядження, чистка зброї після позицій. Брудна зброя на війні може підвести в один момент. Тож кожного разу після повернення з позицій - чистка. Роботи вистачає завжди…».
Тримає слово
Ігор Довбня - командир зенітного ракетного взводу 1-го механізованого батальйону 158-ї ОМБр - служить із Ігорем Раком фактично від моменту формування бригади. Чоловіки пройшли весь шлях разом: від фахової підготовки, бойового злагодження - і до виконання бойових задач зараз, на Сумському напрямку. «Ігор у нашому підрозділі займає одну з ключових посад - на ньому тримається робота з особовим складом і управління озброєнням, - говорить командир взводу. - Крім того, він також виконує обов’язки командира відділення і разом з особовим складом виходить на бойові завдання в «нульовій» зоні».
Ігор, за словами побратима, дуже відповідальний, тримає слово, зайвого не обіцяє. Якщо вже сказав – то зробить! А ще Краб вміє швидко приймати відповідальне рішення. «Був один важливий епізод, - пригадує Ігор Довбня. - Під час виконання завдання з розвідки території ми потрапили під ворожі FPV-дрони. Ігор не розгубився й у той момент прийняв командування на себе й організував вихід групи. Його рішення дозволили зберегти життя всім трьом членам групи: мені, йому та ще одному сержанту. Завдання ми виконали - хоч і під контролем противника, але без втрат».
158-ма ОМБр: «Тут нікого не кидають у нікуди»
Загалом, як зазначає Ігор Довбня, 158-ма бригада - це підрозділ, який фактично виріс із нуля. Тут люди навчилися воювати, облаштовувати бліндажі та тримати стрій навіть тоді, коли по-справжньому «гаряче». Вони формують нову, сучасну армію. «Ми - не штурмова бригада, нас не кидають на прориви, - підкреслює командир взводу. - Наша основна робота - оборона та утримання позицій. Штурмові підрозділи рухаються вперед, а ми закріплюємо здобутки. І найважливіше: у нас не женуть необстріляних бійців у бій тільки тому, що «так треба» .
За його словами, тим, кому у військкоматі пропонують службу у 158-й, не варто хвилюватися. Підрозділ уже давно не той, що був на етапі формування - зараз тут служать люди, які знають свою справу та розуміють, як діяти в бою. Головне - пам’ятати: у 158-й ОМБр нікого не залишають і не кидають у невідомість!
Чого бійцям хочеться найбільше?
Мирного ранку. Не пафосного, а справжнього. Щоб тиша була тишею, а не передихом між «прильотами». «Щоб ця війна закінчилась, ворог пішов би туди, де йому місце, а ми повернулись не як «ті, хто вижив», а як люди, які мають право жити по-справжньому, - підсумовує Ігор Рак. - Бо ми воюємо за своє. За дім. За землю. За життя, яке має бути після!».
Вдома в Ігоря – свій тил: дружина та двоє синів. 17-річний Нікіта навчається в аграрному технікумі, а 20-річний Денис, який змалечку мріяв про форму, після закінчення Сумської «кадетки» вчиться в Одеській військовій академії на розвідника. Попри всі випробування, Ігор мріє про прості речі: «Хочеться просто сісти за стіл з родиною, поспілкуватися. А ще, щоб діти росли без страху, щоб у них були плани на майбутнє. Так має бути!».
Ірина Чирченко
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
💙 Telegram
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини:
Туфлі на низькому каблуку: елегантність, яку зручно носити щодня
Не кожна пара туфель має вимагати особливої нагоди. Іноді найцінніше взуття в гардеробі - це саме те, яке виглядає акуратно, додає образу жіночності, але не змушує рахувати кроки до кінця дня. Туфлі на низькому каблуку добре підходять для міста...
UPG продовжує розширювати мережу: чергова АЗС розпочала роботу на Сумщині
Мережа АЗС UPG надалі розвиває автозаправну інфраструктуру Сумщини, інвестуючи у її відновлення. Компанія відкрила ще одну АЗС в місті. Нова станція вже працює за адресою: м. Суми, просп. Лушпи 6/2 Станція пройшла технічну підготовку перед запуском: очищення резервуарів, оновлення обладнання та перевірку точності наливу...
Наші читачі дуже часто запитують, де саме, в яких торгових точках можна знайти тижневик «Ваш шанс»? Щиро раді зацікавленістю у виданні і надаємо вичерпний перелік місць, де реалізують газету.
